УКР РУС  


 Головна > Публікації > Православний погляд  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 94 відвідувачів

Теги
Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра Священний Синод УПЦ Католицька Церква комуністи та Церква монастирі та храми України Мазепа автокефалія Ющенко милосердя Археологія та реставрація церква та політика УГКЦ Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і влада Приїзд Патріарха Кирила в Україну церковна журналістика іконопис Церква і політика постать у Церкві УПЦ КП конфлікти шляхи єднання розкол в Україні краєзнавство Доброчинність молодь Голодомор українська християнська культура церква і суспільство діаспора вибори педагогіка Вселенський Патріархат 1020-річчя Хрещення Русі секти Патріарх Алексій II Президент Віктор Ющенко Церква і медицина забобони






Рейтинг@Mail.ru






Духовні зерна в сучасній медицині

Віталій Разіцький

Професія лікаря є однією з найбільш необхідних для суспільства і, в той самий час, надзвичайно відповідальною і вимогливою до людей цього фаху. Тому лікарі як ніхто інший заслуговують на те, щоб суспільство спеціально виділило день для вшанування їхньої нелегкої роботи. День медичного працівника відзначається у третю неділю червня.

Дата цього свята була встановлена Наказом Президіума Верховної Ради СРСР від 1 жовтня 1980 року №3018-X «Про святкові і пам'ятні дні». Під медичними працівниками маються на увазі спеціалісти, які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту, беруть участь в наданні медично-профілактичної допомоги як в державних, муніципальних, так і в приватних закладах та організаціях охорони здоров'я.

Хоча радянська влада не рахувалася з релігійними святами, Промислом Божим професійне свято медичного працівника стоїть у нашому календарі поруч із днем вшанування пам'яті шанованого у народі святого - преподобного Агапіта Печерського.

Мабуть, усім нам доводилося звертатися за медичною допомогою до лікарів. Під час спілкування з ними ми бачимо, в першу чергу, світський (професійний) бік життя цих людей, і далеко не завжди можна пізнати духовну частину, яка є такою ж живою та повноцінною. Зараз є дуже багато віруючих лікарів, які готові допомогти хворому не тільки фізіологічно, але й духовно. Але, в той самий час, лікар, як і кожна людина, має безліч щоденних проблем, пов'язаних з лікарською практикою. При цьому особливо слід відзначити віруючого лікаря, який поруч із високими вимогами до своєї професійної діяльності ще й на високому рівні підтримує свою загальнолюдську мораль. Щоб глибше розкрити духовний бік життя віруючого лікаря, ми поспілкувалися з декількома православними лікарями міських лікарень Києва. 

 

Лікар Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, (НМАПО), доцент кафедри медицини невідкладних станів Олег Васильович ІВАНЕНКО.

- Яким чином віра в Бога допомагає вам у лікарській практиці? Чи можете зі своєї практики назвати приклади реальної Божої допомоги?

- Верховним «лікарем» і цілителем є Господь. Коли Христос ходив по Землі, Він звільняв людей як від тілесних, так і від душевних хвороб. Людині в силу своєї гріховності та немічності стало важко одночасно опанувати ці дві сфери, і тому вони були розділені - священик займається духовними питаннями, а лікар - тілесними. Не кожен може стати лікарем, так само, як і священиком. Не хочеться тут говорити про «обраність», але лише лікар і священик мають найбільший доступ до людської душі. Лише їм хвора людина (духовно чи тілесно) відкриває ті таємниці, які нікому іншому не розповість. І тому основним обов'язком лікаря є не лише дати хворому необхідні ліки, але й допомогти словом (духовно). Як сказав один із відомих класиків медицини, «плох тот врач, после общения с которым пациенту не стало лучше».

З власного досвіду можу сказати, що душевна бесіда з пацієнтом позитивно впливає на лікувальний процес. На жаль, сьогодні медицина інколи забуває старі принципи лікування, переводячи його на рівень перебігу патологічного процесу в організмі, відкидаючи духовний елемент. Як би високо ми не оцінювали досягнення в медицині, на мій погляд, ми знаємо лише структурний рівень організму (генний і клітинний), і жодним чином не можемо пояснити особливості взаємодії в організмі всіх його органів. Тому, лише сподіваючись на Бога, можна впевнено займатися лікарською практикою, адже лише Творець знає досконало функціонування свого творіння.

Господь допомагає усім людям в усіх галузях життя. Потрібно лише покластися на Нього і повірити в Його чудодійну силу. У моїй лікарській практиці, як і в практиці, мабуть, більшості лікарів, було безліч чудесних випадків. Пригадую, одного разу до мене потрапив пацієнт з дуже важким захворюванням. Йому поставили діагноз і призначили відповідне лікування, хоча всі ми усвідомлювали, що в цієї людини практично немає шансів на життя. Взявшись за лікування цього хворого, я сподівався лише на Божу допомогу, бо розумів, що в цьому конкретному випадку лише моїх знань і навичок буде замало. І врешті сталося диво - Бог допоміг одужати цьому безнадійно хворому. Навіть важко сказати, хто більше радів цьому промислу Божому - я чи пацієнт, який одужав. Радість хворого можна легко зрозуміти, а ось мою... Мені було приємно не тому, що, мовляв, я такий мудрий і досвідчений лікар, а тому, що моє зітхання почув сам Господь Бог, зціливши мого пацієнта.

- На вашу думку, чи відрізняється віруючий лікар від невіруючого? Якщо так, то в чому полягає відмінність?

- Звичайно, віруючий лікар повинен відрізнятися від невіруючого, в першу чергу, духовним аспектом. Невіруючий лікар під час лікування хворих на перше місце ставить ліки, свої знання та вміння. У той самий час віруючий лікар у першу чергу кличе на допомогу Святого Духа. Високе лікувальне мистецтво, інтуїція - це є ніщо інше, як присутність Святого Духа, яка досягається через молитву, богоугодне життя і церковні Таїнства. Це досить важко пояснити словами і можна лише відчути, щоб зрозуміти.

Лікар - це фах (спеціальність). Бути лікарем - це спосіб життя, мистецтво. Невіруючий лікар лікує хворого лише на фізіологічному рівні, а віруючий - ще й на духовному, адже крім призначення пацієнту ліків і процедур, він ще й молиться за нього Богу. Останнє є найважливішим, бо лише від Господа залежить наше здоров'я і життя в цілому.

- Ви лікар і віруюча людина. Як ви поєднуєте риси духовного життя у лікарській практиці і риси лікаря (медичного працівника) у повсякденному житті?

- Якщо говорити про духовність лікаря у практичній діяльності та повсякденному житті, то, безумовно, її риси повинні бути присутніми як в одній, так і в іншій сфері. Не можна жити і працювати за різними принципами.

Що стосується практичної діяльності, то, мабуть, у кожного лікаря були випадки, коли одужували хворі, на життя яких вже не було надії. Трапляються випадки, коли пацієнту було поставлено правильний діагноз та призначене необхідне лікування, а він помирав. Тому, як сказано, «человек предполагает, а Бог располагает».

У складних ситуаціях, коли стан хворого наближається до критичного, я намагаюся всю надію покласти на Бога і раджу це зробити пацієнту. Також я можу запропонувати останньому викликати священика для сповіді, Причастя чи соборування. Це те, що закарбувалося в моїй свідомості і у що я свято вірю. Дійсно, неодноразово траплялися випадки, коли після прийняття святих Таїнств Христових чи соборування люди одужували, хоча було й навпаки, але на все воля Господня. Бог чекає нашого покаяння і не хоче, щоб загинула людська душа, тому й дає можливість перед смертю очиститися від гріхів.

Що стосується повсякденного життя, то воно мало чим відрізняється від лікарняного. Професія лікаря передбачає постійну «службу». Іншими словами, лікар завжди повинен бути готовим надати хворому допомогу. Більш того, він повинен бути взірцем у повсякденному житті, дотримуючись канонів Церкви, адже саме на їх основі створені державні закони та лікарська обітниця.

- Що значить у наш час бути віруючим лікарем?

- Сьогодні взагалі важко бути просто віруючою людиною, а тим більше практикуючим лікарем. Лікарю доводиться постійно бачити людські страждання, і добре, коли в таких випадках він може допомогти. Але він не всесильний і тому часто хворі помирають. Також постійно хвилюєшся не тільки за фізіологічне здоров'я пацієнтів, але й за душу, щоб не допустити смерті без покаяння. В кожного хворого вкладаєш частку своєї душі, а результат не завжди такий, який би хотілося бачити. Люди часто не розуміють того, що служить на користь їхньому здоров'ю, ототожнюючи це поняття з простою відсутністю захворювань. У той самий час пацієнту інколи необхідно очиститися (видужати) духовно, щоб зникли і фізіологічні вади.

 

Лікар-неонатолог київського пологового будинку №2 Поліна Володимирівна ДУДЧЕНКО.

- Яким чином віра в Бога допомагає вам у лікарській практиці? Чи можете назвати приклади реальної Божої допомоги?

- В основі лікарської практики лежить висока мораль, без якої людина не гідна називатися лікарем. Цінності, які закладені в основу лікарської моралі, мають християнську основу, тобто базуються на основних християнських принципах. Тому для лікаря віра в Бога є логічним завершенням його духовного розвитку.

Покладаючи надію на Бога, легше сприймати реальну дійсність, яка в лікарській практиці часто буває жорстокою і далеко не такою, якою її хотів би бачити. Адже борючись за людське життя, лікар докладає значних зусиль, а хворих інколи не вдається врятувати. Хоча були випадки, коли Бог сподобляв бути свідком Його дивовижних чудес.

Одного разу в реанімації лежала важко хвора дівчина 16 років, якій зробили пересадку нирки. Її стан оцінювався як безнадійний, і лікарі тільки час від часу подивлялися, чи вона ще дихає. Я розуміла ситуацію, а мати хворої ніяк не могла змиритися з фактом, що її дочка поступова вмирає. Щоб дівчина без болю покинула цей світ, я порадила її матері піти в Покровський монастир за священиком. Було вже пізно і священика жінка не знайшла, але взяла іконку, святу воду і почала гаряче молитися до Бога за здоров'я доньки. І Господь показав свою силу і славу, зціливши дівчину, здоров'я якої пішло на покращання і невдовзі вона покинула лікарняне приміщення здоровою. Таким чином, я, порадивши матері хворої звернутися до священика, намагалася не дати померти дівчині без покаяння і Причастя, а Бог вирішив інакше, як Йому було угодно. Цей випадок сильно укріпив мою віру. Такими прикладами Господь показує людям, що не лікар є цілителем наших тіл, а Він - Всевишній, а лікар лише отримує винагороду за роботу, «зроблену Богом».

- На вашу думку, чи відрізняється віруючий лікар від невіруючого? Якщо так, то в чому полягає відмінність?

- Віруючий і невіруючий лікарі можуть відрізнятися лише на рівні внутрішніх особливостей. Віруючому лікарю важко перетнути межу, окреслену мораллю, що легше зробити невіруючій людині. А в цілому в медичній практиці їхня діяльність мало чим відрізняється. Якщо лікар не виконує гідно своїх обов'язків, порушує моральні принципи або зловживає довірою пацієнтів, то він не гідний носити білий халат (бути лікарем) не залежно від того, чи він вірить в Бога, чи ні.

Лікар повинен бути блискучим психологом, адже працює з людьми, в яких сталося нещастя (вони або їхні рідні, близькі захворіли), і які потребують розради в своїх складних ситуаціях. У цьому відношенні, на мій погляд, легше віруючому лікарю, який здатний глибше перейматися людськими стражданнями і, відповідно, може більш реалістично оцінити ситуацію та дати людині необхідну пораду. Іншими словами, психологію легше освоїти через віру в Бога, адже Він - верховний лікар і психолог. Коли мати під час пологів або після втрачає немовля, з нею доводиться багато розмовляти, дати можливість їй поплакати, щоб у кінцевому результаті переконати людину змиритися з втратою. Віруючій людині легше пережити таке нещастя, адже вона розуміє, що народжена дитина вмерла в цьому житті, але перейшла жити в життя вічне. Траплялися випадки, коли невіруючі лікарі в таких ситуація казали батькам, мовляв, нічого страшного, народите ще одну дитину, що є свідченням відсутності в такої людини співчуття до чужої біди. Але слід зазначити, що й серед невіруючих лікарів трапляються відмінні спеціалісти, і все залежить від того, наскільки людина готова сприймати реальну дійсність, яку посилає нам Господь, і адекватно на неї реагувати.

- Ви - лікар і віруюча людина. Як ви поєднуєте риси духовного життя у лікарській практиці, і риси лікаря (медичного працівника) у повсякденному житті?

- Духовне життя і лікарська практика - це практично нероздільні поняття. Не будучи духовною людиною, не можливо лікувати хворих, особливо дітей. Зараз у пологових будинках вагомого значення Божій допомозі надають не тільки лікарі, але й пацієнти. В кожній палаті висять образи. Більшість жінок ідуть народжувати з іконками в руках, повторюючи про себе молитви. Та й лікарі під час пологів часто закликають Бога на допомогу. З власного досвіду можу сказати, що молитва і віра в Господа допомагають у найскладніших ситуаціях. Пересвідчившись у цьому на власному досвіді, ми завжди радимо батькам охрестити новонароджених немовлят, адже це Таїнство позитивно впливає як на батьків (їхню здатність належним чином сприйняти дитину та правильно її виховувати), так і на розвиток дитини.

Трапляються випадки, коли дитина народжується дуже хворою, її показники несумісні з життям, і тому в таких випадках мені доводиться самій христити немовлят, адже священик не встигне прибути і звершити це святе Таїнство (згідно з церковними канонами в надзвичайних ситуаціях будь-яка хрещена людина має право зробити це).

Часто вагітні жінки неготові морально до народження дитини, і тому з ними доводиться додатково працювати, щоб підготувати їх до появи на світ немовляти. При цьому важливо пояснити майбутній матері поняття «безумовної любові», яка завжди є в дитини (любов до матері), і яка, на жаль, нерідко відсутня в сучасних жінок. На запитання до майбутніх матерів, якою вони хотіли б бачити свою дитину, більшість із них відповідають - «здоровою». А моїм завданням є те, щоб допомогти усвідомити жінці необхідність сприйняти майбутню дитину такою, якою вона народиться, яку пошле Господь.

- Що значить в нинішній час бути віруючим лікарем?

- Слід зазначити, що зараз, на відміну від радянського періоду, в лікарнях вже багато віруючих лікарів, що не створює особливих труднощів у порозумінні з колективом. Більш того, велика кількість пацієнтів є також глибоко віруючими людьми. Тому, дякуючи Богу, я не зустрічала якихось особливих проблем через те, що я віруюча людина. А якщо навіть хтось починає тикати пальцем на віруючого лікаря, то я в цьому не бачу жодних проблем. Необхідно вміти сприймати дійсність такою, якою вона є. А якщо комусь не подобається той факт, що лікар віруючий, то це, на мою думку, в першу чергу проблема незадоволеного. Для віруючого лікаря в таких випадках вирішальну роль відіграє його внутрішній стан - наскільки він сформований як особистість і, відповідно, здатний не комплексувати через дрібниці.

Звичайно, в лікарській практиці є також багато проблем. Доводиться стикатися з дитячою смертністю та вбитих горем батьків. Але при цьому хотілося б звернутися до вже сказаного, що віруючому лікарю легше змусити себе змиритися з реальністю. Це, звичайно, не означає перекладати відповідальність за свої дії на когось іншого (в даному випадку на Бога). Лікар завжди сам несе відповідальність за свою професійну роботу. Але справа в тому, що як лікарі, так і пацієнти чудово розуміють, що від медичного працівника залежить далеко не все в процесі одужання хворого. Тому, якщо лікар зробив все можливе, а пацієнт все одно помер, то віруючому легше пережити цю трагедію, бо він всю надію покладає на Бога. Тому, на мою думку, невіруючий лікар в окремих випадках міг би навіть позаздрити віруючому.

 

Лікар ортопед-травматолог, кандидат медичних наук, викладач кафедри військової загальної практики - сімейної медицини Української військово-медичної академії, майор медичної служби Анатолій Іванович ГАВРЕЦЬКИЙ.

- Яким чином віра в Бога допомагає вам у лікарській практиці? Чи можете назвати приклади реальної Божої допомоги?

- Медицина здавна керується християнськими принципами, тільки в різні часи їм давали різну назву. На Русі лікарі перед тим, як почати лікування, зверталися до Бога за допомогою і благословенням. За часів Російській імперії традиції медицини також були тісно пов'язані з релігією. В основі лікарської моралі лежало християнське вчення. Навіть у радянські часи, хоча й Церква була переслідувана, моральні цінності лікарів були побудовані на тих традиціях, що дісталися у спадок від земських лікарень, хоча й називали їх радянськими. Тому й зараз навіть невіруючий лікар є носієм християнських цінностей (які лежать в основі його лікарської практики), не говорячи вже про віруючого.

Слід зазначити, що я прийшов до Бога лише наприкінці навчання в медичному інституті. І хоча це є не такий вже й великий проміжок часу, але для мене цього було достатньо, щоб оцінити значення віри у своїй професійній діяльності. Робота лікаря щодня повна несподіванок, і лише покладаючись у всьому на Бога, можна спокійно, без руйнівних моральних стресів все це переносити. Нерідко трапляються випадки, коли пацієнт втрачає свідомість і треба швидко привести його до тями. В таких випадках, як правило, на якусь мить настає шоковий стан, але відразу починаєш звертатися до Бога за допомогою, і стає легше. Тоді спокійно опановуєш навіть найскладнішу ситуацію. Ще за радянських часів часто хірурги перед операцією хрестилися і подумки читали молитви. Лікарі нерідко це продовжують робити і зараз, особливо в надзвичайних ситуаціях, коли в їхніх руках знаходиться людське життя.

У нас був один випадок, коли привезли важко хворого, в якого значні ділянки шкіри були обпечені. На тілі пацієнта було зроблено багато татуювань. Ми змушені були ампутувати одну кінцівку, яка, через високий ступінь опіків, не могла більше функціонувати. Хворий довго пролежав у реанімації, оскільки не приживалася шкіра, яку ми пересаджували з неуражених ділянок тіла. Від нас, лікарів, вже нічого не залежало, тому всю надію поклали на Бога. І, врешті, здоров'я хворого пішло на покращання, він видужав, але в результаті частого хірургічного втручання на його шкірі не залишилося жодного татуювання. Тому можна було здогадатися, чому, не дивлячись на наші зусилля, хворий так довго не міг одужати - Господь хотів очистити його тіло від татуювань.

- На вашу думку, чи відрізняється віруючий лікар від невіруючого? Якщо так, то в чому полягає відмінність?

- Перш за все слід сказати, що віруючий лікар у своїй професійній діяльності «будує будинок не на піску». Істинно віруючий лікар має завжди бути прикладом доброти, любові та шляхетності. Хоча, на мою думку, проводити якусь межу між віруючим і невіруючим лікарем, напевне, не можна, адже й невіруючі лікарі є різними. Серед них трапляються дуже виховані, добрі, шляхетні, в яких інколи й віруючим можна багато чому повчитися. Є лікарі, які з великою любов'ю доглядають за хворими, приносять їм їжу, завжди намагаються заспокоїтися і готові допомогти усім, чим можуть.

Зараз нерідко трапляються випадки, коли лікарі ставлять свою медичну практику в пряму залежність лише від матеріального фактору. Хоча й тут є свої особливості, і якщо віруючий лікар відмовляється від подяки пацієнтів, то це також, як показує практика, не завжди обдуманий крок. Був один випадок, коли лікар-онколог успішно прооперував важку пухлину, а від «подяки» за це відмовився. Через два дні хворий, якому він робив операцію, повісився. Як з'ясувалося, з поведінки лікаря пацієнт зробив висновок, що він уже безнадійний і, щоб не мучитися, вирішив сам піти з життя.

Отже, проводити якусь особливу межу між віруючим і невіруючим лікарем, на мою думку, є не зовсім вірно, адже вони обидва працюють в одній сфері, з такими ж самими пацієнтами і в однакових умовах. Я вважаю, що все залежить від душі та виховання лікаря. Його віра в більшості випадків проявляється в милосердному підході до хворого. Натомість невіруючий, але добре вихований лікар може швидше «зламатися» під тиском життєвих обставин (дружина, діти) і у своїй практиці на перше місце поставити економічний чинник.

- Ви - лікар і віруюча людина. Як поєднуєте риси духовного життя у лікарській практиці і риси лікаря (медичного працівника) у повсякденному житті?

- Важко говорити про якісь особливі духовні здобутки в лікарській практиці. Основне в медицині - це спілкування. Лікар повинен вислухати пацієнта, заспокоїти - перше укріпити морально, щоб тоді вже братися за лікування тіла.

Під час лікарської практики неодноразово доводилося пересвідчуватися в цілющих властивостях святого Причастя, тому часто рекомендую пацієнтам замовити молебень або прийняти святі Таїнства. Для цього в шпиталь запрошуємо священиків, які духовно окормляють хворих. Не так давно трапився випадок, коли за бажанням пацієнта з храму в ім'я святого Агапіта Печерського приїжджав отець Олександр. Ми виділити окреме приміщення (ординаторську, яка була на той час єдиною кімнатою, що могла бути звільнена), щоб хворий міг наодинці поспілкуватися зі священиком, посповідатися.

Що стосується повсякденного життя, то й тут, за межами шпиталю, лікар продовжує нести свій професійний обов'язок. Для прикладу, в Англії лікар працює тільки у певний відведений йому час, і може не лікувати хворих в позаурочні години. В цій країні трапився випадок, коли до лікаря привезли важко хвору, а він вже перевдягався, щоб іти додому. Оскільки його робочий день закінчився, то лікар не прийняв хвору і вона по дорозі до іншої лікарні померла. Але суд виправдав цього лікаря, бо це був позаурочний час. У нас - навпаки, лікар не може відмовити в допомозі хворому незалежно від того, коли той до нього звернувся (що є ще одним свідченням присутності християнських цінностей у вітчизняній медицині, успадкованих від наших попередників).

У мене був випадок в Євпаторії, коли довелося рятувати непритомного чоловіка, але безуспішно, бо запізно покликали. Був й інший випадок в Києві, в районі залізничного вокзалу, коли успішно привів до тями жінку похилого віку, яка впала посеред вулиці без дихання. А через її скрутне фінансове становище я змушений був допомагати її деякий час ще й матеріально.

- Що значить у нинішній час бути віруючим лікарем?

- Це означає нести відповідальність не лише перед хворим, законом та своєю совістю, але й, що найважче - перед Богом. Часто доводиться повністю викладатися, аби вилікувати хворого, і при цьому не завжди почуєш слова подяки за свою працю. Для віруючого лікаря основним є аби пацієнт за видужання був у першу чергу вдячний Богові, але це в наш час трапляється рідко.

Віруючий лікар, дивлячись на хворого, в першу чергу повинен бачити в ньому людину, яка потребує допомоги, і не зважати на соціальне чи матеріальне становище пацієнта.

 

Кандидат медичних наук, доцент, начальник кафедри військової загальної практики - сімейної медицини Української військово-медичної академії, полковник медичної служби, Сергій Іванович СКЛЯР.

- Яким чином віра в Бога допомагає вам у лікарській практиці? Чи можете назвати приклади реальної Божої допомоги?

- Ще з радянських часів нам дісталося у спадок, що, за графіком, на кожного хворого лікарю виділяється близько 12-18 хвилин, а це є недостатньо для більш детального огляду і ефективного лікування. Доводиться витрачати значно більше часу для того, аби не просто встановити діагноз і виписати пацієнту необхідні ліки, але й поспілкуватися з ним, підтримати морально, що є важливою частиною соматичного одужання. Інколи також хочеться відпочити від понаднормової праці, але, згадуючи земне життя Ісуса Христа, який лікував людей в будь-яку пору доби, до мене повертається натхнення допомагати людям знову і знову.

Інколи трапляються випадки, коли навіть найдосвідченіший лікар не в змозі допомогти хворому, і причина тут не в тому, що хвороба невиліковна. Взагалі існує три категорії хворих. Перша - це ті, які вигадали собі захворювання через те, що не мають душевного спокою, живуть не в мирі з собою. Друга категорія - це дійсно ті хворі, в яких захворювання має органічну основу і їх дійсно потрібно лікувати медикаментозно. Третя категорія - це хворі, в яких хвороба невиліковна і їх потрібно підтримати в тому складному становищі, в якому вони опинилися.

Одного разу до мене прийшла пацієнтка і сказала, що вже обійшла багато лікарів, але їхні поради та ліки не допомогли. Я поглянув на медикаменти, які пацієнтці були рекомендовані моїми колегами, і пересвідчився в грамотності їх призначення та доцільності застосування. Я уважно вислухав хвору і зрозумів, що в неї проблеми мають психологічне підґрунтя. Ця людина була незадоволена собою і своїм життям, хоча мала матеріальний статок, гарну освіту і обіймала високу посаду. Єдиним недоліком, на мій погляд, було те, що жінка була атеїсткою. Я порадив їй обов'язково звернутися до священика. Через деякий час ми знову зустрілися і моя недавня пацієнтка не могла знайти слів для подяки за мою пораду. Як виявилось, після спілкування зі священиком вона повірила в Бога і хвороба, навіть без застосування ліків, просто «зникла», як її й взагалі не було. В цьому був промисел Божий і в таких випадках лише одне спадає на думку - дивні і невідомі шляхи Господні!   

- На вашу думку, чи відрізняється віруючий лікар від невіруючого? Якщо так, то в чому полягає відмінність?

- У сьогоденні особливо помітна різниця між віруючим і невіруючим лікарем. В умовах, коли в суспільстві панують ринкові відносини, частина лікарів незадоволена тим балансом між затраченою роботою і винагородою за неї і тому використовує різні шляхи додаткового збагачення. Лікарі співпрацюють з різними фармацевтичними фірмами і задля власного прибутку призначають пацієнтам велику кількість дорогих препаратів. З власного досвіду можу сказати, що це не є характерним для віруючих лікарів, яким совість не дозволяє діяти таким чином. Також це стосується і виписки фіктивних лікарняних. Звичайно, віруючий лікар також може прийняти подяку пацієнта, якщо той із власного бажання хоче щиро віддячити за працю, але це є абсолютно відмінним від того, коли від хворого вимагають «подяку» чи отримують її шахрайськими методами.

Також між віруючими і невіруючими лікарем можна спостерігати різницю в їхньому ставленні до пацієнтів. Перший, як правило, більш чуйний та уважний, адже він намагається по максимуму виконати Божу заповідь: «Полюби ближнього свого як самого себе».

- Ви - лікар і віруюча людина. Як поєднуєте риси духовного життя у лікарській практиці і риси лікаря (медичного працівника) у повсякденному житті?

Як викладач на заняттях я запитую студентів, для чого під час виписування медикаментів під кожним рецептом ставиться подвійний хрест? Молоді люди, які виховані в нерелігійних сім'ях, дають різноманітні відповіді, мовляв подвійний хрест, який зовнішнім виглядом нагадує грати, означає кримінальну відповідальність у разі неправильного призначення. На скільки це можливо, я намагаюся пояснити основні моменти християнської моралі, які присутні в лікарській етиці. Наприклад, що стосується вже згаданого подвійного хреста, то він означає: «З Богом», «нехай поможе».

Я займаюся лікарською практикою вже тривалий проміжок часу і встиг здобути певний досвід. У той самий час в лікарню приходять працювати молоді спеціалісти, які в багатьох випадках ще потребують доброї поради. Дуже боляче, коли більш досвідчений лікар не хоче допомогти своєму колезі через те, що останній з часом може стати його конкурентом в лікуванні і тим самим «відбере» частину прибутків. Тому я ставлю своїм завданням не лише лікувати та доглядати за хворими, але й допомагати своїм молодим колегам, які ще навчаються або вже почали медичну практику. Бог дав мені знання «безплатно», і тому я зобов'язаний поділитися цим дорогоцінним даром зі своїми ближніми.

Так само і в повсякденному житті доводиться завжди бути напоготові, бо не знаєш, в яку пору доби можуть покликати надати невідкладну медичну допомогу. Тому, чи то ідеш в храм Божий, чи просто на дозвілля, завжди добре мати з собою хоча б найнеобхідніші лікарські препарати.

- Що значить в нинішній час бути віруючим лікарем?

Професія лікаря є однією з найвідповідальніших, і тому виконувати лікарські обов'язки є справою нелегкою. А бути в нинішній час віруючим лікарем, це подвійне навантаження, адже він не тільки намагається відновити соматичне здоров'я хворих, але й перед Богом несе відповідальність за їхній духовний стан. І хоча духовну сферу повноцінно окормляє Церква, але й лікарю інколи доводиться переконувати пацієнта боротися за життя, покластися на святу волю Господню та повірити у власні сили.

Бути віруючим лікарем - це почесно. Такий лікар працює не на власний імідж, а задля духовного задоволення. Тому віруючий лікар, як правило, стає своєрідним осередком, який ділиться знаннями (не лише лікарськими, але й духовними) зі своїми колегами. Істинно віруючий лікар завжди користується авторитетом серед своїх колег і тому є прикладом для них. А бути взірцем для інших означає нести додаткову відповідальність, адже від твоїх дій залежить ефективність діяльності цілого лікарського колективу. І дуже страшно, коли хтось розчаровується у своїх ідеалах, адже це спричиняє страшні і непередбачувані наслідки для тієї людини.

Підсумовуючи, можна сказати, що в нинішній час бути віруючим лікарем є одночасно і складно, і приємно. Труднощі викликані великою відповідальністю, а задоволення - тим, що є можливість творити багато добрих справ, допомагати ближнім і зростати не тільки професійно, але й духовно.