УКР РУС  


 Головна > Публікації > Православний погляд  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 106 відвідувачів

Теги
Церква і політика секти краєзнавство Києво-Печерська Лавра церква та політика постать у Церкві забобони церква і суспільство українська християнська культура Мазепа Ющенко молодь Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі Митрополит Володимир (Сабодан) Священний Синод УПЦ УГКЦ педагогіка Президент Віктор Ющенко вибори Голодомор Патріарх Алексій II діаспора комуністи та Церква Археологія та реставрація УПЦ КП Предстоятелі Помісних Церков Вселенський Патріархат іконопис конфлікти милосердя церковна журналістика шляхи єднання Церква і влада Католицька Церква Доброчинність монастирі та храми України розкол в Україні Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






З-ПІД ПЕРА ФІЛОСОФА: УПЦ в українському суспільстві

  22 травня 2007


Іван Верстюк

Дуже складно піднімати цю тему. Статті авторів, які пишуть про Церкву, сповнені, як правило, або пафосом якогось недоречного в наш складний час оптимізму, або ж навпаки - апокаліптичних інтонацій. І лише як винятки зустрічаються справді компетентні та виважені матеріали. На жаль.

Це свідчить насамперед про брак об'єктивності у навколоцерковному середовищі, через що людей, які намагаються осмислювати стан справ в українському православ'ї, інколи кидає з крайнощів у крайнощі. І, що найгірше, не дуже й чути закликів це робити, неначе всі навколо, і православні християни зокрема, задоволені тим, що відбувається в нашому суспільстві, духовний вимір якого й повинен бути (в ідеалі, звісно, адже в реальності все може бути геть навпаки) основною турботою Української Православної Церкви. До того ж, триває складна культурно-історична епоха постмодерну, в межах якої слова та вчинки мають подвійну, а подекуди й потрійну вартість.

Україні складно. Церкві складніше втричі

Навряд чи зараз вдалий момент для вичерпного та цілісного аналізу того, чим живе УПЦ та що її турбує. Речі змінюються надто швидко, і через це багато чого залишається незрозумілим і нез'ясованим. Та однак потрібно робити спроби обмірковування суспільного становища Церкви, хоча б вони й приносили не надто втішні висновки.

Сучасне українське суспільство дуже неоднорідне. Навіть самим поняттям «українське суспільство» оперувати дуже складно, оскільки воно не є цілісним у своїй внутрішності, а складається із вкрай розрізнених елементів, кожен з яких утворює свій власний тип культурної ідентичності, часто закритий для спілкування та сприйняття його іншими типами. Україна культурно розпорошена і це визначає її суспільний стан, в тому числі й стан Православної Церкви, оскільки Церква не може і, звичайно ж, не повинна стояти осторонь тих процесів, що відбуваються в суспільстві.

Християнство (про це багато писали видатні мислителі, богослови та філософи християнської традиції) має величезний культуротворчий потенціал, який лише варто віднайти та актуалізувати, щоб тим самим увімкнути в дію надзвичайно потужну систему культурних течій та впливів, яка може допомогти суспільству не тільки віднайти власну культурну ідентичність, але й також духовно очиститись від непотрібних нашарувань.

Здається, ніхто не буде сперечатись з тим, що Україна потребує міцної та монолітної Церкви, котра могла б бути фундаментом для подальшого культурного розвитку. Церква традиційно є носієм багатьох цінностей та мотивів, що здатні надихнути людей до творчої праці заради добробуту Батьківщини, запалити їхні серця вогнем любові до власного народу та його історичної долі. Але, на жаль, сьогодні ми цього не маємо.

Посада: консультант із релігійних питань?

УПЦ перебуває в складному становищі, що пов'язано, по-перше, з нез'ясованим юридичним статусом її та її інституцій; по-друге - через канонічний розкол православ'я на декілька юрисдикцій; по-третє - внаслідок загалом низького рівня релігійності суспільства. Ці три основні причини й визначають ті напрямки, в яких повинні спрямовуватися зусилля церковних ієрархів, політичних та громадських діячів, науковців та публіцистів. І дуже важливим є те, щоб ці зусилля були злагодженими, щоб між різними сторонами панували злагода та взаєморозуміння. Проте в дійсності ми бачимо самі лише конфлікти, котрі виникають навіть через дрібниці, при цьому ще більше ускладнюючи і без того заплутану ситуацію.

УПЦ, і це дуже прикро, не має здорового діалогу з державною владою. Звісно, в цій ситуації не можна покладати провину тільки на одну із сторін. Треба відверто визнати, що винні обидві, і на тому будувати подальші спроби порозумітись. Фактично, встановлення нормальних робочих стосунків із державною владою є першочерговим завданням Церкви, якщо вона тільки не бажає опинитись у суспільній ізоляції. Та, звісно, тут є великий ризик того, що влада і окремі її представники можуть зловживати своїми повноваженнями і тиснути на Церкву заради втілення своїх інколи не надто витончених політичних теорій, в яких для Православної Церкви й зовсім не знаходиться місця.

До того ж серед політичних діячів не так уже багато таких, які розуміються на релігії, на історії християнства - я вже не кажу про те, що серед них практично немає активних християн. А утримувати консультанта із цих питань теж може собі дозволити далеко не кожний політик. Отже, тому й відбувається дуже сумний процес відторгнення православних християн та державної влади між собою, хоча насправді обидві сторони бажали б мати тісний контакт та будувати свої взаємовідносини на засадах партнерства та поваги.

Гроші - за хоббі?

Але ж як можна говорити про партнерство, коли УПЦ навіть не може юридично оформити статус своїх богословів, випускників духовних академії та семінарій через відсутність розуміння в цьому питанні з боку державної влади? І, як результат, виявляється, що священники Православної Церкви опиняються в маргінальній частині суспільства, а їхнє служіння сприймається людьми як щось на кшталт хоббі, а за хоббі, звісно, гроші платити не потрібно.

Значні проблеми має УПЦ і в майновій сфері, через що не може здійснювати свої місіонерські функцій, які насамперед потребують будівництва нових храмів і монастирів, а також реставрації вже наявних. Перманентна фінансова криза - ось звичний стан УПЦ, який вона, як то видно з поточного перебігу подій, не має серйозних шансів змінити в найближчі десять чи двадцять років.

Церква вимушена бідувати. Викладачі церковних навчальних закладів отримують найнижчу в державі заробітну платню, студенти живуть і навчаються у вкрай непристосованих для цього умовах і до того ж не мають жодних надій на майбутнє. Вибір бути священником - це насамперед вибір бути приреченим на бідність.

Проповідувати Євангеліє на сучасних прикладах...

Та попри усі наявні внутрішні та зовнішні поблеми Церква для багатьох була і зашишається останнім суспільним інститутом, якому вони ще довіряють. Цього факту не можна ігнорувати, в умовах, коли суспільство прислухається до голосу священнослужителів, потрібно поширювати євангельське вчення, в якому закладені аксіоми та принципи людського життя. Євангеліє містить в собі відповіді на всі можливі запитання, і Церква покликана ці відповіді віднаходити та вчити ними своїх вірних.

У той самий час вона має знаходити для цього відповідні слова та приклади, а для цього потрібно досконало розуміти те, якою є сьогоднішня людина і якою вона повинна бути. Адже часто трапляється, що хтось приходить до Церкви знайти рішення тих болючих проблем, що його турбують і не дають можливості спокійно жити, але йому не вдається це зробити через некомпетентність чи просто недостатню уважність до ближнього з боку священників, церковних служителів та віруючих.

А варіантів, як здійснювати таке служіння, багато - візьмемо хоча б ідею організації цілодобової гарячої лінії для людей, котрі мають психологічні проблеми: наркоманів, алкоголіків, самотніх, потенційних самогубців тощо. Саме Церква є тою силою, яка єдина може допомогти людині зрозуміти, що життя має божественний сенс, що воно є унікальним, цінним і неповторним, а тому до нього потрібно ставитись з максимальною серйозністю та відповідальністю. Ці прості речі нагадувати людям могли б відповідно для цього підготовлені православні християни.

... і власним життям

Християнство є потужною відповіддю на антисоціальні явища, яка здатна ці явища викорінити. Маю на увазі такі речі, як кримінал, проституцію, аморальність, агресію, нетерпимість, нечесність, корумпованість - для боротьби з усім цим християнство має відповідні засоби, проблема лише в тому, щоб коректно їх застосовувати.

Не забуваймо, що УПЦ - одна з найбільших у світі християнських Церков, а тому на ній лежить особливий обов'язок суспільного служіння, до того ж, вона має для цього величезний потенціал. УПЦ - Церква з визначною історією, в якій багато видатних імен, лише десятої частини з котрих вистачило б для того, щоб бути предметом заслужених та виправданих гордощів. І це означає, що кожен її вірний повинен прагнути так само максимально зреалізувати місію, покладену на нього Богом. Віра в Ісуса Христа, в Його хресні страждання та Воскресіння - це відчуття власного покликання зробити все можливе задля поширення та укорінення християнства в світі та, в першу чергу, поруч із собою, тобто тут, в Україні, де історія Православної Церкви налічує вже понад тисячу років, а духовні традиції народу століттями живляться з невичерпних джерел Святих Таїнств.

Євангеліє - це не просто розповідь про події, що відбувалися в Палестині в давні часи. Це звістка про те, що Син Божий переміг смерть і тим самим ствердив людське буття у світі на міцній основі, встановив закони добра та краси, що мають непереможну силу та сильніші за закони зла та потворності. Христос є справжньою надією для людини, котра без Нього та поза Ним не має можливості бути щасливою, радісною, правдивою і взагалі жити, тому що Христос - це життя.

Автор: Іван Верстюк