УКР РУС  


 Головна > Українські новини > По єпархіях > Київська  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 70 відвідувачів

Теги
Предстоятелі Помісних Церков іконопис Президент Віктор Ющенко Церква і політика конфлікти Вселенський Патріархат постать у Церкві церковна журналістика Археологія та реставрація церква та політика Католицька Церква Церква і влада комуністи та Церква монастирі та храми України українська християнська культура секти Голодомор діаспора милосердя Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія молодь УПЦ КП церква і суспільство шляхи єднання УГКЦ Доброчинність забобони педагогіка Священний Синод УПЦ Ющенко Патріарх Алексій II Церква і медицина розкол в Україні вибори Мазепа краєзнавство Києво-Печерська Лавра 1020-річчя Хрещення Русі Митрополит Володимир (Сабодан)






Рейтинг@Mail.ru






КИЇВ. «…Тепер на ній благодать»

2 листопада, у четвер, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир освятив церкву в ім'я святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова в селищі міського типу Пісківка Бородянського району Київської області.

Освячення церкви, та ще й Блажіннішим Владикою, стало справжнім святом для віруючих. Підготовка розпочалася ще зрання. На підводі привезли запашні трави, з яких вимостили доріжку від входу на церковне подвір'я і до сходинок у храм, обабіч доріжки лежали яскраві останні осінні квіти. Від першої сходинки і аж до входу в храм - а це метрів зо двадцять - лежали килимові доріжки. Не дивлячись на досить-таки холодну погоду, до церкви сходилися і старі, й малі. І для кожного знаходилася своя справа: прикрашати доріжку, вкладати килими, накривати столи для трапези.

Десь годині о 10-й почали приїздити гості, а їх було чимало, особливо враховуючи «скромні розміри» села - 8 тисяч мешканців. Серед гостей - отець Георгій з Тетерева, отець Роман з Клавдієва, отець Філарет з Лишні, отець Борис з Пилипович та ще багато священиків з найближчих і не найближчих сіл та містечок. Приїхав також благочинний протоієрей Віктор Талько, який свого часу ніс послух на цій парафії.

Час від часу телефон отця Григорія Пустовіта - настоятеля церкви-іменинниці - озивався голосом когось з гостей, які заблукали дорогою. До числа найперших заблукалих належить отець Полікарп з Києво-Печерської Лаври зі своїми хористами, який пропустив маленький, майже непомітний поворот, і зробив гак у кілометрів 10-12. «Зате ми ваш Тетерів (річку) бачили... Двічі... Як їхали не туди, а потім поверталися звідти», - жартували вони.

Близько 11-ї години церковне подвір'я нагадувало собою вулик - за кількістю люду, тільки тихий. Усі чекали на Владику. В морозне повітря то тут, то там злітали теплі хмаринки дихання, лунало «неси туди», «не туди, а туди», або ще жалібне «ойойой, забула». Та ще дзвони - молоді дзвонарі протягом години по черзі ритмічними ударами в дзвони сповіщали на все село про радість і свято.

Щойно Митрополит Володимир вийшов з машини - найменш терплячі (чи найбільш швидкі?) вибігли з подвір'я на вулицю за благословенням... Короваєм на вишитому рушникові та квітами зустрічали дорогого Владику пісківчани. Йдучи дорогою з трав, він благословляв і немовлят, яких підносили матері, і стареньких немічних людей.

Найбільше мене вразила одна старенька бабуся, яка не змогла через великий натовп підійти до Владики за благословенням на подвір'ї і просто стояла на костилях під огорожею, мовчки дивлячись на навколишнє дійство. Вона так і не змогла ввійти до храму так, щоб чути й бачити Блаженнішого. Набравшись сил, бабця на костилях, навіть не стогнучи - щоб не заважати людям слухати проповідь владики, мовчки піднялася вузенькими крученими східцями на хори, де якраз розмістився отець Полікарп з хористами з Києво-Печерської Лаври. «Куди ж вас, бабо, занесло?!» - тихенько дивувалися люди, коли бачили, як бабулька з хорів на своїх костилях вже спускалася крутими сходами до низу. «Еге ж, високо занесло, зате я все чула і бачила» - і плаче з радості.

Коли в антимінс закладалися мощі святих, то тут, то там чулося: «Що то воно стукає?» - «Та, мабуть, дзвонарі зверху, тупцяючись, гріються.» - «Та, ні. То ж не зверху, а звідки», - і хтось показував у напрямку вівтаря. А старі тихенько пояснювали молодим: «Мощі закладають... Освятили церкву... Сьогодні для нас відкрилося небо і Дух Святий зійшов на цей храм Божий... Благодать на ній тепер...».

Владика привітав присутніх з такою радісною подією і закликав жити в мирі з Богом і самим собою, берегти віру і далі розбудовувати й облаштовувати церкву. Після проповіді владика нагородив меценатів, які найбільше допомогли в будівництві церкви. Володимир Арцимович, Валерій Кузьмічук, Юрій Колодій та Анатолій Рудніченко були відзначені орденами святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня; Олександр Українець (церковний староста, який, за словами настоятеля освячуваної церкви, доклав максимум своїх можливостей до зведення храму), Рам Данге (індус за походженням, який мешкає у цьому селі й неодноразово коштами допомагав у будівництві) та Сергій Самолудченко - орденами Агапіта Печерського ІІІ ступеня. Благословенні грамоти з рук владики отримали В.Лапенко, О.Панчик, А.Жукова, М.Старовойтова, Г.Демченко та ще декілька активістів парафії. Побажавши всім присутнім душевних і тілесних сил, Владика повернувся у Київ...

...А свято продовжилося на церковному подвір'ї за смачнющою трапезою, приготовленою стараннями талановитих ґаздинь-парафіянок.

Історична довідка

Історія нинішньої церкви в ім'я Іоанна Богослова в Пісківці Бородянського району розпочалася ще у 1896 році - саме тоді у невеличкому робітничому селищі було зведено перший дерев'яний храм. За словами місцевих старожилів, він простояв майже 40 років, лише одного року йому не вистачило до ювілею - у 1935 році храм було у примусовому порядку розібрано. Дерево пішло на будівництво школи для 1-3 класів. Отець Єфимій, який служив тут усі 39 років, пішов жити «по людях», оскільки з будинку священика його вигнали. Парафіяни дуже любили батюшку, і було за що. Ось лише один факт з його життя. Був такий час, коли епідемія тифу дійшла і до цих земель. Батюшка відважно й уміло доглядав за хворими, виконуючи свої обов'язки священика та проявляючи таланти лікаря. Рятуючи інших, він не зміг врятувати себе - захворів на тиф і згодом помер.

Під час Великої Вітчизняної війни у Пісківці Церква продовжувала виконувати свою спасительну місію в особі отця Миколая (ім'я цього священика згадується у поминальних записках того часу). Батюшка служив по хатах, оскільки церква лишилась тільки у серцях людей, які розповідали своїм нащадкам, а ті - своїм дітям - про маленьку дерев'яну церкву, у якій служив отець Єфимій.

15 липня 1991 року у селищі була зареєстрована громада в ім'я Іоанна Богослова. Очолив парафію молодий священик отець Віктор Талько (нині благочинний Бородянського благочиння). Служби правилися у дерев'яному храмі, одному на декілька селищ (Пісківка, Тетерів, Раска, Мигалки та Мар'янівка), тож недивно, що на свята та на вихідні храм наповнювався парафіянами так, що яблуку ніде було впасти, а двері навіть не зачинялися - щоб люди, які стояли на подвір'ї, могли бодай чути богослужіння. (До речі, переінакшуючи відому сентенцію, зазначу, що все нове - це добре переобладнане старе. Нова дерев'яна церква - була звичайною старою колгоспною коморою.)

15 вересня 1994 року отця Віктора Талька змінив священик Георгій Пустовіт. І відтоді о. Георгій щодня приїздить з Києва до невеликого села правити службу. Саме відтоді, по суті, й розпочалося будівництво нової мурованої церкви в ім'я Іоанна Богослова.

О. Георгій, спілкуючись з місцевими старожилами, дізнався про приблизне місцерозташування старої церкви, збудованої ще до революції. І ось, отримавши від Митрополита Володимира благословення на будівництво, парафіяни взялися за справу. Під час викопування котловану були знайдені кам'яні стовпи, які свого часу тримали старий храм. Освячені колись опори лягли у фундамент нової церкви, саме тому можна сказати, що історія храму в ім'я Іоанна Богослова бере початок з 1896 року.

12 років зводилася красуня. Настоятель каже, що це - справжній народний храм, оскільки будувався він на народні кошти. Одними з найперших меценатів були Анатолій Рудніченко, Юрій Колодій та Ігор Арцимович. Активно діяв церковний староста Олександр Українець, батюшка не може натішитися з його працьовитості та старанності. Пісківчани приносили ікони - нові й старі, жертвували килими, загалом, допомагали, хто чим міг. Тож недивно, що, об'єднавшись, люди змогли звести у невеличкому селищі величний храм.

Нині у церкві ще немає розпису, церковна територія не облаштована, але парафіяни з оптимізмом дивляться у майбутнє: змогли звести таку красуню, отож і все інше їм під силу.

Надія Замоцна