В ніч з 12 на 13 березня в храм вдерлися грабіжники. Ймовірно, що в середину святині проник один грабіжник через розігнуті грати над правим входом. Інший грабіжник (або грабіжники) не змогли потрапити до храму, оскільки у ґратах був досить маленький отвір, і тому керували «операцією» ззовні. Цінного винести з храму злодіям не вдалося, тож вони вирішили осквернити святиню. На місці злочину виявлено побите скло в рамах центрального вівтаря, розбита шафа на свічному ящику, всюди були розкидані пляшки з вином, зняті кілька ікон, кружка з пожертвуваннями для дітей хворих на рак виявилася порожньою. Біля свічного ящика на полу лежав металевий лом. Надіємося що Господь напоумить цих людей і допоможе покаятись. Будівництво прекрасного трьохпрестольного храму на честь Воскресіння Христового в центрі села Зазим'я було завершено до 1875 року. Головним ініціатором будівництва був архієпископ Павло (Субботовський), який народився наприкінці XVII століття в простій зазимській родині. Рано залишився без батьків і, єдине, що його утішало і давало надію в житті, це чиста віра і сердечна молитва до Бога. У будівництві нового храму брало участь усе село. Цеглу високої якості привозили на підводах з Вишгорода і частково випалювали на місці. 1920 року біля храму була рішуча битва між радянською владою і повсталими зазимцями. Храм постраждав, згоріло багато ікон, книг, був пошкоджений настінний розпис. За шість років церкву відремонтували, відновилося богослужіння, але не надовго... У 30-ті роки нова влада закрила храм і прийняла рішення перебудувати його на клуб для молоді. Але знайшлись люди, що допомогли храму вижити і зберегли його, як цінний пам'ятник архітектури. Нажаль, богоборці знайшли інший спосіб осквернити святиню. У 1937 році Броварське НКВС заарештувало і розстріляло настоятеля священика Михайла Подільського, храм було закрито і обладнано під зерносховище. Навіть сьогодні можна побачити в підлозі отвори, в яких стояли перегородки і станки. Під час Великої Вітчизняної війни церкву відкрили, богослужіння відновили, з цього часу храм уже не закривався. Історія триває... Диякон Анатолій Слинько | 
print version