УКР РУС  


 Головна > Публікації > СІМ православних Я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 83 відвідувачів

Теги
діаспора церква і суспільство Митрополит Володимир (Сабодан) Патріарх Алексій II Церква і політика Вселенський Патріархат постать у Церкві монастирі та храми України Приїзд Патріарха Кирила в Україну Голодомор комуністи та Церква секти Предстоятелі Помісних Церков УПЦ КП УГКЦ Ющенко милосердя Священний Синод УПЦ Церква і медицина Президент Віктор Ющенко педагогіка 1020-річчя Хрещення Русі Католицька Церква шляхи єднання Церква і влада Києво-Печерська Лавра церковна журналістика Мазепа українська християнська культура розкол в Україні Археологія та реставрація іконопис Доброчинність вибори забобони краєзнавство конфлікти молодь церква та політика автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






Від «дитячого» храму — до будинку дитинства

  10 December 2008



Сирітство - одна з болісних і, на жаль, невичерпних проблем: на зміну одним покинутим дітлахам, як не прикро, приходять інші. І так з року в рік, з десятиліття в десятиліття. Держава мало піклується про їхню подальшу долю, але ж кожен із них - це частинка українського суспільства, невеличка, всіма забута, проте вкрай потрібна, хоча й мало хто цим переймається. Проте є ще небайдужі люди, для котрих скалічене й знівечене життя таких дітей стає власним горем.

Так, нещодавно в селі Світлогірське Кобеляцького району Полтавської області було урочисто відкрито дитячий будинок сімейного типу. Створили його місцевий священик Михаїл Костенко з дружиною Лілею. Оселя гостинно відкрила двері сімом дітям, котрі в інтернатних стінах завжди мріяли про родинне тепло, прагнули щодня відчувати ласку матері й чути батьківське мудре слово.

Співробітників прес-служби Полтавської єпархії зацікавила ця подія, й вони вирішили більше дізнатися про історію та сьогодення дитячого будинку сімейного типу або, вірніше, про «будинок дитинства».

«Дитячий» храм

Історія його створення розпочалася ще 2003 року, коли отця Михаїла було призначено настоятелем сільського Свято-Миколаївського храму. Тривалий час у селі не було священика, тому звістку про відкриття парафії й відновлення богослужінь мешканці зустріли з радістю. Невдовзі до церкви почали приходити дітлахи. Вони з радістю стали долучатися до участі в богослужіннях: вчилися читати й співати на криласі, прислуговувати у вівтарі.

Робота з дітьми не обмежувалася стінами храму. Після служби спілкування з ними продовжувалося вдома в отця Михаїла. Зверталися до батюшки й так звані «важкі» діти, проблеми яких, як правило, були пов'язані з недостатньою увагою до них їхніх батьків. Таким чином робота з дітьми стала одним із пріоритетних напрямків діяльності священика.

З часом у церкві дітей стало більше ніж дорослих, іноді жартома односельці називали храм «дитячою церквою», що отець Михаїл та матінка Лілія сприймали як похвалу.

Знаючи, як багато дітей потребують уваги дорослих, скільки в світі скалічених дитячих доль, скільки малечі стали сиротами за живих батьків і перебувають у притулках та інтернатах, батюшка з дружиною почали замислюватися про те, як допомогти діткам, обділеним батьківським теплом і піклуванням. Адже в усі часи Церква вела активну соціальну діяльність, створюючи притулки, лікарні, школи...

На шляху від ідеї...

Отож, два роки тому виникла ідея створити дитячий будинок сімейного типу, яка знайшла схвалення й благословення архієпископа Полтавського і Миргородського Филипа.

«Спочатку ми звернулися до Кобеляцького центру сім'ї, дітей та молоді, та служби у справах дітей при Кобеляцькій райдержадміністрації, де знайшли підтримку, взаєморозуміння та отримали необхідну інформацію, - розповідає отець Михаїл. - Коли зібрали всі потрібні документи, нас направили на Полтавські обласні курси підготовки прийомних батьків. Закінчивши їх, ми отримали необхідні дозволи та рекомендації, й були занесені до банку даних прийомних батьків».

Наступний етап полягав у створенні необхідних житлових умов. Священик із дружиною запропонували районній владі передати їм приміщення колишньої аптеки, яке знаходилося поряд з їхнім будинком. Приміщення було передано, хоча через недосконалість законодавства й бюрократичні перепони справа зайняла дуже багато часу.

Та все ж таки в березні 2008 року всі формальності було узгоджено й розпочалися роботи з реконструкції та переобладнання будинку. Районна влада надала необхідні кошти для виконання робіт і всіляко сприяла в ремонті та створенні хороших житлових умов. Посильну спонсорську допомогу надавали місцеві підприємці.

У серпні будівництво відвідав голова облдержадміністрації Валерій Михайлович Асадчев і за його підтримки темпи робіт пришвидшилися.

Звісно, труднощів вистачало, бо це справа нова й досвіду з організації дитячого будинку сімейного типу в усіх було мало.

«Коли ремонтні роботи наближалися до завершення, ми почали підбирати дітей, - розповідає отець Михаїл. - Відвідували інтернати, знайомилися з дітками, спілкувалися з ними, пропонували стати членами нашої сім'ї. Це було непросто, бо діти за досить короткий час свого життя побачили багато несправедливості, байдужості, приниження та навіть жорстокості до них з боку дорослих. Декого з дітей нам дозволяли на вихідні запросити до себе додому для ближчого знайомства. На час завершення ремонту нам вдалося отримати згоду, та оформити необхідні документи на сімох дітей».

...До її втілення

А 8 жовтня 2008 року відбулася хвилююча та довгоочікувана подія - урочисте відкриття дитбудинку та прийом дітей до шкільного колективу.

На відкриття прибули голова облдержадміністрації Валерій Асадчев, представники районної влади, працівники обласних та районних соціальних служб, спонсори, представники преси та телебачення. Гості привезли багато подарунків для дітей, які були дещо розгублені такою увагою. Представники влади пообіцяли подальшу підтримку дитбудинку в розширенні житлової площі та матеріальному забезпеченні.

Таким чином до сім'ї священика влилися Оксана, Юрій, Надія, Володимир та Аліна Головченки, Дмитро Стовба та Станіслав Старчик. Вони вже пішли до школи, знайшли нових друзів, відчули себе повноправними членами сім'ї та суспільства. Звісно, ще багато роботи попереду, та з Божою допомогою все можливо.

Діти потроху вчаться молитися, відвідують храм, пробують допомагати під час богослужінь. У вільний від навчання час переглядають передачі та фільми духовного змісту.

Нові батьки всіляко готові сприяти їх духовному зростанню, бо розуміють, що повноцінне виховання без Бога та Церкви неможливе, що справді церковна людина - це Людина з великої літери.

На початку листопада батюшка взяв ще трьох діточок до своєї великої родини.

Наступного року планується розширення житлової площі, прибудова веранди та кухні, впорядкування фруктового саду, виділеного сільською радою, облаштування спортивної площадки.

Наприкінці розмови ми запитали батюшку, що б він хотів побажати тим людям, які читатимуть цю статтю.

«Хотілося б закликати віруючих, священнослужителів бути уважними до оточуючих, особливо тих, хто потребує родинного тепла, - відповів він. - Якщо кожен із нас подасть руку допомоги хоч одній дитині, інтернати доведеться закривати, а в світі буде менше зла, а натомість більше добра і світла. І якщо хто-небудь із церковних людей побажає створити дитбудинок сімейного типу чи прийомну сім'ю, ми готові допомогти порадою чи консультацією, готові поділитися досвідом».