УКР РУС  


 Головна > Публікації > Слово пастиря  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 149 відвідувачів

Теги
Ющенко Церква і влада іконопис забобони вибори автокефалія Церква і політика монастирі та храми України розкол в Україні церква та політика секти Вселенський Патріархат церква і суспільство церковна журналістика Священний Синод УПЦ Доброчинність конфлікти краєзнавство Католицька Церква УПЦ КП милосердя Археологія та реставрація шляхи єднання комуністи та Церква УГКЦ діаспора Президент Віктор Ющенко Мазепа Патріарх Алексій II Голодомор Церква і медицина Приїзд Патріарха Кирила в Україну педагогіка Предстоятелі Помісних Церков Митрополит Володимир (Сабодан) молодь 1020-річчя Хрещення Русі українська християнська культура постать у Церкві Києво-Печерська Лавра






Рейтинг@Mail.ru






«Усе це... написано для повчання нам, які досягли останніх віків»

  13 July 2009



4 червня у Києво-Печерській Лаврі відбувся спільний семінар Київського релігійно-філософського товариства і Богословсько-педагогічних курсів Все­українського православного педагогічного товариства. Настоятель столичного храму в ім'я преподобного Агапіта Печерського, співробітник Місіонерського відділу при Священному Синоді УПЦ протоієрей Андрій Ткачов виступив з доповіддю «Актуальність Старого Завіту для Новозавітної Церкви». Пропонуємо до вашої уваги фрагменти його виступу.

***

Я хочу говорити про Старий Завіт і хочу говорити про нього тому, що Святе Письмо, на жаль, не є пріоритетною темою внутрішнього життя православних громад. Воно вивчається у семінаріях, духовних академіях, читається за богослужінням. Однак тієї особливої любові до Святого Письма, яку передбачає місце, що відводиться йому в богослужінні та в нашому житті, ми не бачимо. Причому під Святим Письмом слід розуміти і Старий, і Новий Завіт. «Книжник, навчений Царства Небесного, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе» (Мф. 13, 52). Тобто, нехтувати старим не можна.

Деякі частини Святого Письма більш-менш знайомі всім. Наприклад, усім християнам достатньо добре відома євангельська історія - завдяки тому, що Євангеліє постійно читається за богослужінням і пропонується людині через культуру. Набагато менше відомі, наприклад, послання апостолів. Ще менше відомий Старий Завіт. Ми його особливо не вивчаємо, особливої уваги йому не приділяємо - і через це неабияк себе збіднюємо. Ось на це я і хотів би звернути нашу увагу.

***

Перше, на що я хочу опертися, - слова, сказані Спасителем у Нагірній проповіді: «Кажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете в Царство Небесне» (Мф. 5, 20). Далі Він говорить про те, як потрібно розуміти основні заповіді - про те, що не можна вбивати, не можна чинити перелюбу, потрібно любити ближнього тощо. І, як ви пам'ятаєте, Христос поглиблює їх, навчаючи, що не можна не тільки вбивати, але й гніватися, слід не тільки не перелюбствувати плоттю, але й не дозволяти гріху ввійти в серце і здійснитися всередині, в тайниках людської душі. Однак важливо звернути увагу на те, що праведність наша має перевершити праведність книжників і фарисеїв. Це означає зокрема, що у книжників і фарисеїв є праведність. Але її замало, щоб увійти в Царство Небесне. Для того, щоб її перевершити, потрібно спочатку її досягти. Постає запитання: а що означає «праведність книжників і фарисеїв»? Яка вона?

З Євангелія ми знаємо, що книжники та фарисеї поширювали моральні зобов'язання тільки щодо людей свого народу. Тобто вони вважали себе зобов'язаними милосердствувати, прощати, відпускати на волю купленого раба і т. ін. тільки стосовно одноплемінників. Господь Іісус Христос розширює ці моральні рамки до всіх людей взагалі. І на запитання, «а хто ж мій ближній?» (Лк. 10, 29), Спаситель відповідає притчею про милосердного самарянина, в якій справжню, дієву милість до побитої, зраненої людини виявив саме іноплемінник.

У цьому сенсі ми перевершуємо праведність книжників і фарисеїв тоді, коли виявляємо любов не тільки до свого за вірою і національністю, а налаштовані на активне творення добра щодо людини будь-якого кольору шкіри і будь-якої віри. Для нас, наприклад, не має бути різниці: чи позичити негру, чи білому, зупинитися біля людини, яка лежить скривавлена чи з серцевим нападом, однаково, чи є в неї хрестик на шиї, чи немає. Тобто ми повинні вчитися застосовувати в нашому житті моральний закон до всіх людей - так нас учить Христос. Адже ми теж виявляємо вибірковість у питаннях моральності: більше прихильні до єдиновірця, ніж до іновірця, у нас є певні расистські упередження. У цьому сенсі ми, певною мірою, ветхі люди, люди старого закону. Ми не маємо тієї чистоти серця та ясності розуму, тієї твердості віри, з якою б рівно і спокійно, як сонце світить, дивилися б на всіх людей однаково. У цьому сенсі ми є поганим прикладом християнства, перебуваємо в рамках праведності книжників і фарисеїв і її не перевершили.

Однак є ще один момент у розумінні, що таке праведність книжників і фарисеїв, яку потрібно перевершити. Книжники і фарисеї - це люди, цілковито заглиблені у Святе Письмо. Це люди Книги. Не в тому сенсі, в якому будь-хто з нас може говорити про протестантизм. Протестант лише повторює завчені фрази, він не є шанувальником Святого Письма в чистому розумінні. Книжники і фарисеї з цього погляду - це певна культурна традиція, яку потрібно ввібрати, а потім перевершити.

Ті кращі з євреїв, які жили в дохристиянські часи, жили в очікуванні пришестя Праведника, Спасителя, Месії. Вони всіма силами душі прагнули вникати у Святе Письмо, любити його, досліджувати його, вивчати його, щоб розкрити його й дійти до Бога через нього. Це традиція Книги. Щоб її перевершити, потрібно спершу її досягти.

Тобто потрібно так само сильно любити Святе Письмо, вивчати його з дитинства, залучати до його вивчення молоде покоління. Потрібно, щоб імена Ноя, Авраама, Каїна, Авеля, Мойсея, Соломона, Ровоама, Ієровоама та інших багато про що нам говорили.

Зауважте, як багато речей пов'язано з буквою і текстом. Зміна однієї літери приводить до зміни долі людини й до зміни всієї історії світу взагалі. Господь, з'явившись Авраму, говорить йому: «Я - ось завіт Мій з тобою: ти будеш отцем безлічі народів, і не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім'я: Авраам, тому що Я зроблю тебе отцем безлічі народів» (Бут. 17, 4, 5). Додання букви так багато означає в очах Божих. І тому люди, які належали до традиції Книги, «гризли» текст Святого Письма, вбирали і запам'ятовували його. Вони розуміли, що букви - це наче грати темниці, крізь які потрібно прорватися...

І ми маємо бути людьми Святого Письма, повинні полюбити його, повинні, просто зобов'язані знати Святе Письмо напам'ять цілими фрагментами.

Ті з євреїв, які жили за часів Христа і «гризли» текст Писання, в переважній більшості виявилися нездатними прийняти Його. Але були апостол Павел і Гамаліїл, Іосиф Аримафейський, Яків, брат Господній по плоті, та інші праведники. І багато з фарисеїв слухали Христа, і багато хто зі священиків прилучилися до Новозавітної Церкви, хоча імен їхніх ми не знаємо. Тобто у кращому своєму остатку вони, скажімо так, домолилися до свого.

***

Те, що Старий Завіт нам не чужий, говорить, наприклад, така цитата з Першого послання до коринфян святого апостола Павла: «Не хочу, браття, щоб ви не знали, що отці наші всі були під хмарою і всі пройшли крізь море; і всі хрестилися в Мойсея в хмарі і в морі; і всі споживали ту саму духовну їжу; і всі пили те саме духовне пиття, бо пили від духовного грядущого каменя; камінь же був Христос. Та не про багатьох з них благоволив Бог, тому вони загинули в пустині. А це були образи для нас, щоб ми не були похітливі до лихого, як були похітливі вони. Не будьте також ідолопоклонниками, як деякі з них, про яких написано: люди сіли їсти й пити, і встали, щоб грати. Не станемо чинити блуду, як деякі з них блудодіяли, і загинуло їх одного дня двадцять три тисячі. Не будемо спокушати Христа, як деякі з них спокушали і загинули від змій. Не нарікайте, як деякі з них нарікали і загинули від губителя. Усе це сталося з ними, як образ, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1 Кор. 10: 1-11).

Це було написано в Посланні до корінфян, які були людьми грецької освіти, грецької культури і представниками різних народностей. Апостол Павел вживає слова «отці наші». Сам Павел - «з роду Ізраїлевого, коліна Веніамінового, єврей з євреїв» (Флп. 3, 5). Але він пише до корінфян, а не до євреїв. І називає тих, які «пройшли крізь море», «отцями нашими». І нагадує про те, що було, коли євреї виходили з Єгипту та йшли через пустелю, і що описано в Книзі Чисел і Книзі Виходу. Безперечно, християни Корінфа чудово розуміли, про що йдеться, інакше апостол не писав би про це. Звідки вони знали це все? З одного боку, читали Святе Письмо, яке, очевидно, вже було в них. З іншого боку, сам Павел говорив їм про це.

Це дуже важливо для нас. Отже, єврейська подорож пустелею - це не локальна історична подія. Святитель Ігнатій Брянчанінов говорив, наприклад, що Книга Виходу і Книга Чисел, які детально оповідають про вихід євреїв із рабства і подорож до Землі обітованої, - це книги подорожі душі людської з рабства тлінню у свободу слави дітей Божих (див. Рим. 8, 21). Її потрібно вивчати, тому що все, що траплялося з євреями в пустині, відбувається і з нами. Нападають вороги - треба воювати. Ворог не може перемогти тебе силою, намагається перемогти блудом. Усе це - історія нашого життя, нашої подорожі з землі рабства в землю свободи. Сам апостол Павел пише, що «все це сталося з ними як образ, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1 Кор. 10, 11). Ми повинні розуміти й знати образи нашого спасіння, образи спокуси нас з боку ворожих сил, образи подолання нами цих ворожих сил. Отже, згадані книги Старого Завіту потрібно читати. Та чи тільки їх? Апостол Павел говорить, що «все Писання богодухновенне і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння в праведності» (2 Тим. 3, 16). Все Писання! Причому ім'ям «Писання», за тих часів, називався тільки Cтарий Завіт.

***

Коли Господь Іісус Христос викривав садукеїв, які приступили до Нього, запитуючи про сімох братів, які по черзі брали собі за дружину одну й ту саму жінку і потім вмирали бездітними (див.: Мф. 22, 23-28), Він сказав їм: «...помиляєтесь, не знаючи Писання, ні сили Божої» (Мф. 22, 29). Потрібно знати і те, й інше. Одні (протестанти) обмежилися Святим Письмом, а про силу Божу забули. Інші забувають про Святе Письмо... Та варто лише віддати перевагу одному й забути про інше, як ти спокушаєшся, обманюєшся. Сила Божа пізнається через таїнства. А Святе Письмо - це Святе Письмо, його написали, щоб ми читали, його потрібно вивчати й любити.

«Церковна православна газета», №13 (239), липень 2009 року.
Передплатний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.

Автор: Протоиерей Андрей Ткачев