УКР РУС  


 Головна > Публікації > Православний погляд  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 98 відвідувачів

Теги
автокефалія Церква і медицина Ющенко педагогіка забобони вибори Доброчинність українська християнська культура Приїзд Патріарха Кирила в Україну комуністи та Церква церква і суспільство Митрополит Володимир (Сабодан) УПЦ КП милосердя шляхи єднання Патріарх Алексій II Президент Віктор Ющенко Мазепа секти 1020-річчя Хрещення Русі молодь УГКЦ конфлікти церква та політика Католицька Церква Голодомор церковна журналістика іконопис діаспора Церква і політика Предстоятелі Помісних Церков постать у Церкві Вселенський Патріархат Священний Синод УПЦ краєзнавство Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація Церква і влада розкол в Україні монастирі та храми України






Рейтинг@Mail.ru






Навіщо робити копії з Туринської плащаниці?

Олександр Андрущенко

Інформація про те, що представники Української Греко-Католицької Церкви планують виставити українську копію Туринської плащаниці у Національному історико-культурному заповіднику «Софія Київська», викликала численні непорозуміння, гучні заяви та палкі «майданні» промови. А хіба було, з чого галас здіймати?

Чому саме католики?

Останнім часом, з благословення Папи Римського Бенедикта XVI, теренами нашої країни подорожує восьма (українська) копія Туринської плащаниці. Її виготовили спеціально для України з нагоди 87-ї річниці проголошення акту об'єднання ЗУНР і УНР. За словами католицьких кардиналів, дозвіл на виготовлення копії у папи отримати дуже важко - такої честі удостоювалися лише міста та країни, де християнам доводилося терпіти переслідування та боротися за право вільно сповідувати свою віру. В інформаційних повідомленнях також говориться, що «таким чином християни різних конфесій нагороджуються за гоніння та страждання, що випали на їхню долю в період атеїстичного панування Радянського Союзу».

На сьогодні, крім української, у світі існує ще сім копій плащаниці: у Туреччині, Румунії, Словаччині, Литві, Білорусі, а також у Єрусалимі та Римі. Католики вважають оригінал Туринської плащаниці власністю Ватикану. Але ж історія говорить про дещо інше...

Туринська плащаниця - це льняне полотнище, в яке загорнули бездиханне тіло Спасителя. Після Його Воскресіння плащаниця зберігалася у святого апостола Петра, який згодом передав її іншим учням. Вони ж подарували пелени царю Абгару V, який тоді правив у незалежній державі Едесі (територія сучасної Туреччини). Завдяки цьому він зцілився від тяжкої хвороби та став християнином.

216 року під час нападу на Едесу християни замурували плащаницю у нішу над західною брамою міста, а знайшли потім її лише в VI столітті. Після цього святиню переправили з Константинополя до Єрусалима - про це свідчить єпископ Галльський, розповідаючи у своїх щоденниках про подорож на Святу Землю 640 року. До того ж, точні зображення плащаниці з її характерними рисами (навіть дірки на тканині) є на мініатюрах манускрипту, датованого 1192-1195 роками. А історичні документи XI-XII століть свідчать про те, що плащаниця зберігалася у Константинополі у храмі Святої Софії, а для всезагального поклоніння паломників з усього світу її виставляли лише на Страсному Тижні.

Аж ось, 1204 року, під час захоплення хрестоносцями Константинополя, ця визначна християнська святиня безслідно зникає...

Більшість істориків вважають, що відтоді вона зберігалася у тамплієрів: вони брали участь у хрестовому поході на Константинополь 1204 року та, як відомо, вшановували якийсь сакральний предмет, що, на думку сучасних учених, і був плащаницею. З часом вивезені поховальні пелени Спасителя потрапили до Туринського кафедрального собору Джовані Батиста, і відтоді Ватикан почав вважати плащаницю своєю власністю, а Папа Римський благословляє робити з неї копії та вирішує, які країни світу мають право їх отримати.

Про «святість» української копії

Коментуючи останні події, Голова українських греко-католиків кардинал Любомир Гузар, зокрема, зазначив: «Моїм бажанням є, щоби ця плащаниця стала святинею для цілої України, а не власністю однієї церковної спільноти». Цікаво було б дізнатися, кому адресовані ці слова, адже православні віруючі навряд чи мають бажання, щоб українська копія Туринської плащаниці стала їхньою святинею. Туринська плащаниця - єдина у своєму роді, й віруючі, які бажають вклонитися поховальним пеленам Спасителя, звершують паломництва до Турина. До того ж незрозуміло, чому саме країни, які найбільше постраждали від тоталітарної системи, отримали право мати свою копію. А що робити країнам, в яких, скажімо, не було гонінь? Невже обов'язково людям постраждати, для того, щоб отримати копію плащаниці, й ті християни, які без гонінь багато років вірою і правдою служили Богові, цього не гідні?

Що стосується копій... Що ж то буде, якщо зараз почати робити копії з Хреста Господнього, одежі святих апостолів, яка збереглася до сьогодні, або, навіть чесних мощей святих угодників. Чому б, наприклад, не виготовити копію мощей святої великомучениці Варвари, щоб у день її пам'яті не тільки представники Київського патріархату, але й вірні Української Православної Церкви мали змогу вклонитися їм? До того ж, якщо виготовити точні копії усіх християнських святинь Вселенського значення, ми ризикуємо знищити традицію паломництва, яка йде до нас із євангельських часів. Навіщо, наприклад, віруючим Києва відвідувати Святу Землю, якщо в Києво-Печерській Лаврі можна розмістити точнісінькі макети Гробу Господнього, місця народження та страчення Спасителя?

Чи такі вже православні - страйкарі?

Коли 14 листопада 2003 року греко-католики привезли сьому (Білоруську) копію Туринської плащаниці до Одеси, православні одесити не організовували мітингів, не штурмували католицьких костелів. І православні кияни у січні цього року не чинили опору греко-католикам. У день Соборності, 22 січня, вони молилися за Україну в столичних храмах і монастирях за недільним богослужінням, слухали проповіді священиків, а хтось після богослужіння пішов до недільної школи.

В офіційних церковних ЗМІ не було повідомлень про те, що Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир благословив віруючих на молитовні стояння та мітинги біля Софії Київської у неділю, 22 січня. Але деякі ЗМІ повідомили, що серед тих, хто вийшов на Софійську площу, були православні віруючі. За словами кореспондента агентства «Інтерфакс-Україна», «серед мітингувальників в основному були літні люди, які поряд із молитвами скандували «Кучму геть», «Уніатів геть». Вони тримали державні прапори Росії та Білорусі». Як бачимо, про українське православ'я тут і мови не йде.

Не варто протестувати проти музейного експонату

Через складні погодні умови копію Туринської плащаниці не вдалося доставити зі Львова до Києва. Хтось радіє з цього приводу («Добре, що не вдалося»), для когось, можливо, це трагедія, а хтось перебував би у спокої навіть якщо б її і привезли. Взагалі не зрозуміло, чому православних це повинно непокоїти. Адже греко-католики намагалися виставити в Національному історико-культурному заповіднику «Софія Київська» не святиню світового значення - Туринську плащаницю, а її копію, яка для нас є не більш ніж музейним експонатом. Це, можливо, допомогло б багатьом людям, які не мають можливості потрапити до Турина, хоч уявити собі, які вони насправді, поховальні пелени Ісуса Христа.