УКР РУС  


 Головна > Публікації > Слово пастиря  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 178 відвідувачів

Теги
Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну секти Президент Віктор Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі Патріарх Алексій II Церква і медицина вибори розкол в Україні УПЦ КП Митрополит Володимир (Сабодан) Ющенко УГКЦ краєзнавство Предстоятелі Помісних Церков Голодомор конфлікти Вселенський Патріархат монастирі та храми України шляхи єднання Священний Синод УПЦ комуністи та Церква автокефалія милосердя забобони молодь Доброчинність церква і суспільство іконопис постать у Церкві діаспора Церква і влада Церква і політика церковна журналістика Католицька Церква педагогіка українська християнська культура Києво-Печерська Лавра Мазепа церква та політика






Рейтинг@Mail.ru






«Бог мене не послухав»!

  10 березня 2009


Протоїєрей Іоанн Шандра
Слаба віра або невіра в Бога може наводити до таких відчайдушних висновків. Хоча, швидше, це не стільки невір'я, як звичайні забобони, віра в обряд, в те, що щось зроблене або виконане «як треба» обов'язково повинно спрацювати: раніше ж спрацьовувало. Ставили ж свічки перед «потрібними» іконами до цього і нічого - все було нормально. А ту раз... і вийшов збій. Збій не у формулі дії, яку застосовували багато разів впродовж життя, а в неодмінно очікуваному результаті. Замість очікуваного благополуччя в справах - смерть коханого. Питання тут очевидне до болю: чому? У чому справа? Що не так? Чому Бог не прийняв мою жертву?

У чому справа? Чому Бог не прийняв мою жертву?

Втрата рідної людини - це трагедія. По-перше, це сильний біль душі - душі, що усиротіла, душі, яка любить, яку, як здається, зрадило саме життя. По-друге, це образа за себе та за свою безпорадність. 

Зовсім не дивно, що віруюча церковна людина і забобонна людина, що приходить в храм, відреагують на втрату близької ним людини абсолютно по-різному. Слов'янське слово «суеверный», що перекладається як забобонний складається з двох частин - «суе» (від слова «всує» - марно, даремно) і «верие» (віра). Виходить, що «забобони» - це марна, порожня віра. Така віра не рятує і рано чи пізно приречена на розчарування.

Віруюча людина в своїй вірі черпає силу, допомогу і  сили протистояти блюзнірським думкам. Людина віри сповнена, а забобонний - спустошений. Людина віри покладає всю надію на любов і милість Божу, а забобонний бачить лише свою силу і сподівається на силу обряду. Людина віри не намагається зв'язати Бога своїми діями, а покірливо вчиться підпорядковувати себе волі Господа, Його Святому Провидінню. Забобонний же приходячи в храм, бажає або сподівається поставити Творця перед необхідністю виконати його волю, волю творіння, причому, намагається це зробити за допомогою певних обрядів. Сумним є якраз те, що приходячи, начебто до Бога, вони не бачать Бога, оскільки шукають не Його самого, а потрібну від Нього дію чи участь. Одним словом - торг, базар.

Забобонні люди, які ініціюють, так би мовити, «договір» з Богом, думають, що і Він неодмінно повинен піти на це, адже в Господа як би і немає іншого виходу. Не хоче ж Господь прославитися сплячим і таким, що не відповідає на прохання. Свічки ставлять не тому, що від Бога або Його святих угодників хочуть отримати щось назад, а тому, що приносять Йому горіння віри, яке їх наповнює. Церква Христова відкидає магізм, юридизм стосунків такі торги.

Віра - це дар Божий всім без виключення

Але, невже у віруючої людини ніхто ніколи не помирає, невже вони навіть ніколи не страдають? Життя свідчить про зовсім інше - праведники і їх близькі теж вмирають і страждають. Саме тому бути забобонним - це безрозсудність удвічі. Адже якщо навіть сповнені живої віри вмирають і страдають, тоді як же можна сподіватися на позбавлення від бід за допомогою одних лише порожніх обрядових дій?

Віруюча людина в разі втрати близьких молитиметься про те, щоб Господь упокоїв їх душі. Віруючий буде з радістю і подякою згадувати моменти останнього благословення і молитви за рідну йому людину. Така пам'ять буде як єлей на рану нанесену втратою. Бог для нього не зникає, а стає втіхою в скорботі.

Епіграф до цієї статті узятий з реального життя. Він сильно перекликається з історією з Євангелія. Не хотів Христос стати царем іудейським, не хотів давати їм вдосталь хліба - кому Він такий потрібний. Розіпни Його! У забобоні загроза виявитися в положенні проти Бога завжди реальна. Саме тому забобони дуже небезпечні для духовного життя християнина. Для того, щоб не загинути, необхідно заповнити порожнистість забобонів повнотою дійсної віри в Бога і Спасителя всіх. Шукайте і знайдете, постукайте, і буде вам відкрито. Віра - це дар Божий всім без виключення. Треба прийняти цей дар і замість убивчої гіркоти образи наповнити своє життя радістю вічного богосинівства.

http://orthodoxkhust.pravsvit.org/