УКР РУС  


 Головна > Українські новини > Церковні хроніки  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 42 відвідувачів

Теги
розкол в Україні Католицька Церква Церква і влада діаспора церква та політика вибори Патріарх Алексій II 1020-річчя Хрещення Русі Києво-Печерська Лавра Голодомор конфлікти краєзнавство Доброчинність Вселенський Патріархат Церква і політика секти Предстоятелі Помісних Церков автокефалія Археологія та реставрація Митрополит Володимир (Сабодан) Священний Синод УПЦ шляхи єднання комуністи та Церква Президент Віктор Ющенко церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис забобони Мазепа постать у Церкві УПЦ КП монастирі та храми України церковна журналістика Ющенко українська християнська культура педагогіка милосердя УГКЦ молодь Церква і медицина






Рейтинг@Mail.ru






ДНІПРОПЕТРОВСЬК. Пам'ять про останнього кошового отамана назавжди залишиться в людських серцях

У суботу, 14 жовтня, у День українського козацтва, з нагоди 315-літнього ювілею від дня народження Петра Калнишевського в приміщенні Дніпропетровського історичного музею імені Д.І.Яворницького відкрилася виставка, присвячена легендарному отаману.

Експозиція складається з більш ніж 150 предметів, датованих періодом життя Петра Калнишевського. Відвідувачі можуть ознайомитися з особистими листами й рапортами отамана, одягом, зброєю й предметами побуту козаків тих часів, Євангеліями, священичим облаченням і різними культовими предметами з храмів, побудованих зусиллями й на пожертвування Калнишевського. На виставці представлені картини, ікони, різні предмети живопису XVII-XIX століть, а також портретні зображення отамана. На останньому експозиційному стенді виставлені історичні дослідження з рідкісними світлинами по Запорізькій Січі й біографія останнього кошового отамана.

Крім експонатів з Дніпропетровська, до неї увійшли раритети й стародавності з колекції історичних музеїв Чернігова, Нікополя й Львова.

Історична довідка

Петро Калнишевський, як вважають деякі історики, сприяв заснуванню багатьох сіл у Придніпров'ї, у тому числі й Петриківки, нібито названої на його честь. Інші дослідники вважають, що назву Петриківці дав її перший житель, якийсь Петро, відомостей про якого історія не зберегла. Проте особистість Петра Калнишевського, останнього отамана Запорізької Січі, заслуговує на увагу й вивчення.

Петро Калнишевський народився в слободі Пустовойтівка на березі річки Сула. За легендою, одного разу восьмирічний син козацької вдови Агафії, випасаючи худобу, побачив кінний загін запорізьких козаків. Хлопчик запитав, куди вони їдуть. «На Січ», - відповіли вершники. - «Візьміть і мене з собою!» Так восьмирічний Петро Калнишевський став джурою, козацьким зброєносцем, і потрапив на Запорізьку Січ.

Запорізька Січ була столицею Запоріжжя - козацької держави, яка з 16-го по 18-те століття існувала на південному сході нинішньої України. За два сторіччя Запорізька Січ 8 разів змінювала своє місце розташування. З кінця 17 ст., перебуваючи під протекцією Російської імперії, Запоріжжя зберігало автономний статус. Тут склався особливий суспільно-політичний устрій, який можна назвати демократією. Шляхом загального голосування козаки обирали старшин - кошового й курінного отаманів, суддю, писаря й осавула.

Петро Калнишевський двічі ставав кошовим отаманом, тобто главою козацького війська. Вперше - у 1762-ому. Восени того ж року він познайомився з Катериною ІІ. Проте не сподобався новій імператриці - незабаром його змістили з посади: на той час царська влада вже впливала на вибори в Запоріжжі. Але через три роки, всупереч царській волі, Петро Калнишевський був удруге вибраний кошовим отаманом і знаходився на цьому посту - небачений випадок! - 10 років.

 

Створюючи «економічну базу козацької республіки», Калнишевський допомагав селянам центральної та західної України, які перебиралися на пустельні придніпровські землі. Завдяки його турботам у дикому степу виросло не одне українське село. У деяких з них отаман будував церкви, а багатьом храмам і монастирям робив цінні подарунки. Наприклад, церкві рідної Пустовойтівки Калнишевський подарував справжній шедевр - Євангеліє, вартістю 600 рублів золотом (гарного коня тоді можна було купити за 5!).

З особливим шануванням Калнишевський ставився до Межигірського Спасо-Преображенського монастиря під Києвом. Деякі історики вважають, що Калнишевський планував провести  в Межигірському монастирі свої останні дні. Однак провів їх у... тюремній камері.

Останнього кошового отамана ув'язнили за наказом Катерини ІІ після знищення Запорізької Січі. Маючи заслуги перед імперією й нагороди за участь у російсько-турецькій війні, Калнишевський, людина дуже заможна, міг спокійно жити в одному з власних хуторів. Але, як припускають деякі історики, він у свої 85 років задумав заснувати нову Січ - за межами Росії. За це його заарештували й засудили до страти, яку Катерина на прохання Потьомкіна замінила на довічне ув'язнення у Соловецькому монастирі, у в'язниці для особливо небезпечних злочинців.

Він провів на Соловках 25 років, у задушливому, вогкому кам'яному мішку, в яке майже не проникало світло, де можна було тільки лежати або сидіти, звідки рідко виносили нечистоти й не виводили на свіже повітря. Від нього чекали прохань про помилування... але марно. «Прощення» і право обрати місце проживання отаманові сам дарував онук Катерини, Олександр І. Калнишевському натоді було 110 років. Він майже осліп, спохмурнів, здичавів, але не вижив з розуму. Він іронічно подякував за звільнення й попросив дозволу дочекатися смерті у монастирі, до якого звик і в якому повністю насолоджується свободою.

Петро Калнишевський прожив на Соловках ще 2 роки й помер 1803 року у 112 років.

Диякон Георгій Скубак і Наталія Рекуненко,

програма «Седмиця»