УКР РУС  


 Головна > Публікації > Слово пастиря  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 54 відвідувачів

Теги
педагогіка 1020-річчя Хрещення Русі розкол в Україні Предстоятелі Помісних Церков Вселенський Патріархат краєзнавство Мазепа Археологія та реставрація Ющенко монастирі та храми України шляхи єднання секти Києво-Печерська Лавра постать у Церкві Митрополит Володимир (Сабодан) комуністи та Церква молодь Голодомор УПЦ КП Священний Синод УПЦ Церква і медицина забобони вибори церква та політика конфлікти Патріарх Алексій II церква і суспільство церковна журналістика Католицька Церква Доброчинність Церква і політика милосердя іконопис українська християнська культура УГКЦ Президент Віктор Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну діаспора автокефалія Церква і влада






Рейтинг@Mail.ru






СЛОВО ПАСТИРЯ. Катехитична гомілія на Великий Піст 2009 року

  02 березня 2009


Патріарх Константинопольський Варфоломій

 

+ Варфоломій
Милістю Божою Архієпископ Константинополю,
Нового Риму та Вселенський Патріарх

Повноті Церкви

Благодать і мир від нашого Спасителя Ісуса Христа, молитви, благословіння та прощення від Нас.

«Грядите людие, днесь восприимем пощений дарование, яко Богодарованное время покаяния»

(Понеділок, Перша Седмиця Великого Посту)

Браття та возлюблені діти о Господі!

Піст, що пропонує нам наша Свята Церква - не є нестатком, але благодаттю. А покаяння, до якого вона закликає - не покарання, але дар Божий. Коли Церква спонукає нас словами Святого Письма не складати для себе скарбів на землі, «де міль та іржа їх нищать», але, навпаки, складати скарби на небі, де немає загрози тління, вона каже істину. Бо Церква не від світу цього, навіть якщо вона живе у світі та знає його. Вона знає людство - знає наши справжні потреби та страждання. Вона добре знає наш час: час інтенсивного розвитку та швидкості, надлишку інформації та сум'яття, час багатьох страхів, небезпек та краху.

Саме тому - спокійно та неухильно - Церква запрошує кожного до покаяння. Саме тому вона застерігає своїх дітей від невірного шляху - складання своїх трудів та базування своїх надій на хиткій основі. Точніше, вона закликає їх складати скарби на небесах, бо там, де скарби наши, там буде и серце наше.

Скарб, шо не піддається тлінню, та надія, що не посоромиться - це і є любов Божа, Божественна сила, що зв'язує всі речі. Це втілене Божественне Слово, яке перебуває з нами довіку.

Він є освяченням для наших душ і тілес. Бо не прийшов Він судити світ, але врятувати світ. Він прийшов не засуджувати, а зцілювати. «Він ранить милосердям та являє милосердя ревно».

Він переміг того, хто володів силою смерті, тобто диявола. Він знищив скорботу смерті, тобто безрадісний устрій та темну присутність смерті, що отруює все наше життя та всю нашу радість.

Саме тому, коли наше серце и любов спрямовані до Боголюдини, Господа, який має владу над живими і мертвими, все сяє та преображається.

Дійсно, коли апостол наставляє нас, «щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожиток» (1 Тім. 6:17), він запевняє, що справжня радість життя і є те, що нам пропонує Господь, в той час як ми лише приймаємо це із вдячністю та благодарінням. Тоді і крихта стає достатком, бо вона благословенна, а скороминуще та короткочасне сяє світлом вічності.

Втім, не тільки життєві радості містять у собі щось вічне, але й лиха та страждання стають можливістю божественної розради.

Божественний промисел спасіння є безперечним. Бо Господь є Той, хто піклуєтся про все із всією глибиною мудрості та люблячої доброти. А сховище для наших трудів надійне, бо ми «все життя та надію покладаємо» на воплощенне Слово.

Тому, коли Євангеліє відсилає нас до неба, воно говорить буквально. Воно приводить нас до реальності землі, що стала небом.

Це є тією впевненістю, що переживає та сповідує Церква.

«Твоїм хрестом, Христе, буде єдине стадо та єдина Церква ангелів та людей. Небо і земля радіють разом. Слава тобі, Господи.»

Церква надає нам можливість пережити те диво, коли земля стає небом. Наше коріння на небесах. Без Церкви ми безпритульні та відірвані від нашого коріння. Тому що Церква наш дім. Тому що, коли ми повертаємось до Церкви, ми повертаємось додому, ми повертаємось до себе. Коли ми віддалені від Церкви, ми збиваємось з шляху та втрачаємо своє значення.

Коли ж ми наближаємось до Церкви, ми усвідомлюємо достеменність істини. Ми споглядаємо Отця Небесного, що чекає нас на порозі дома.

Нас переконує відчуття добра і краси, ми переживаємо присутність всемогутньої любові Божої, що долає смерть; ми більше не відчуваємо пошкодження та непевності, що спотворюють світ.

Тому, послухаємо божественного запрошення та поринемо в океан пощення, щоб досягти гавані світла та воскресіння з усіма святими.

Святий Великий Піст 2009

полум'яний до Бога молитвеник про усіх вас,
† Патріарх Константинопольський Варфоломій