УКР РУС  


 Головна > Публікації > Слово пастиря  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 84 відвідувачів

Теги
іконопис Доброчинність милосердя 1020-річчя Хрещення Русі Президент Віктор Ющенко Церква і влада постать у Церкві Києво-Печерська Лавра забобони автокефалія комуністи та Церква секти церковна журналістика УПЦ КП монастирі та храми України Мазепа Священний Синод УПЦ молодь церква і суспільство Ющенко конфлікти Католицька Церква вибори Вселенський Патріархат Приїзд Патріарха Кирила в Україну Голодомор Археологія та реставрація українська християнська культура Предстоятелі Помісних Церков церква та політика Церква і медицина діаспора Церква і політика шляхи єднання краєзнавство Патріарх Алексій II УГКЦ педагогіка Митрополит Володимир (Сабодан) розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






«Усе це... написано для повчання нам, які досягли останніх віків»

  13 July 2009



4 червня у Києво-Печерській Лаврі відбувся спільний семінар Київського релігійно-філософського товариства і Богословсько-педагогічних курсів Все­українського православного педагогічного товариства. Настоятель столичного храму в ім'я преподобного Агапіта Печерського, співробітник Місіонерського відділу при Священному Синоді УПЦ протоієрей Андрій Ткачов виступив з доповіддю «Актуальність Старого Завіту для Новозавітної Церкви». Пропонуємо до вашої уваги фрагменти його виступу.

***

Я хочу говорити про Старий Завіт і хочу говорити про нього тому, що Святе Письмо, на жаль, не є пріоритетною темою внутрішнього життя православних громад. Воно вивчається у семінаріях, духовних академіях, читається за богослужінням. Однак тієї особливої любові до Святого Письма, яку передбачає місце, що відводиться йому в богослужінні та в нашому житті, ми не бачимо. Причому під Святим Письмом слід розуміти і Старий, і Новий Завіт. «Книжник, навчений Царства Небесного, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе» (Мф. 13, 52). Тобто, нехтувати старим не можна.

Деякі частини Святого Письма більш-менш знайомі всім. Наприклад, усім християнам достатньо добре відома євангельська історія - завдяки тому, що Євангеліє постійно читається за богослужінням і пропонується людині через культуру. Набагато менше відомі, наприклад, послання апостолів. Ще менше відомий Старий Завіт. Ми його особливо не вивчаємо, особливої уваги йому не приділяємо - і через це неабияк себе збіднюємо. Ось на це я і хотів би звернути нашу увагу.

***

Перше, на що я хочу опертися, - слова, сказані Спасителем у Нагірній проповіді: «Кажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете в Царство Небесне» (Мф. 5, 20). Далі Він говорить про те, як потрібно розуміти основні заповіді - про те, що не можна вбивати, не можна чинити перелюбу, потрібно любити ближнього тощо. І, як ви пам'ятаєте, Христос поглиблює їх, навчаючи, що не можна не тільки вбивати, але й гніватися, слід не тільки не перелюбствувати плоттю, але й не дозволяти гріху ввійти в серце і здійснитися всередині, в тайниках людської душі. Однак важливо звернути увагу на те, що праведність наша має перевершити праведність книжників і фарисеїв. Це означає зокрема, що у книжників і фарисеїв є праведність. Але її замало, щоб увійти в Царство Небесне. Для того, щоб її перевершити, потрібно спочатку її досягти. Постає запитання: а що означає «праведність книжників і фарисеїв»? Яка вона?

З Євангелія ми знаємо, що книжники та фарисеї поширювали моральні зобов'язання тільки щодо людей свого народу. Тобто вони вважали себе зобов'язаними милосердствувати, прощати, відпускати на волю купленого раба і т. ін. тільки стосовно одноплемінників. Господь Іісус Христос розширює ці моральні рамки до всіх людей взагалі. І на запитання, «а хто ж мій ближній?» (Лк. 10, 29), Спаситель відповідає притчею про милосердного самарянина, в якій справжню, дієву милість до побитої, зраненої людини виявив саме іноплемінник.

У цьому сенсі ми перевершуємо праведність книжників і фарисеїв тоді, коли виявляємо любов не тільки до свого за вірою і національністю, а налаштовані на активне творення добра щодо людини будь-якого кольору шкіри і будь-якої віри. Для нас, наприклад, не має бути різниці: чи позичити негру, чи білому, зупинитися біля людини, яка лежить скривавлена чи з серцевим нападом, однаково, чи є в неї хрестик на шиї, чи немає. Тобто ми повинні вчитися застосовувати в нашому житті моральний закон до всіх людей - так нас учить Христос. Адже ми теж виявляємо вибірковість у питаннях моральності: більше прихильні до єдиновірця, ніж до іновірця, у нас є певні расистські упередження. У цьому сенсі ми, певною мірою, ветхі люди, люди старого закону. Ми не маємо тієї чистоти серця та ясності розуму, тієї твердості віри, з якою б рівно і спокійно, як сонце світить, дивилися б на всіх людей однаково. У цьому сенсі ми є поганим прикладом християнства, перебуваємо в рамках праведності книжників і фарисеїв і її не перевершили.

Однак є ще один момент у розумінні, що таке праведність книжників і фарисеїв, яку потрібно перевершити. Книжники і фарисеї - це люди, цілковито заглиблені у Святе Письмо. Це люди Книги. Не в тому сенсі, в якому будь-хто з нас може говорити про протестантизм. Протестант лише повторює завчені фрази, він не є шанувальником Святого Письма в чистому розумінні. Книжники і фарисеї з цього погляду - це певна культурна традиція, яку потрібно ввібрати, а потім перевершити.

Ті кращі з євреїв, які жили в дохристиянські часи, жили в очікуванні пришестя Праведника, Спасителя, Месії. Вони всіма силами душі прагнули вникати у Святе Письмо, любити його, досліджувати його, вивчати його, щоб розкрити його й дійти до Бога через нього. Це традиція Книги. Щоб її перевершити, потрібно спершу її досягти.

Тобто потрібно так само сильно любити Святе Письмо, вивчати його з дитинства, залучати до його вивчення молоде покоління. Потрібно, щоб імена Ноя, Авраама, Каїна, Авеля, Мойсея, Соломона, Ровоама, Ієровоама та інших багато про що нам говорили.

Зауважте, як багато речей пов'язано з буквою і текстом. Зміна однієї літери приводить до зміни долі людини й до зміни всієї історії світу взагалі. Господь, з'явившись Авраму, говорить йому: «Я - ось завіт Мій з тобою: ти будеш отцем безлічі народів, і не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім'я: Авраам, тому що Я зроблю тебе отцем безлічі народів» (Бут. 17, 4, 5). Додання букви так багато означає в очах Божих. І тому люди, які належали до традиції Книги, «гризли» текст Святого Письма, вбирали і запам'ятовували його. Вони розуміли, що букви - це наче грати темниці, крізь які потрібно прорватися...

І ми маємо бути людьми Святого Письма, повинні полюбити його, повинні, просто зобов'язані знати Святе Письмо напам'ять цілими фрагментами.

Ті з євреїв, які жили за часів Христа і «гризли» текст Писання, в переважній більшості виявилися нездатними прийняти Його. Але були апостол Павел і Гамаліїл, Іосиф Аримафейський, Яків, брат Господній по плоті, та інші праведники. І багато з фарисеїв слухали Христа, і багато хто зі священиків прилучилися до Новозавітної Церкви, хоча імен їхніх ми не знаємо. Тобто у кращому своєму остатку вони, скажімо так, домолилися до свого.

***

Те, що Старий Завіт нам не чужий, говорить, наприклад, така цитата з Першого послання до коринфян святого апостола Павла: «Не хочу, браття, щоб ви не знали, що отці наші всі були під хмарою і всі пройшли крізь море; і всі хрестилися в Мойсея в хмарі і в морі; і всі споживали ту саму духовну їжу; і всі пили те саме духовне пиття, бо пили від духовного грядущого каменя; камінь же був Христос. Та не про багатьох з них благоволив Бог, тому вони загинули в пустині. А це були образи для нас, щоб ми не були похітливі до лихого, як були похітливі вони. Не будьте також ідолопоклонниками, як деякі з них, про яких написано: люди сіли їсти й пити, і встали, щоб грати. Не станемо чинити блуду, як деякі з них блудодіяли, і загинуло їх одного дня двадцять три тисячі. Не будемо спокушати Христа, як деякі з них спокушали і загинули від змій. Не нарікайте, як деякі з них нарікали і загинули від губителя. Усе це сталося з ними, як образ, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1 Кор. 10: 1-11).

Це було написано в Посланні до корінфян, які були людьми грецької освіти, грецької культури і представниками різних народностей. Апостол Павел вживає слова «отці наші». Сам Павел - «з роду Ізраїлевого, коліна Веніамінового, єврей з євреїв» (Флп. 3, 5). Але він пише до корінфян, а не до євреїв. І називає тих, які «пройшли крізь море», «отцями нашими». І нагадує про те, що було, коли євреї виходили з Єгипту та йшли через пустелю, і що описано в Книзі Чисел і Книзі Виходу. Безперечно, християни Корінфа чудово розуміли, про що йдеться, інакше апостол не писав би про це. Звідки вони знали це все? З одного боку, читали Святе Письмо, яке, очевидно, вже було в них. З іншого боку, сам Павел говорив їм про це.

Це дуже важливо для нас. Отже, єврейська подорож пустелею - це не локальна історична подія. Святитель Ігнатій Брянчанінов говорив, наприклад, що Книга Виходу і Книга Чисел, які детально оповідають про вихід євреїв із рабства і подорож до Землі обітованої, - це книги подорожі душі людської з рабства тлінню у свободу слави дітей Божих (див. Рим. 8, 21). Її потрібно вивчати, тому що все, що траплялося з євреями в пустині, відбувається і з нами. Нападають вороги - треба воювати. Ворог не може перемогти тебе силою, намагається перемогти блудом. Усе це - історія нашого життя, нашої подорожі з землі рабства в землю свободи. Сам апостол Павел пише, що «все це сталося з ними як образ, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1 Кор. 10, 11). Ми повинні розуміти й знати образи нашого спасіння, образи спокуси нас з боку ворожих сил, образи подолання нами цих ворожих сил. Отже, згадані книги Старого Завіту потрібно читати. Та чи тільки їх? Апостол Павел говорить, що «все Писання богодухновенне і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння в праведності» (2 Тим. 3, 16). Все Писання! Причому ім'ям «Писання», за тих часів, називався тільки Cтарий Завіт.

***

Коли Господь Іісус Христос викривав садукеїв, які приступили до Нього, запитуючи про сімох братів, які по черзі брали собі за дружину одну й ту саму жінку і потім вмирали бездітними (див.: Мф. 22, 23-28), Він сказав їм: «...помиляєтесь, не знаючи Писання, ні сили Божої» (Мф. 22, 29). Потрібно знати і те, й інше. Одні (протестанти) обмежилися Святим Письмом, а про силу Божу забули. Інші забувають про Святе Письмо... Та варто лише віддати перевагу одному й забути про інше, як ти спокушаєшся, обманюєшся. Сила Божа пізнається через таїнства. А Святе Письмо - це Святе Письмо, його написали, щоб ми читали, його потрібно вивчати й любити.

«Церковна православна газета», №13 (239), липень 2009 року.
Передплатний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.

Автор: Протоиерей Андрей Ткачев