УКР РУС  


 Головна > Українські новини > Редакційна колонка  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 256 відвідувачів

Теги
Києво-Печерська Лавра Мазепа Церква і політика Церква і влада Католицька Церква Вселенський Патріархат милосердя секти вибори забобони церква та політика автокефалія Церква і медицина Патріарх Алексій II Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну УПЦ КП Митрополит Володимир (Сабодан) конфлікти шляхи єднання церковна журналістика іконопис діаспора молодь Предстоятелі Помісних Церков Ющенко комуністи та Церква монастирі та храми України Голодомор педагогіка Доброчинність Президент Віктор Ющенко Священний Синод УПЦ розкол в Україні постать у Церкві УГКЦ українська християнська культура церква і суспільство краєзнавство 1020-річчя Хрещення Русі






Рейтинг@Mail.ru






«Я вірю, що рано чи пізно розкол буде подолано» (Веб-конференція на РІСУ)



20 березня на порталі РІСУ пройшла веб-конференція з відповідальним редактором нашого порталу священиком Андрієм Дудченком. Серед питань, які були надіслані читачами порталу, переважали питання про реалії та проблеми церковного життя.

Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх - найсвіжіші угорі.

 


 

На завершення кілька запитань від редакції:

- Як Ви оцінюєте рівень вміння Церкви працювати з мас-медіа?

- На жаль, рівень співпраці Церкви з мас-медіа ще недостатній, але ми вчимося :) Представники Церкви, на жаль, часто очікують, що мас-медіа повинні висвітлювати церковне та навколоцерковне життя тільки в "позитивному" ключі. Але завдання чесної журналістики - бути свідком подій так як вони є. А в церковному житті траплялось і трапляється не тільки добре. Зрозуміло бажання церковних людей "не виносити сміття з дому", на суд "зовнішних". Але проблеми, що не виносяться до світла, часто просто не вирішуються. Тож, мені здається, нам треба вчитися бути готовими до того, що всі наші "внутрішні" справи можуть водночас з'явитися відомими для суспільства - і ми повинні мати мужніcть не замовчувати їх, а обговорювати "у світлі".

Часто буває й таке, що ми, православні віруючі, замість спокійної та виваженої дискусії по гострим питанням (таким, наприклад, як можливість канонічної автокефалії УПЦ), переходимо на особистості, приклеюємо "ярлики", розмовляємо штампами та не чуємо, що каже опонент. Маємо вчитися і вчитися культурі дискусій.

- Hаступне запитання, як на Вашу думку, інтерв'ю з будь-яким владикою УПЦ на сайті РІСУ буде для нього піаром, чи навпаки, даючи інтерв'ю нам він сприятиме нашій популярності?

- Мені здається, це буде процес взаємовигідний.

- Чи відомо про плани в керівництві УПЦ вияснити, яким правом і за чиїм благословенням організація СПГУ здійснює свою антиукраїнську провокаційну діяльність в Україні, виступаючи від імені православних віруючих?

Про плани в керівництві УПЦ я не можу знати, але мені здається, що наша Церква давно повинна була б дати оцінку діяльності цих громадських організацій (СПГУ, СПБ), що "прикриваються" православ'ям, роблячи йому, насправді, "медвежу послугу". Перед Церквою стоїть надзвичайно велике й складне завдання внутрішньої місії, тобто місії серед українців, більшість яких вважають себе віруючими і навіть православними, але практично не є такими. В очах таких людей, тобто більшості нашого суспільства, дії "ревнителів православія" викликають, м'яко кажучи, здивування та несприйняття. Наприклад, такі заходи, як "хресні ходи" проти ідентифікаційних номерів, проти приїзду Папи Римського до Києва, проти якихось там невідомих нових паспортів, проти безконтактних карт в київському метро, за покаяння у вбивстві останнього російського імператора, за "православного" кандидата в президенти - аж ніяк не сприяють позитивному іміджу Церкви в суспільстві. Люди дивляться та кажуть: що у вас за Церква? Ми не хочемо в таку. Але вона направді не така. Є прислів'я таке: один дурак весь трамвай перекричить. Так і тут. Таких "ревнителів" небагато, але інколи здається, що вони є головною "течією" - тому що багато шуму роблять зі своєї діяльності.

До речі, секретар Київської Митрополії протоієрей Віталій Косовський кілька раз нагадував київському духовенству, що вони повинні брати участь лише в тих заходах, організаторами яких є Митрополія, а не всякі там "братства" чи "громадяни".

Дякую всім за запитання, а редакції РІСУ - за можливість проведення такої конференції. Було дуже цікаво. Бажаю РІСУ плідної праці на ниві релігійної журналістики та співпраці з православними мас-медіа :)


Наталія, Київ:

- Чи продовжує прес-служба УПЦ співпрацю з Васілієм Анісімовим?

- Головою прес-служби УПЦ і є Василь Семенович Анісімов. Їх сайт pravoslavye.org.ua.

Портал "Православіє в Україні" не є прес-службою УПЦ та не є взагалі офіційним сайтом Церкви. Разом із цим ми підтримуємо і офіційний сайт УПЦ (orthodox.org.ua), головним редактором якого є архімандрит Олександр (Драбинко).

 


 

Богдан (Київ):

- Що на ваш погляд "спільна молитва"? Якщо ви у дорозі потрапили у халепу разом з священиком з УПЦ Київського Патріархату, ви б почали з ним спільно молитись, щоб Бог врятував вас обох, чи ні? Якщо так, то чого не можуть молитись вірні різних православних церков разом?

- Я розумію так, що бувають різні ситуації. По-перше, спільна молитва може означати нашу повну єдність чи, принаймні, таку єдність у головному, яке не заважає спільному причастю. Вершина спільної молитви - спільне причастя. В такому сенсі молитися разом з розкольниками чи єретиками не можна.

Вірні у своїх життєвих ситуаціях, мабуть, можуть молитися разом до Бога, наприклад, про єдність християн. Але ця їхня спільна молитва має виходити з прагнення єдності, а не бути таким засобом, через який робиться "видимість" єдності, коли її не існує насправді, на жаль.

Якщо християни зібралися у когось в гостях, то можна разом прочитати "Отче наш", наприклад, не вдаючися до дослідження, хто з якої саме конфесії. Тобто всьому свій час і своє місце.

 


 

Матвій Степанів:

- Отче, беручи до уваги події церковного роз'єднання, яку участь у цьому всьому бере Українська Православна Церква в США. Адже ж, саме звідти постійно надходять заклики до всіх гілок Православ'я про з'єднання?

- Наскільки мені відомо, представники УПЦ в США були учасниками діалогу стосовно проблеми українського розколу між РПЦ та Константинополем. Представники УПЦ в США також приїжджали до України, де мали зустрічі, по-перше, з Предстоятелем УПЦ Митрополитом Володимиром, а також із представниками розкольницьких груп. Також, наскільки мені відомо, представники УПЦ в США не співслужили з жодною із сторін (ані з УПЦ, ані з УАПЦ чи УПЦ КП), із дипломатичних міркувань, хоча визнають законною тільки УПЦ. Того року, як повідомлялося в ЗМІ, була наче спроба відродити подвір'я Константинополя у Львові, але нічого не вийшло. Тоді, як повідомляли деякі ЗМІ, представники УПЦ в США молилися разом за літургією з кліром та вірними УАПЦ, але, як мені казали знайомі очевидці, співлужіння не було, представники УПЦ в США тільки були присутні на літургії, не співслужили та не причащалися разом з УАПЦ.

 


 

Andriy, Paris:

- Дорогий отче, благословіть.

Дякую Вам за те, що Ви дивитесь на проблеметику розколу в Україні саме з позицій екклезіології... Хоча розколи і виникають за різних причин. Але їх врачування можливо тільки на осмисленні природи Церкви. Наскільки питанню Екклезіології приділяється увага?

Через різні "церковні" ювілеї в Україні про це забувають, як я можу спостерігати за новинами церковного життя...

- Чи це не отець-диякон Андрій з рю-Дарю, з яким ми навчалися разом в семінарії та академії? :)

Я цілком згодний із Вами, що подолати розколи можна через осмислення того, що є Церква. Мабуть, тому приділяється недостатньо уваги. Може бути. Але знову скажу: починаймо зі себе.

 


 

От. Костянтин:

- Слава Ісусу Христу!
Ви, батюшка, кажете що зайняли золоту середину у висвітлені питання про помісну Церкву на Вашому порталі. Але я вимушений зауважити, що це питання для всіх православних віруючих є на другому місці (на першому - спасіння), майже на першому. Тобто розкол, як явище, заважає спасінню, заважає. А автокефалія УПЦ - це крок на подолання розділення.

Людей вчать ненавидіти замість любити. Чого вартий сайт Анісімова, друкована періодика... Мені здається, що МП увесь свій потенціал використовує на ворожнечу а не на примирення.

- Ви ж бачите - на "Православії в Україні" немає ворожнечі. Також її немає на офіційному сайті УПЦ (orthodox.org.ua). Тож, невірно, що нібито "МП увесь свій потенціал використовує на ворожнечу а не на примирення". Є ще статті київського клірика отця Петра Зуєва в "Дзеркалі тижня", у яких він намагається виважено та об'єктивно ставитися до питання автокефалії.

 


 

Михайло, Одеса:

- Назвіть, будь ласка, кілька найвидатних богословів УПЦ та РПЦ сучасності. Бо інколи складається враження, що усі більш-менш оригінальні православні богослови мешкають або в Європі, або в Америці... Чи не стало православне богослов"я на пост-радянському просторі заручником церковно-политичних потреб?

- Дійсно, радянська та пострадянська епоха - не найкраща для розвитку богословської думки. Але декілька імен можна назвати. Це з покійних: представникі Пітерської школи видатний літургіст Успенський М.Д. та богослов-догматист прот. Ліверій Воронов. Із живих можу назвати єп. Іларіона Алфєєва, який є автором декількох гарних монографій по святим отцям та по деяким богословським питанням, це архім. Іаннуарій Івлієв - бібліїст, добре обізнаний в сучасній літературі в своїй галузі, ще один пітерських бібліїст Федор Козирєв, автор чудових книг про випробування Іова та поєдинок Іакова. Можу назвати і свого друга священика Володимира Зелинського (мешкає зараз в Італії), який багато публікується, хоча, може його напрямок важко назвати суто богослов'ям. З українських не можу не згадати митрополита Володимира (Сабодана) - який є богословом за стилем мислення, автор монографії на тему еклезіології у вітчизняному богослов'ї. Написана за радянських часів, ця робота показує добру обізнаність автора в трудах богословів з російської еміграції та може бути прикладом серйозності наукового ставлення до теми.

Серед моїх знайомих є також люди, добре обізнані в богословських науках, патрології, класичних мовах, але імена їх невідомі широким колам.

 


 

Александр:

- Уважаемый священнослужитель Андрей Дудренко! Прошу Вас дайте мне консультацию - как избавится от идентификационного кода, который я уже имею? В интернете уже есть сообщения, что можно от него отказаться и потребовать от чиновников налоговой службы простановку печати в паспорте вместо кода, который заменяет Ф.И.О. Этот номер,обезличивающий Имя, данное при рождении, и в штрихкоде этого номера присуствует сатанинская символика. Как это делается примерно я знаю, но урегулирован ли этот вопос, чтобы не обращатся в суд на чиновников налоговой службы. Убедительно помогите мне избавится от индификационного кода. Дайте мне правовые ссылки и все,что касаетсяд ля этого. С уважением, Александр Константинович.

- Александр, я не вижу необходимости отказываться от ИНН. Он не заменяет имя, не несет в себе сатанинской символики. Об этом давно и много говорилось и в официальных церковных документах, и в выступлении Патриарха, и в беседах авторитетных духовников. Доверяйте не кликушам от православия, а голосу Церкви. Подумайте и о тех людях, которые должны будут работать с Вами без ИНН - бухгалерии Вы кучу работы добавите, а пользы - ноль. Реально отделить от Бога нас может не справка из налоговой, а наши грехи.

 


 

Ростислав Мартинюк, тележурналіст. Вірний РПЦ:

- Благословіть! Віддаю належне Вашій мужности говорити публічно про проблеми створення Помісної УПЦ. Кілька практичних питань:

1. Яке кількісне співвідношення у єпископаті УПЦ щодо Помісности Церкви: а) прибічники; б) позитивний та негативний нейтралітет; в) опоненти.

- Не маю статистики. Не знаю позиції всіх архієреїв.

2. Куди дівати 20 чи 30 єпископів УПЦ-КП у разі прийнятя їх "в сущому сані" до канонічної УПЦ (через покаяння або Помісність і "приєднання)? Хто зможе зберегти єпископський сан із нинішньої УПЦ-КП після переходу до Помісної УПЦ?

- Це питання до спеціальної канонічної комісії, яку має бути створено у разі повернення кліриків УПЦ КП до Церкви.

3. Ваше ставлення до РПЦЗ. Чому наша Митрополія не висловлюється проти форсування приєднання карловацьких розкольників до повноти РПЦ? Чому російських розкольників пускають до наших храмів (зокрема, в Ніжегородській єпархії)?

- Наша Митрополія не висловлюється проти - мабуть тому, що вона не проти того, щоб ті, хто перебував поза єдністю, повернулись до повноти євхаристійного спілкування з Церквою. Об'єднання РПЦ та РПЦЗ має складні питання, але чому наша Митрополія має бути проти?

5. Чи існує позиція УПЦ щодо діялогу з русскімі розкольниками-старовірами? Може слід саме Києву вести діялог з РПСЦ?

- Я не займався цим питанням, вибачте.

6. Чому немає Екзарха для єпархій РПЦ в Російській Федерації? Ваше ставлення до створення Езкархатів для Православних Республік Російської Федерації (Чувашський, Комі, Карельський).

- Це питання внутрішнього життя РПЦ. Якщо є потреба в екзархатах, вони можуть їх створювати. Я не можу знати, чи є така потреба реально, чи ні.

7. Як Ви ставитесь до спроб "оправославити" сталінський генералітет Другої Світової війни? І - паралельно - чи можна вважати УПА армією, що захищала Христову Церкву від атеїстичного СССР? Чи можна ініціювати аби в УПЦ був день, коли поминають "всіх православних воїнів Української Повстанської Армії на полі брані полеглих за віру та вітчизну".

- Я погано ставлюся до спроб "оправославнити" сталінську епоху взагалі. Ми бачимо, що у нас на зміну радянським міфам створюються тепер "православні". Щодо УПА - щоб уникнути непорозуміння в суспільстві, може краще просто молитися за "всіх воїнів, полеглих за свою віру та батьківщину"?

8. Чому не підготовано або не рухаються документи по канонізації воїнів-мучеників Запорізької Січі? Невже немає фактів про масові сповідницьку смерть козаків в Османській імперії? Чому провалили канонізацію православного Гетьмана Петра Сагайдачного - рятівника УПЦ в 17 ст.?

- На жаль, не володію інформацією з цього питання.

9. Чи можливе повернення білоруських єпархій до УПЦ після набуття нами Помісного статусу? Чи можливо "зібрати" канонічні землі Київської митрополії (від Вільнюса до Кишинева), а також перепорядкувати Польську АПЦ Києву?

- А навіщо? Церква живе в сучасності, а не в минулому.

10. Чи не вважаєте Ви, що відсутність Помісного статусу УПЦ провокує клір Румунської ПЦ до "відкусування" буковинських та бесарабських благочиній? Навіть авторитет митр. Онфурія не завадив Бухаресту вимагати вікарного єпископа для румунських парафій.

- Мабуть, Румунська Церква дивиться на Буковину як на територію, подібну до діяспорних територій в Європі чи США. І проблема тут не в помісному статусі, а глибше. Хоча єресь філетизму було засуджено, але вона й досі не подолана в практичному житті Церкви. Це питання до всеправославних консультацій.

11. Напівприватно: який Ваш улюблений храм та монастир на території Російської Федерації?

- Я не дуже добре знаю монастирі та храми в РФ. У Москві люблю церкву Успіння в Газетному провулку, де служить о. Володимир Лапшин. Хотілося б побувати в Великому Новгороді та російському Півночі. Не хочеться їхати до Дівєєва, чесно кажучи, бо там з "канавки" зробили черговий міф.

12. Чи знаєте на пам'ять Символ Віри українською мовою? На жаль, я так і не вивчив. Із жахом очікую повернення філаретівців до лона УПЦ - як то ми заспіваємо разом Символ Віри??...

- На жаль, теж ні. Але ми вивчимо, якщо почнемо молитися українською, чи не так? :)

Прошу Ваших молитов про сестер Стеблівського Спасо-Преображенського монастиря.

На все добре! Нехай Господь допомагає!

 


 

Анатолій Бабинський, магістратура філософсько-богословського факультету УКУ:

1. На останньому Всесвітньому Російському Соборі в доповіді В. Каурова Ваше ім'я прозвучало в розділі "вороги церкви". Взагалі в цей розділ попадають багато і часто, включно з предстоятелем УПЦ. Чи не вважаєте Ви, що потрібна недвозначна реакція збоку відповідних органів УПЦ яка б заборонила цим людям виступати від імені УПЦ?

- Я вважаю, що Церкві давно треба відокремитися від так званих "рятівників" та "ревнителів православія" в обличчі Союзу православних братств, громадян та їм подібних, бо їх дії лише дискредитують нашу Церкву в очах суспільства. Кращої антимісіонерської діяльності важко й вигадати! І справа не в тому, що із статті в статтю їхнього ідеолога пана Фролова кочують одні й ті самі прізвища та повторюються брехливі наклепи, а взагалі в шовіністичності та проросійськості (та навіть анти-українськості) цього руху. Церква в Україні має бути церквою для всіх, а не тільки тих, хто прагне відновлення монархіі в сусідній державі.

2. Як на неофіційному рівні (скажім в середовищі кліру) дивляться на ширше залучення Вселенського патріарха до подолання розколу Православ'я в Україні?

- Подолання розколу - дуже складна справа. І якщо Вселенський Патріарх та представники інших помісних Церков зможуть в цьому чимось допомогти (не визнати розкольників, а саме допомогти), може через спільні консультації з УПЦ чи якимсь іншим шляхом, то можна тільки буде подякувати цьому. А долати розкол в односторонньому порядку Вселенський Патріарх не може.

3. Останнім часом, на хвилі подій в Польщі, знову зазвучали розмови про співпрацю ієрархії з комуністичною владою. Адже з цим пов'язано не мало проблем, ми маємо розкол в Болгарії де патріарха Максима не безпідставно звинуватили в співпраці і неканонічному обранні. Верхівку РПЦ постійно звинувачують в цьому. В непрямий спосіб ця проблема є однією з причин розколу в Україні. Чи не вважаєте Ви, що ієрархи які мали такі зв'язки повинні поступити за прикладом патріарха Румунії Феоктиста, який зізнався в співпраці і залишив пост предстоятеля, але був соборно на нього повернений.

- Я вважаю, що наше суспільство, взагалі, має очиститися від наслідків комуністичної епохи, і Церква в цьому не виняток, бо її земна складова є теж частиною суспільства. Але не можу вказувати ієрархам, що вони повинні робити. Нехай кожен починає з самого себе. Кожну хвилину видавлювати з себе "совка".

4. "Коли не хочеш вести діалог треба поставити такі умови які інша сторона виконати не взмозі". В УПЦ єдиний варіант досягнення єдності є покаяння розкольників. Однак зрозуміло що каятись в більшості випадків ніхто не буде. Зараз ми спостерігаємо об'єднання РПЦЗ і РПЦ. Де каятись було в чому і тим і тим, однак вони забули один одному все "всі документи що перешкоджали канонічній єдності вважаються такими що не мають сили". Все дуже легко і просто. Чи не вважаєте Ви що позиція УПЦ щодо УПЦ КП є неадекватною?

- Я вважаю, що тут різні умови. Хоча б те, що лідер розколу РПЦЗ давно представився, пройшло багато часу, в РПЦЗ немає зараз тих, хто вийшов з МП, а у нас ще дуже боляче все це... І хоча є люди, яки прийшли до КП, не уходячи із УПЦ, але все ж таки багато тих, хто саме відійшов. І ті, хто відійшов, мають повернутися - така офіційна позиція є логічною.

5. І останнє. Чи може УПЦ мати інше бачення українських реалій, а не таке як кажуть в Москві. Якою є реальна незалежність УПЦ?

- Що Ви називаєте в даному випадку УПЦ? Адміністративну структуру? За неї не можу відповідати. Якщо дивитися ширше - то всі вірні і є Церквою. Інакше кажучи, Церква починається з кожного вірного. А як бачимо по дискусіях, наприклад, в Інтернеті, наші віруючі мають власне бачення наших реалій.

 


 

Святослав Варення:

- о. Андрій, ви колись були причетні до видання журналу "Камо грядеши". А які зараз в УПЦ видаються журнали чи газети, що висвітлюють подібну тематику? І де їх можна дістати?

- Серед подібних видань можна, мабуть, назвати "Отрок" (Київ) та "Живой родник" (Донецьк), але вони не повторюють "Камо грядеши". Ми орієнтувалися на дуже своєрідну аудиторію - на тих, кого можна назвати церковною інтелегенцією, але не були науковим виданням.

"Отрок" дістати не проблема в Києві, а ось "Живой родник" - навіть не знаю де, крім Донецька. У "Живому роднику", до речі, з'являються "свіжі" оригінальні матеріали. Кілька номерів приємно здивували мене перекладами Д.Станілоае.

 


 

Іван Марченко з Луцька:

- Отче порівняйте будь ласка УАПЦ з УПЦ КП. Їхні плюси та мінуси. Цікавить Ваша суб'єктивна думка.

Якби у УПЦ КП патріархом був хтось інший, ви (чи Ваші колеги)також писали б абревіатуру цієї церкви і її кліриків без лапок?

Чи не виглядають смішними заяви представників УАПЦ, щодо неканонічності певних дій з боку патріарха Філарета і очолюваної ним УПЦ КП?

Як ставитесь до Мефодія (Кудрякова) Ви особисто?

Які дії представників УАПЦ і УПЦ КП викликають у Вас посмішку (або іронічну або щиру...)?

- Я не знаю "зі середини" ані УПЦ КП, ані УАПЦ. Тож бачення суто суб'єктивне. Мені здається, що історично УАПЦ може виглядати краще (її лідерів не анафематствовано, ієрархія поставлена Варшавським митрополитом за часів війни), але, на жаль, не має єдності всередині себе. Хотілося б вірити, що зараз УАПЦ дійсно шукає шляхів до єдності з Вселенським Православ'ям...

Абревіатуру УПЦ КП ми і так пишемо без лапок. А якщо хтось пише в лапках, то це означає, що ми не можемо ставитися до КП як до Церкви, бо ми розуміємо, що на території України Христовою Церквою є наша система єпархій та парафій. На відміну від діаспорних територій, у нас не може існувати паралельно дві Церкви чи більше. Але як журналісти ми маємо поважати назву релігійної організації, як вона зареєстрована державою, тож і виходить така дилема, яку різні вирішать по-різному для себе...

 


 

Сергей:

- Если бы Вас включили в группу по "обустройству Церкви" - Ваши первоочередные декреты? :)

- Я думаю, что церковную жизнь надо не декретами возрождать, а инициативой "снизу". Наши приходы должны стать евхаристическими общинами. Могут ли они стать ими сегодня? Большой вопрос. Кроме этого, мне кажется, в церковной жизни очень не хватает здорового разнообразия. Например, одним ближе церковнославянский язык в богослужении, другим - украинский, третьим - русский (а четвертым - еще и английский! - ибо в Киеве есть приезжие иностранцы). Почему бы не иметь приходы с разными языками богослужения?

Очень вредит церковной жизни и то, на мой взгляд, что среди духовенства часто встречается очень строгий подход к исповеди и причастию верующих. Выдуманные "предания старцев", такие как обязательный дополнительный пост перед причащением или длинное молитвенное правило из трех канонов, часто оказываются преградой человека на пути ко Христу. В Москве, например, эти вопросы недавно открыто обсуждали, и было радостно узнать, что среди московского духовенства много тех, кто тоже мучается этой проблемой и предлагает свои пути ее решения.

Также стоило бы ввести строгую цензуру на литературу, которая продается в церковных лавках. Посмотришь на прилавки в церквах - а там сплошь и рядом про антихриста, масонов и великую Росиию. Очень не хватает катехизаторской литературы, которая раскрывала бы различные аспекты церковной веры и жизни современным языком. Есть храмы и монастыри, где принципиально не продают, например, книги о.А.Шмемана или даже митрополита Антония Сурожского, считая их чуть ли не еретиками. К сожалению, это так.

 


 

Петр:

- Почему не выходит печатный православный журнал "Камо грядеши" (парафия Агапита Печерского в Киеве), гл.редактором котторого Вы являетесь? Он очень сейчас нужен, особенно молодым прихожанам.

- Журнал не выходит потому, что в настоящее время некому им заниматься, к сожалению. Кроме того, у нас оказалась не налажена система распространения. И у меня сейчас нету времени, чтобы этот журнал делать в печатном виде. Электронной заменой журнала "Камо грядеши" считайте мой сайт Kiev-orthodox.org, который, как и журнал, имеет слоган "Для тех, кто хочет верить разумно".

 


 

Ортодокс:

- Знаем о вас по интересным работам в области православного богословия. Что в нём больше для вас занимает? Над чем работаете? Кого из современных украинских исследователей можете назвать новаторами разработки богословских тем?

- Я не являюсь богословом в акдемическом смысле. Скорее популяризатор. Собственно, меня интересуют вопросы литургического богословия и литургического возрождения, а также путей миссии Церкви в современном мире. Из украинских исследователей, с которыми знаком, могу отметить патрологические труды диакона Андрея Глущенко и Юрия Черноморца, которые действительно прекрасно разбираются в своем предмете, но, к сожалению, мало известны широкому кругу любителей богословия.

 


 

Марися:

- Скажіть будь ласка, чи можливе відкриття в Києві парафій, де б літургія служилась українською мовою?

- Вважаю, що таке можливе, за умови, що ініціатива в цьому буде йти "знизу". Зрозуміло, що сьогодні жодна існуюча київська парафія УПЦ навряд чи захоче запровадити у себе українську мову в богослужінні, тому що парафії сформовані з людей, із яких багато прихильників церковнослов'янської, і їх вибір теж маємо поважати. Не можна робити так, щоб вони були змушені шукати собі іншу церкву.

Наш Предстоятель Блаженніший Митрополит Володимир ще давно казав, і цього року на єпархіальних зборах підтверджував, що україномовні парафії можуть бути, на це можна взяти благословення, але треба щоб про це просила громада. Тож, створюйте громаду, яка буде просити благословення молитися українською!

 


 

Іван Марченко з м. Луцька:

- Слава Ісусу Христу!

Найперше хочу подякувати отцю за прекрасну роботу. Проект де Ви успішно працюєте, це один з кращих аналогів вітчизняних релігійних видань.

Я не буду запитувати про Ваше ставлення до УПЦ КП, але мене цікавить чи вірите ви у те, що в Україні таки буде одна православна Церква?

Чи чули ви про церковно-громадський форум на Волині, який відбувався 12 березня у Луцьку? Якщо так, то які Ваші думки з цього приводу.

Чому на Волині єпископ Михаїл, митрополит Ніфонт та архієпископ Симеон можуть більш менш жити в мирі і не поливати один одного брудом, а в інших єпархіях такого немає?

Чи не здається вам, що людям вже набридли ці політичні розборки прикриті церковною личиною?

Я вже п'ять років працюю з молоддю у нашій єпархії, пізнав спасительність православ'я саме в лоні Київського Патріархату, і у молодіжному братстві нашому таких, як я до двадцяти молодих людей. Скажіть, Вам, старшим, не соромно перед нами молодими за те, що ви натворили? Ми спілкуємось з молоддю і Московського Патріархату, товаришуємо з ними і скажу вам: не розуміємо "ваших розборок". Ми ж не сліпі і бачимо, що це політика, чому б вам не озброїтись сміливістю і зробити все для миру.

Для чого виставляти умови Київському Патріархату і при цьому наперед знати, що ніхто на ці умови не погодиться? Як так можна?

- Слава навіки!

Дякую за добрі слова на адресу нашого порталу.

Я вірю, що рано чи пізно розкол буде чи подолано, чи майже подолано. Може й залишаться маргінальні громади, що будуть у розколі, але такі є завжди.

Ви ставите багато питань, на які я не можу відповідати, бо мені некоректно коментувати дії інших людей, як то творців розколу, учасників "розборок" чи тих, хто ставить умови до УПЦ КП.

Радий за Вас, що Ви, як пишете, "пізнали спасительність православ'я". Гадаю, що краса віри Христової такова, що навіть розкол не може її знищити до кінця. Але спастися, перебуваючи в КП, можна, на мою думку, не завдяки "спасительності КП", а по милості Христа, через те, що розкольники можуть бути "не до кінця ще чужими Церкві", словами Василія Великого.

Я думаю, що ми повинні щиро молитися за єдність українського православ'я та подолання розколу. І ваша, і наша молодь та всі вірні мають насамперед молитися про це. Бо без молитви, лише політичними засобами, єдності важко досягти...

 


 

Роман_Хм:

- Сегодня в Киеве, в среде верующих людей можно услышать толки о поместности Церкви, кто то симпотизирует этому, кто то нет. Вопрос актуален, но насколько он сушественен в плане жизни духовной, евхаристической?

- Уважаемый Роман. Сложно судить о том, насколько вопрос поместности (=автокефалии в контексте Вашего вопроса) актуален в плане духовной и евхаристической жизни. Если смотреть с т.зр. евхаристической экклезиологии, которая мне кажется вполне верной и соответствующей раннехристианскому Преданию, то полнота Церкви есть всюду, где совершается Евхаристия. Но - "разве разделился Христос?". Мы должны все стараться иметь одну Евхаристию. Мне кажется, что вопрос канонической автокефалии Украинской Церкви может и должен обсуждаться в контексте того, поможет ли это преодолеть раскол. Собственно духовной жизни внешний статус вряд ли что-то принесет новое. И что называть "духовной жизнью"? - Это понятие размытое.

 


 

Андрій Смирнов:

- Отче, поясність, будь ласка, чому католицькі таїнства Московським патріархатом визнаються, а таїнства автокефальних українських церков вважаються безблагодатними? Невже РКЦ ближча до православ'я, ніж УПЦ КП чи УАПЦ?

- Оце дійсно гарне питання. Дякую. Я не можу висловлювати офіційну позицію Церкви, але спробую пояснити це так, як розумію сам на підставі еклезіології.

Повнота Церкви є всюди, де є Євхаристія. Всюди, де є Євхаристія, є і повнота Церкви. В одній місцевості не може бути паралельно декілька євхаристійних зібрань з різними єпископами.

Після розколу на Схід і Захід Православні Церкви ставилися до Римської Церкви як до Церкви, а не єретиків. Це видно із того, що православні ніколи не відкривали єпархій на території Риму, не ставили Римского єпископа чи єпископів до міст на території Західної Церкви. Існування паралельної ієрархії на одній території - явище неканонічне, і якщо таке відбувається, треба ставити питання: хто в Церкві, а хто ні.

Ситуація змінилася в ХХ ст., на "діаспорних" територіях. Але подивіться, що, як правило, церкви, які мають великі діаспори на Заході, все одно ставлять єпископами с титулами своїх територій (всім відомий приклад - митрополит Антоній Блюм, що був митрополитом Сурозьким /Сурож - давня назва Судака в Криму/, а не Лондонським). Це можна критикувати як номіналізм, відірваний від справжнього життя, але через це Православні Церкви намагаються зберегти важливий еклезіологічний принцип: єдність єпископату й євхаристійних зібрань на одній території.

Тепер до України. В Україні була і є канонічна Церква, визнана всіма православними Церквами світу. Створення паралельної структури єпархій та парафій на території України, та ще й тими самими титулами (єпископ Київський, напр.) - це явно антиканонічна дія. Україну не можемо прирівняти до діаспорних територій. А двох Церков на одній території існувати не може. Тому і виходить, що католики з точки зору євхаристійної еклезіології, ближче до нас, ніж "наші" розкольники.

 


 

Igor:

- На Вашу думку, наскільки плідним може бути діалог між УПЦ та УАПЦ?
Чи можливе найближчим часом євхарістійне єднання? І як розуміти такі факти, коли під час проведення переговорів, у Почаївській лаврі УПЦ далі забороняють згадувати у молитвах вірних УАПЦ і поширюється наклепницька література проти УАПЦ?

- Мені важко про це казати, тому що я не є учасником чи свідком діалогу. Із розмови з керівником нашої Синодальної комісії по діалогу з УАПЦ архієпископом Митрофаном я переконався, що цей діалог - дійсно пошук єдності. За словами владики Митрофана, з боку УАЦП є "відверте бажання відновити єдність Православної Церкви в Україні". Але, як бачимо з інтерв'ю архієпископа УАПЦ Іоана (Модзалевського), голови Богословсько-канонічної комісії цієї церкви, парафії УАПЦ поки що не готові до приєднання до нашої Церкви. Поки що - це означає, що вони чекають на зміну канонічного статусу УПЦ, тобто надання їй канонічної автокефалії. Коли це станеться - питання дуже складне й боляче. Будемо молитися, щоб Господь управив це.

Не можу відповідати за дії певних осіб у Почаївській лаврі. Але на Євхаристії дійсно не можна поминати разом із вірними тих, хто перебуває в розколі. Це не значить, що за них не можна молитися взагалі.

 


 

Ігор Скленар:

- Отче Андрію, які основні засади інформаційної діяльності порталу "Православіє в Україні"? Дякую.

- Висвітлення всієї багатогранності життя Православія в Україні та всього, що торкається інтересів віруючих людей та тих, що цікавляться православієм, в тому числі й того, що відбувається за межами України.

Ми намагаємося дати якомога повну картину життя Православної Церкви: як офіційних осіб, так і всієї повноти віруючих, у столиці та усіх регіонах, як суто церковного життя, так і суспільно-культурних подій.

 


 

От. Костянтин:

- Слава Ісусу Христу!
1. По-перше, хочу подякувати за ваш сайт "ortodoxy". Досить толерантний, правдивий, вільний для обговорення статей, та багато чого доброго можна ще сказати про нього. А от "Киевская Русь" так і пахне російською глибинкою, кедрами, морозом...
2. Я священик УПЦ КП, та маю чимало друзів священиків із УПЦ МП, серед яких майже всі є прихильниками єдиної помісної Церкви. Судячи із характеру публікацій, різного роду голосувань на ваших сайтах - ви теж, напевно, прихильник автокефалії.(Якщо ні - даруйте). Звідси запитання: чому ви так мало приділяєте уваги статтям на своєму сайті, які широко розкривали би тему Помісної Церкви в Україні, переваг цієї ідеї, як консолідуючій. Адже ви розумієте, ставлення вірних МП до слова "автокефалія". Це слово на багатьох сайтах МП тотожне слову "анафема", або ще чомусь дуже страшному. Чому не розповісти, що у світі Божому є 15 автокефальних взаємовизнаних церков, що Української Церкви (жодної) у переліку (диптиху)цих церков немає, а було б непогано якби була, тому що Україна велика православна держава і має право на помісну церкву. і тд. і тп..Чому не доносите людям? Чому? Чи може вас перевіряє цензура? Чи може хтось по руках б'є? Даруйте за різкі слова. Спаси Господи, батюшка!

- Брате Костянтине,
Дякую за слова про сайт, але з другим не погоджуся. Зайдіть на kiev-orthodox.org та подивіться самі. Проблеми православного життя часто одні й ті самі в Україні та Росії. "Ура-православні" кола є навіть в КП - подивіться на публікації сайту " церква.інфо" - там Мєдвєдєва і Шишова.

Стосовно помісності Української Церкви ми пишемо, але не так багато, як комусь би хотілося. Але є й інші кола - яким взагалі б не хотілося, щоб про це дискутували. Ми намагаємося триматися "золотої середини" в цьому питанні та бути об'єктивними.