КОНОТОП. Православні віруючі села Нова Слобода молитовно вшанували пам'ять жертв фашистського режиму | Православіє в Україні :: Інтернет-видання УПЦ

           
УКР РУС  


 Головна > Українські новини > Соціальне служіння  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 89 відвідувачів

Теги
Президент Віктор Ющенко Предстоятелі Помісних Церков Церква і влада Католицька Церква вибори церковна журналістика Приїзд Патріарха Кирила в Україну Києво-Печерська Лавра діаспора шляхи єднання Голодомор Доброчинність конфлікти автокефалія УПЦ КП українська християнська культура Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа Ющенко краєзнавство церква та політика забобони розкол в Україні секти Патріарх Алексій II комуністи та Церква педагогіка Церква і політика Церква і медицина монастирі та храми України іконопис 1020-річчя Хрещення Русі Вселенський Патріархат милосердя церква і суспільство молодь постать у Церкві Священний Синод УПЦ УГКЦ Археологія та реставрація






Рейтинг@Mail.ru






КОНОТОП. Православні віруючі села Нова Слобода молитовно вшанували пам'ять жертв фашистського режиму

  15 July 2008



7 липня в селі Нова Слобода Путивльського району пройшов мітинг-реквієм. З благословення архієпископа Конотопського і Глухівського Луки, намісника ставропігійного монастиря Різдва Пресвятої Богородиці Глинська пустинь за жертвами трагедії була відслужена панахида. 

7 липня 1942 року - скорботна дата для жителів села.. Цього дня фашисти влаштували жорстоку розправу над селянами: старих, жінок, дітей розстрілювали у дворах, закривали в будинках і підпалювали. Від рук карателів загинуло 586 мирних жителів, було спалено більше тисячі будинків.

Звірства окупантів були викликані тим, що село брало активну участь в організації партизанського руху в краї. Достатньо лише сказати, що 9-та рота партизанського об'єднання Сидора Ковпака була сформована винятково з новослободців.

Трагедія цього села не може залишити людину байдужою і через 66 років. Багато хто називає Нову Слободу української Хатинню. І хоча порівнювати кількість жертв аморально - кожне людське життя цінне й неповторна - але масштаби кривавої трагедії в Новій Слободі перевищили хатинські в 4 рази! (в Хатині фашисти спалили 149 мирних жителів).

Районна газета «Путивльские відомості»  від 8 липня  пише: «Не обійшла це мирне, мальовниче село й трагедія 1932-33 років, коли в Україні лютував штучно організований голодомор. Щоб зберегти пам'ять про ті страшні дні, у минулу суботу було відкрито пам'ятний хрест, у виготовленні якого активну допомогу надали священики Софроніївського монастиря отці Максим та Андрій.

Пам'ятний знак було освячено настоятелем Софронієво-Мовчаської пустині архімандритом о. Германом у присутності жителів села, які  прийшли на цю скорботну церемонію.

Яскраве літнє сонце, духмяний запах квітучої липи, що схилила віти біля дзвона скорботи, слова молитви й сумні спогади про загиблих, сльози й квіти біля мармурових плит з дорогими серцю іменами. Все це злилося воєдино, створюючи атмосферу урочистості й духовної чистоти...

Після траурної  літургії, яку відслужили священики Софронієво-Молчанської пустині та собору Різдва Пресвятої Богородиці на чолі з архімандритом о. Германом й о. Анатолієм, почався мітинг-реквієм.

До жителів і численних гостей Нової Слободи звернулися в.о. голови райдержадміністрації О.М. Ребченко, голова районної ради О.Т. Винник, Новослободський сільський голова М.В. Чернякова, очевидець трагедії У.М. Матвеєва, старшокласниця місцевої школи Аня Чернякова.

Всі вони говорили про те, що пам'ять про трагічно загиблих новослободцях назавжди залишиться в серцях нащадків. І не дай Боже, щоб подібне коли-небудь повторилося.»

 

Матеріали Путивльского міського сайту http://www.putіvl.com.ua

І ХОЛОНЕ В ЖИЛАХ КРОВ...

Тут впору звернутися до документів, що свідчать  про ті криваві роки, навести спогади тих, кому вдалося врятуватися й стати свідками трагедії. Хоча іноді  чуєш: навіщо, мовляв, нагадувати про ті жахи, роз'ятрювати душі, бентежити людські серця?! Нам же здається, потрібно говорити й говорити про те, як би боляче не було, щоб не забували, щоб пам'ятали. А то  далеко неспроста все частіше й частіше чуєш, що фашисти несли нам благо, справжню культуру, цивілізацію. І вже колишні гітлерівські прихвосні одержують реабілітацію своїх звірств, їм вручаються нагороди...

 

Спогади тих, хто пережили ту трагедію й чудом залишилися живими:

Микола Єгорович Підшивайлов:

«...Ми були в сусідів: мати, я й маленький брат. Коли в селі з'явилися карателі, заспішили додому додому. Відійшовши недалеко, почули постріл. Я оглянувся: на дорозі лежав окровавлений старий. Ми побігли. Отямилися вже в своїй хаті, причаїлися в кутку, насторожено поглядали на підвішену замість дверей ковдру. Різкий ривок - і ковдра полетіла на підлогу. На порозі стояли два фашисти... Мати ступнула вперед, закриваючи нас. Відразу  прогриміли постріли. Кров залила мені лице... Свідомість поверталася повільно. З великим зусиллям відкрив склеєні запеченою кров'ю очі. Поруч побачив неприродно вивернуті рученята брата, лице матері...»

Домна Кирилівна Пікулева:

«Коли почалися постріли, лементи, мати взяла маленьку сестричку на руки й сказала: «Підемо до сусідів, у підвал сховаємося». Коли прийшли, там уже люди були. Багато людей. Потім увірвалися фашисти, і почалося... Нас всіх, і дітей, і старих, виштовхнули у двір, вибудували в глибокої ями й почали стріляти, бити прикладами, кололи багнетами. Поруч зі мною стояла дівчина років сімнадцяти. Вона-то мене й врятувала... Схопила за руку, потягнула в яму й закрила собою... Мати, сестричка й брати загинули...»

Марія Гаврилівна Ляшенко:

«У хату Тишаєвих фашисти загнали 57 чоловік. Потім оточили хату, відкрили двері й почали кидати гранати. Потім стали стріляти з автоматів... Коли карателі пішли, нас у живих залишилось тільки шестеро. І те двоє минулого важко поранені. Незабаром зайшли ще два фашисти. Вони закололи дівчинку Подшивайлову Аню 11 років, а двом малолітнім хлопцям відрізали голови... Я сховалася під ліжком».

Єлизавета Григорівна Подшивайлова:

«У нашому льосі ховалося багато сусідів, а я з дочкою Тонею й ще чотири сусідки сіли біля хати. Коли карателі підійшли, напилися води, набрали баклажки й потім почали розстрілювати. Я впала й не знаю, як залишилася жива. Коли вони пішли, побачила, що моя дочка лежала із простреленою раною в око й вухо. Я швидко побігла до колодязя й побачила жахливе видовище: біля колодязя лежало вбитих 32 чоловік, матері з дітьми. Вони з, обійнявши й пригорнувши своїх крихіток, з розрізаними животами, а в дітей були порубані голови, знівечені, відрубані ніжки й ручки».

У селі Нова Слобода нещодавно було піднято Дзвін Скорботи - пам'ятник нескореному селу, мужнім його жителям. Він служить суворим спогадом про ті страшні пережиті часи. Він закликає до пильності. Щоб ніколи не повторилося подібне, щоб ніякі строки давнини не були владні над священною Пам'яттю.

Оксана Коваленко, Глухів