УКР РУС  


 Головна > Українські новини > Соціальне служіння  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 78 відвідувачів






Рейтинг@Mail.ru






ВІННИЦЯ. Парафіянки вінницьких храмів займаються психологічною реабілітацією онкохворих

У 2003 році при Вінницькому обласному онкологічному диспансері був створений реабілітаційний центр «Воскресіння». За цей час кількість його активних учасниць зросла з трьох до двадцяти осіб. Це переважно парафіянки вінницьких храмів - жінки, які перенесли онкологічні операції. Сьогодні вони діляться з іншими хворими на рак власним досвідом подолання психологічного стресу від цієї страшної хвороби.

Світлана Луковникова, одна з засновниць реабілітаційного центру, зустріла нас у новому приміщенні, виділеному керівництвом онкодиспансеру ще на початку року. За її словами, подібні організації є в різних містах України, але тільки у Києві та Вінниці вони мають власне приміщення при онколікарні. Це свідчить про рівень поваги лікарів до діяльності волонтерів. А вона полягає, насамперед, у спілкуванні з хворими, яке активістки центру проводять у лікарняних палатах, розповідаючи про хворобу і шляхи подолання її наслідків. Нещодавно за допомогою реабілітаційного центру в онкодиспансері з'явилися посібники з лікувальної фізкультури, необхідної у післяопераційний період. «Це плакати і відеокасети, які ми отримали з Києва від Європейської коаліції проти раку, - розповідає Світлана Луковникова. - А ще завдяки цим меценатам наш онкодиспансер рік тому отримав перший у Вінниці безкоштовний мамограф - апарат, який допомагає виявити рак молочної залози на ранніх стадіях і своєчасно розпочати лікування». Наша співрозмовниця продемонструвала грудні протези, які у центрі можна отримати безкоштовно. Майже сімсот жінок, які перенеси операцію з раку молочної залози, отримали тут такі протези виробництва київського науково-виробничого центру «Ортес».

Світлана Луковникова розповіла про плани реабілітаційного центру залучити фахівців для проведення в його приміщенні занять з лікувальної гімнастики і масажу, які також необхідні для хворих, але підкреслила, що все ж таки головним напрямом діяльності залишається допомога словом. «Хворі знають, - продовжує Світлана, - що ми також перенесли цю хворобу і бачать, що ми залишилися нормальними людьми, працюємо, піклуємося про свої сім'ї та намагаємось робити добро людям. Наша мета - переконати людей, що зі страшним діагнозом "рак" життя ще не закінчується. І що Господь, який попустив цю хворобу, дасть сили для її подолання». Працівники центру розповідають хворим про віру в Бога, значення Церковних Таїнств Сповіді та Причастя, а також навчають іти шляхом «золотої середини» - слухати поради лікарів і сподіватися на допомогу Божу. До речі, багато хворих саме у лікарні вперше починають читати Святе Письмо, молитися і причащатися. Цьому сприяє і те, що у кількастах метрах від онкодиспансеру будується храм на честь святителя Луки Кримського. Його настоятель - священик Володимир Тютенко - також є лікарем за фахом і працює в одній з вінницьких лікарень. У цьому храмі регулярно звершуються молебні до святителя Луки та Божої Матері перед Її іконою «Пантанасса», яка прославилася зціленнями від онкохвороб. Священик також опікується тими хворими, які йдуть до храму, і допомагає працівникам реабілітаційного центру, серед яких багато його парафіянок.

Наприкінці нашої бесіди працівниця центру розповіла, що не тільки вона та її колеги свідчать хворим про Бога, але й самі хворі розповідають про випадки Божественної допомоги. Нещодавно стався такий випадок. Жителька одного села привезла до обласного центру свою доньку. Тут, у вінницькому онкодиспансері їй мали зробити операцію. Мати залишила дочку у лікарні, а сама зайшла до храму Луки Кримського і стала молитися за неї. Операція пройшла вдало, а згодом дівчина розповіла матері, що в операційну разом з іншими лікарями зайшов дуже старенький хірург, сивий і з бородою, і підійшов до неї. Далі дівчина нічого не пам'ятає, очевидно, почав діяти наркоз. А вже після виписки з онкодиспансеру мати й донька зайшли разом до храму. Побачивши на свічному ящику книжку святителя Луки (Войно-Ясенецького) з портретом на обкладинці, дівчина з подивом вигукнула: «Та це ж і є той самий лікар, який підходив до мене». І це не поодинокий випадок. Недаремно на іконі святителя у храмі вже з'явилися золоті прикраси і срібні монети на знак вдячності святому за допомогу. «Ми завжди відчуваємо допомогу святителя, - каже Світлана, - його небесне покровительство й опіку над нашим центром».

Прес-служба Вінницької єпархії