УКР РУС  


 Головна > Українські новини > По єпархіях > Київська  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 62 відвідувачів

Теги
конфлікти постать у Церкві Церква і політика комуністи та Церква Митрополит Володимир (Сабодан) Голодомор Церква і влада краєзнавство Ющенко вибори діаспора Патріарх Алексій II 1020-річчя Хрещення Русі церква та політика іконопис церковна журналістика УГКЦ Києво-Печерська Лавра шляхи єднання українська християнська культура молодь Мазепа Вселенський Патріархат Президент Віктор Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну розкол в Україні Археологія та реставрація секти Церква і медицина церква і суспільство УПЦ КП Предстоятелі Помісних Церков забобони педагогіка монастирі та храми України Католицька Церква милосердя Доброчинність Священний Синод УПЦ автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






КИЇВ. В Українському домі відкрилася виставка архівних документів про голодомор 1932-1933 років «Розсекречена пам'ять»

Двоє - самі лише кістки, обтягнені шкірою, зболені, зчорнені, як і сама земля, на якій вони лежать - руки, складені на грудях, мертві дитячі очі відкриті - погляд у небо. Нема кому навіть їх закрити. Мабуть, матір померла раніше, бо віддавала все дитині. Можливо, батько пішов у місто роздобути шматок хліба і десь лежить у спільній ямі, закопаний напівживцем - з відкритими очима. А може, то хтось із них поруч лежить - хіба ж у тих кістках у шкірі можна когось розпізнати?!

Ось сотні трупів в одній ямі - всі на одне лице - змучені, померлі від голоду... Тисячі таких ям по всій українській землі. На кістках та крові мільйонів людей сходила пшениця в наступному році.

...І ні тризни... Прямо в яму... Ні могили, ні хресного знаку...

Він лежить на тротуарі - мертвий - він, мабуть, сидів тут з протягнутою рукою. Так і лишився тут. А люди проходять повз нього, не дивлячись, навіть батьки з дитиною. Смерть від голоду, мертве тіло на вулиці, а не на цвинтарі, сприймалося як щось буденне.

Невідомо нині й ніколи не буде відомо, скільки насправді було їх - померлих від голоду в 1932-33 роках. Історики називають різні цифри - від 7 до 12 мільйонів. Середня статистична тривалість життя у 1933 році становила: у чоловіків - 7 років, у жінок - 10. Наприкінці 1932-го перестали видавати свідоцтва про смерть. Щогодини помирало 17 людей, більшість - діти, адже споконвіків українські родини завжди були багатодітними. По 10-15 дітей було в сім'ї. Жінки були такими ж родючими, як і сама земля... Й донині не відродилася славна традиція великої родини.

...Земля як цвіт. Земля як страх. Земля як морг. Голодомор.

Це не сценарій нового фільму жахів, це старі фото нашої кривавої історії - голодомору 1932-33 років. За своїми страхітливими наслідками його можна віднести до найтрагічніших подій, які тільки знала історія людства. Масове голодування розпочалося у грудні 1932 року і тривало до вересня 33-го. Голод тримав у своїх смертельних лабетах українців упродовж 22 місяців. Може на фото є і твої прабабки чи прадіди. Більшість цих світлин зроблені інженером А. Віннербергером і належать до архіву Віденської дієцезії. Прийди в Українській дім - проглянь ці фотографії, прочитай документи, подивися фільм зі споминами тих, хто вижив.

Виставка презентує розсекречені у Службі безпеки України архівні матеріали радянських органів безпеки: накази, директиви, документи таємного діловодства та оперативно-статистична звітність держполітуправління УРСР про репресії на селі, архівні кримінальні справи жертв каральної політики комуністичного режиму, свідчення очевидців, листи. Чотири експозиції висвітлюють криваві сторінки нашої історії: ілюстровані стенди з архівними матеріалами «Розсекречена пам'ять», демонстрація електронної версії розсекречених документів, розміщених на офіційному сайті  Служби безпеки, трагічна постать Олександри Радченко та її щоденники зі свідченнями про голодомор, демонстрація фрагментів документальних фільмів, аудіо- та відеозаписи. На відкритті виставки був присутній Президент Віктор Ющенко та його дружина, голова Верховної Ради Олександр Мороз, голова СБУ Ігор Дрижчаний, Міністр культури Юрій Богуцький, Міністр у справах сім'ї, молоді та спорту Юрій Павленко, а також народні депутати України. «Це геноцид. Знищення десяти мільйонів - це масове знищення народу», - сказав Президент України...

Сотні запалених свічок зустрінуть тебе на сходах. На тебе дивитимуться жінки й чоловіки в українському національному одязі, збільшені в десятки разів зі старих фото. А понад ними - листи, листи, листи - старі, пожовклі, в кожному рядку - біль від голоду. А понад ними - хрести, сотні хрестів, злітаючих у небо. Цей своєрідний пам'ятник стоїть у центрі музею - свіча, з якої замість яскравих іскринок здіймаються у височінь чорні хрести. «В Освенцімі було значно легше, ніж тоді дома», - журно хитає головою старенька бабуся з документального фільму, що демонструється відвідувачам на моніторах.

...Світ би мав розколотися надвоє, сонце мало перестати сходити, а земля перевернутися - від того, що ТАКЕ творилося на землі...

Карта України вся в чорних хрестах - Вінніпег (Канада), Янгол Скорботи - Житомир (Україна), схилена у невимовному горі українська Марія - Київ. Це пам'ятники жертвам геноциду, це наша данина померлим від голоду. Фото пам'ятників і хрестів пам'яті ти можеш побачити на одному зі стендів. Заодно дізнаєшся, що перший такий хрест був зведений у Харкові у 1989 році. Нині вони є скрізь, ледь чи не в кожному українському селі та місті.

Тоді їх було 89... 89 населених пунктів, повністю ізольованих військовиками від світу, приречених на тотальне винищення. Ті, хто намагався прорватися, гинули від кулі й мали  таку ж могилу, як і інші, - спільну яму.

...Ні барвінку, ні віночка...

Ти повинен це побачити, ти зобов'язаний про це розповісти своїм дітям і дітям своїх дітей. Вони повинні знати про цей жах. Згадай шевченківське «Серце болить, а розказувать треба: Нехай бачать сини і онуки». Філософ ХХ століття Джордж Сантаяна мудро застерігав: «Народ, який не пам'ятає свого минулого, приречений знову його пережити». Хочу сподіватися, що у суботу ти теж запалив свічу і молитовно пом'янув невинно убієнних жінок, чоловіків і дітей, народжених і ненароджених.

...З вами Бог, молитва наша,

Вічна пам'ять, вічна тиша...

...У суботу зранку в усіх храмах Української Православної Церкви правилися панахиди за упокій душ, померлих від голоду в ті страшні роки. Довго лунав по всій Україні тривожний передзвін і якщо ти колись забудеш, за ким бив цей дзвін - він битиме з часом за тобою і твоїми дітьми...

Надія Замоцна, Київ