УКР РУС  


 Головна > Публікації > Точка зору  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 413 відвідувачів

Теги
Церква і медицина педагогіка Президент Віктор Ющенко УГКЦ шляхи єднання церква і суспільство Священний Синод УПЦ Києво-Печерська Лавра Католицька Церква Патріарх Алексій II 1020-річчя Хрещення Русі монастирі та храми України Церква і влада молодь Мазепа Ющенко Предстоятелі Помісних Церков українська християнська культура іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) Доброчинність Голодомор краєзнавство Приїзд Патріарха Кирила в Україну церква та політика забобони милосердя Вселенський Патріархат розкол в Україні конфлікти Церква і політика постать у Церкві церковна журналістика вибори секти діаспора УПЦ КП автокефалія комуністи та Церква Археологія та реставрація






Рейтинг@Mail.ru






Чи можна довіряти «Коду да Вінчі»? – відповіді на найчастіші запитання

  02 листопада 2007


Массімо Інтровін’є

Передмова

Світовий бестселлер - "Код да Вінчі", тираж якого на сьогодні вже сягає 29 млн. примірників на 42 мовах світу, схвилював багатьох читачів, як віруючих, так і невіруючих, і навіть байдужих до релігії людей. Багато читачів задається запитаннями: "Код да Вінчі" - це документальний роман, чи роман-фантазія? Чи насправді існує так званий Пріорат Сіону? Звідки черпав Ден Браун сюжет для цієї книги?

Якщо для богословів і людей науки твердження Дена Брауна - дурниці, або, в кращому випадку, просто забавне чтиво, то для інших - це питання, на які хотілося б отримати аргументовані відповіді, і бажано, від людей науки.

В книзі містяться не лише випади проти Католицької Церкви та її організації Опус Деі, але й проти основних догматів християнської Церкви взагалі. Після прочитання "Коду да Вінчі" в людини, далекої від релігії, виникають сумніви: чи дійсно Ісус Христос завжди, всіма и всюди вважався Богом? Чи, дійсно, Він був одружений з Марією Магдалиною і т.п.?

Сама організація Опус Деі на своєму сайті опублікувала спростування багатьох приписаних їй звинувачень. Недавно відомий російський місіонер диякон Андрій Кураєв видав книгу "Фантазии и правда Кода да Винчи".

Одним із дослідників цієї тематики, спеціалістом в області новітніх релігій і сект, визнаним науковим авторитетом по історії та діяльності таємних товариств є італійський вчений Массімо Інтровін'є, який, після виходу "Ангелів і демонів" та "Коду да Вінчі", написав наукове дослідження - "Іллюмінати і Пріорат Сіону. Правда про два таємні товариства з книг "Код да Вінчі" та "Ангели і демони", яка побачила світ в 2005 році на італійській мові.

Увазі читачів пропонуються відповіді М. Інтровін'є на найбільш поширені запитання, які виникають при ознайомленні з "Кодом да Вінчі". Італійський оригінал тексту розміщений на сайті очолюваного М. Інтровін'є науково-дослідного центру "ЧЕСНУР" ("Центр дослідження новітніх релігій") за адрею: www.cesnur.it.

* * *

"Код да Вінчі" - це всього на всього роман: для чого критикувати його, ніби це історична праця?

Той, хто ставить таке запитання, напевно не читав ту частину "Коду да Вінчі", яка називається Факти, де автор Ден Браун стверджує, що "всі описи … документів і таємних ритуалів, що містяться в цьому романі, відповідають дійсності і базуються на тому факті, що "в 1975 році в Паризькій національній бібліотеці були знайдені деякі пергаменти, відомі під назвою "Секретні Досьє", в яких міститься історія Пріорату Сіону. Можливо, в зв'язку з багатьма дискусіями, починаючи з шостого перевидання книги, сторінка Факти (стор. 9 в італійському виданні видавництва "Мондадорі") зникла, будучи заміненою на повністю білу сторінку. Але, без сумніву, ця сторінка залишилась в англійському виданні і в перших шести італійських виданнях, отримати які поталанило обмеженому колу читачів. Можливо, після того як автор цих рядків декілька разів в своїх виступах по радіо та телебаченню вказував на дивне зникнення сторінки N9 в Італії, то вона "дивним чином" з'явилась знову.

Однак, ці пергаменти, відомі як Секретні Досьє, насправді існують?

В Паризькій національній бібліотеці були не знайдені, а туди були здані Секретні Досьє Анрі Лобіно, і не в 1967, а в 1975 році. Це не пергаменти, а тексти, що тлумачать ці пергаменти, яких ні тоді не було, а ні тепер немає в Паризькій національній бібліотеці. Ці пергаменти, разом із ще одним манускриптом, були передані П'єром Плантаром (1920-2000) одному автору популярних книг про "таємниці Франції" Жерару де Седе (1921-2004), який їх опрацював і згодом опублікував манускрипт під назвою "Золото Рене або незвичайне життя Беранже Сон'єра, приходського священика Ренн-ле-Шато" (L'Or de Rennes ou la Vie insolite de Bérenger Saunière, curé de Rennes-le-Château (Julliard, Paris 1967)). Сьогодні ці пергаменти (при умові, якщо мова йде саме про них) належать Жан-Люку Шомею - суперечливому французькому автору книг про езотеризм, який стверджує, що отримав їх від Плантара в 1970 роках, при тому, що Секретні Досьє знаходяться в Паризькій національній бібліотеці.

Пергаменти і Секретні досьє - це автентичні документи по історії древнього Пріорату Сіону?

Достовірно відомо, що як Секретні Досьє, так і пергаменти - це фальшиві документи, сфабриковані в тому ж 1967 році, і всі особи, які були причетні до цієї фальсифікації, через деякий час признались в цьому. Жерар де Седе, який першим повідомив про них в своїй книзі "Золото Рене", в іншій своїй книзі, опублікованій через двадцять років, називав їх "апокрифами", що з'явились під впливом "меркантильної погоні за сенсаціями (G.de Sède, Rennes-le-Château. Le dossier, les impostures, les phantasmes, les hypothèses, Robert Laffont, Paris 1988, p.107), і стверджував, що навіть в "Золото Рене" він залишив багато непрямих натяків, по яких уважний читач може між рядками прочитати, що все це неправда (там само, стор. 108). За словами Жерара де Седе, пергаменти були сфабриковані Філіпом де Шерісеєм (1925-1985), автором телевізійних інсценувань, який захоплюється енігмістикою. Дійсно, де Шерісей постійно, як в особистих листах, так і в друкованих ЗМІ (L'Énigme de Rennes, Parigi 1978) признавався, що це він виготовив ці пергаменти. Але, як видно з листа його адвоката Б. Боккона-Жібо, люб'язно наданого автору цих рядків [М.Інтровін'є - прим. перекл.] англійським дослідником Полом Смітом, починаючи з 8 жовтня 1967 року, де Шерісей образився, - так і не заспокоївшись до самої смерті, - на те, що йому не була виплачена винагорода, обіцяна П'єром Плантаром і Жераром де Седе. В кінці кінців, останній із "трьох мушкетерів", які були причетні до фальсифікації, - П'єр Плантар, признав, що документи фальшиві. В квітні 1989 року в першому номері другої серії свого журналу "Vaincre", він помістив своє інтерв'ю, в якому заявив, що Секретні досьє (підписані певним "Філіппом Тосканом де Плант'є"), - це фальшиві документи, сфабриковані Філіпом де Шерісей і Філіпом Тосканом де Плант'є. Останнім ніби-то є один з молодих учнів де Шерісея, який діяв під впливом галюциногенів LSD (Noël Pinot, "L'Interview de M. Pierre Plantard de Saint-Clair", Vaincre [2a serie], n. 1, aprile 1989, pp. 5-6). Не виключено, що насправді не існувало ніякого "Філіпа Тоскана де Плант'є", і співавтором цієї фальсифікації разом з де Шерісеєм був сам Плантар. Однак, важливо те, що всі три автори Секретних досьє та інших "документів", переданих в ті ж роки в Паризьку національну бібліотеку, публічно і письмово признали фальсифікацію.

Що такого цікавого містилось в Секретних досьє і чому, за словами Дена Брауна, вони підтверджують сюжет "Коду да Вінчі"?

Згідно з Секретними досьє Анрі Лобіно (до-речі, саме ім'я "Анрі Лобіно" було видумане вищезгаданими "трьома мушкетерами"), законними претендентами на престол Франції до цих пір є Меровінги, скинуті з престолу в 751 році Каролінгами. І всупереч загальноприйнятому переконанню, Меровінги не вимерли і їх нащадки живуть дотепер. Останнім з них в 1967 році був П'єр Плантар, який, відповідно, був єдиним істинним претендентом на роль короля Франції (мається на увазі, у випадку маловірогідної реставрації монархії). Для захисту від Каролінгів, а згодом і від інших ворогів і нащадків Меровінгів, було засноване таємне товариство - Пріорат Сіону, який, згідно з фальшивими документами, переданими в Парижську національну бібліотеку в 1960-ті роки, очолювався Великими Магістрами, алхіміками і езотериками, такими як Ніколя Фламель (добре відомого читачам серії романів про Гаррі Потера, але й історичної особи, який родився в 1330 і помер в 1418 році), Роберт Фладд (1547-1637) - основоположник легенди про розенкрейцерів, Йоганн Валентин Андрее (1586-1654), а також вченими Леонардо да Вінчі (1452-1519) і Ісааком Ньютоном (1642-1727). Останніми Великими Магістрами були письменники Шарль Нод'є (1780-1844) і Віктор Гюго (1802-1885), музикант Клод Дебюссі (1862-1918), поет-драматург Жан Кокто (1889-1963) і монсіньор Франсуа Дюко-Бурже (1897-1984), єпископ Марсель Лефевр (1905-1991), що зробив в Католицькій церкві схизму, якому наслідував Плантар. Зовсім випадково правда про Пріорат Сіону і славнозвісні пергаменти, сховані в приходському храмі одного французського села з населенням менше сотні чоловік в окрузі Од біля підніжжя східних Піренеїв, - Ренн-ле-Шато, - були знайдені в 1897 році сільським священиком Беранже Сон'єром (1852-1917), який ніби то завдяки знанню таємниці увійшов в контакт з езотеричними і політичними колами того часу, і став казково багатим.

В "Коді да Вінчі" ключовим моментом є те, що Меровінги, які знаходяться під захистом Пріорату Сіону, є не тільки законними претендентами на престол Франції, але й нащадками дітей, що народились в результаті шлюбу між Ісусом Христом і Марією Магдалиною. Про це в Секретних досьє та інших документах що-небудь говориться?

Ні, не говориться нічого. Та частина історії, яка пов'язана з Ісусом Христом і Марією Магдалиною, з'являється між 1969 і 1970 роком, коли історією про Пріорат Сіону починає цікавитись англійський актор, який в 60-х роках грав в телевізійній програмі "The Avengers" під іменем Генрі Соскін, і згодом став режисером документальних фільмів на містичні теми під іменем Генрі Лінкольн. Цей англійський актор і документаліст вступає в контакт з трійцею - Шерісей - Плантард - де Седе, і вирішує переписати історію "Золота Рене" в більш придатній для англомовної публіки формі. Спочатку ця історія була представлена в трьох документальних фільмах, які були показані компанією ВВС між 1972 і 1979 роками, а потім у виданій в 1982 році з допомогою Майкла Бейгента і Річарда Лея книзі "Свята Кров і Святий Грааль". Лінкольн розумів, що англійську публіку мало цікавило те, кому по праву належить престол Франції. В той же час, Плантар вводить Лінкольна в вузьке коло французьких езотеричних організацій, де той знайомиться з Робертом Амбеленом (1907-1997), дуже відомою в тих колах особою. В 1970 році Амбелен опублікував книгу "Ісус або смертельний секрет тамплієрів", в якій стверджував, що Ісус Христос, не будучи офіційно одруженим, мав подружку і називав цю "конкубіну" Соломією. Лінкольн поєднує історію шлюбу Христа, запозичену в Амбелена, з історією Меровінгів Плантара і "відкриває", що Меровінги, які знаходяться під захистом Пріорату Сіону, мають право на французький престол ще й тому, що вони походять від Ісуса Христа і Марії Магдалини.

Лінкольн знав, що документи фальшиві?

Звичайно. І не тільки тому, що в колах французьких езотеричних організацій, куди його ввели, про це більш-менш знали всі, але ще й тому, що йому про це сказав сам Філіп де Шерісей, як видно з листа останнього (деякі листи приведені в Pierre Jarnac, Les Archives de Rennes-le-Château. Tome 2, Belisane, Nizza 1988). Дійсно, слабкою ланкою Святого Грааля, власне, є те, що надто багато людей знають про фальшиву основу документів, на яких він базується. Таким чином, провівши за спиною Плантара прямі переговори з де Шерісеєм, якого він згодом також "кинув", в 1986 році Лінкольн і компанія розпочинають "оздоровлення" або "де-плантаризацію" ідеї Пріорату Сіону, видавши книгу "Мессіанське насліддя" (італійське видання L'eredità messianica, Tropea, Milano 1996). В цій книзі вони представляють як велике відкриття те, про що в деяких французьких колах було добре відомо: Плантар - брехун і більша частина документів - фальшивка. Однак інша частина документів, стверджують англійці, - справжня. Можливо не Плантар - останній нащадок Ісуса Христа і справжній Пріорат Сіону не його, але нащадки Ісуса Христа і Марії Магдалини існують, це - Меровінги. Але "справжній" Пріорат Сіону існує, і він стоїть за багатьма подіями сучасності: Р2, скандал з Амброзіанським банком, схизма єпископа Лефевра, історії з італійською мафією та багато іншого, - ціла історія, яка запаморочує голову читачу і елементи якої об'єднані лише спільною, майже патологічною неприязню до "Ватикану" та до Католицької Церкви.

Значить, "Код да Вінчі" бере початок від "Святого Грааля"?

Так, він настільки безпосередньо з ним зв'язаний, що два автори "Святого Грааля" Бейгент і Лей, - образившись на Брауна за те, що за їхніми словами, той вдався до злого жарту, назвавши негативного героя цієї історії іменем Лей і давши йому прізвище Тібінг (Teabing) (що є анаграммою прізвища Бейгент (Baigent)), - подали в жовтні 2004 року на Дена Брауна в суд, звинувачуючи його в тому, що він по-суті списав їхню книгу, де вже присутній зв'язок з капличкою Росслін, з церквою Сен-Сюльпіс, де присутня ідея того, що Святий Грааль - це Sang réal "королевська кров", тобто особа, яка має в собі кров Ісуса Христа. Лінкольн "вирішив не приймати участі в процесі про порушення авторських прав із-за поганого стану здоров'я, однак заявив, що підтримує позов" (Elizabeth Day, "Da Vinci Code Bestseller Is Plagiarism, Authors Claim", The Sunday Telegraph, 3 жовтня 2004). 6 квітня 2006 року Браун виграв справу в першій інстанції і 28 березня 2007 року по технічній причині: англійське законодавство дозволяє використовувати для роману матеріал, взятий з "історичних" джерел, навіть найгіршої якості. А Бейгент, Лей і Лінкольн завжди стверджували, що їхній витвір - це "історична" монографія, а не фантастична книга. Таким чином, суд виніс слідуюче рішення: як "Код да Вінчі" в значній мірі написаний під впливом "Святого Грааля", так і сам "Святий Грааль" базується на "комплексній фальсифікації" Плантара. До справи додається показова "автобіографія", надана Деном Брауном як пам'ятка про судовий процес.

А можливо "Месіанське насліддя" має сенс, в тому смислі, що фальшиві документи сфабриковані для того, щоб підтвердити правдиву історію? Повертаючись до початку, Пріорат Сіону існує?

Дійсно, існує. Він був заснований 7 травня 1956 року в місті Аннемас (Франція - прим. перекл.) П'єром Плантаром згідно з статутом, який в законному порядку був представлений в субпрефектуру Сент-Жульєн-ен-Женевуа з повним ім'ям Пріорату Сіона - Л.К.І.П.Н.Т.О. (Лицарство Католицької Інституції і Правила і Незалежного Традиціоналістичного Об'єднання). Стаття 3 статуту також дає пояснення стосовно походження імені, яке бере початок не від Єрусалиму, а від гори Сіон - невеличкої гори, розташованої поблизу Аннемасу, де засновник має намір організувати "ПРІОРАТ, який буде центром для досліджень, медитації, відпочинку і молитв" для одного із багатьох езотеричних орденів, якими була багата Франція в той час. У всьому іншому Пріорат Сіону копіював структуру інших організацій, які були засновані Плантаром ще у віці 17 років в 1937 році з відповідними іменами - Французький Союз, Французьке Національне Відродження і Альфа Галатес. З цими організаціями Пріорат Сіону мав спільні політичні інтереси (монархічні: почавши з цікавості до "Аксьон Франсез" (французька ультраправа монархічна партія, заснована 1898 році - прим. перекл.), він крім того зайнявся продажем будинків в Аннемасі), а також те спільне, що кількість їх членів ніколи не перевищувала дюжини. Так чи інакше, але Пріорат Сіону, заснований в 1956 році в Аннемас, існує до сьогодні як маленька організація в різноманітній палітрі французьких езотеричних орденів.

Але хіба Пріорат Сіону не був заснований Готфрідом Бульйонським (1060-1100)?

В 1960-х роках, коли готувалась фальсифікація Секретних досьє, Плантар, який, як нам відомо, взяв назву "Пріорат Сіону" від однієї гори, що знаходиться над містом Аннемас, де в 1956 році планував побудувати будинок для духовного усамітнення, знайшов в історії хрестових походів (якою він багато разів марив у своїй уяві) "Абатство нашої Владичиці Гори Сіон", засноване в 1099 році в Єрусалимі саме Готфрідом Бульйонским, який внаслідок Першого хрестового походу став королем Єрусалиму. Чернеча община аббатства (а не "пріорату", з тих пір, коли настоятеля стали називати аббатом, а не пріором) в Палестині продовжує своє існування до 1291 року, коли вона була розсіяна після вторгнень мусульман. Деякі ченці, яким вдалося вижити, змогли втекти в Сицилію, де їхня община припинила своє існування в XIV столітті. Це звичайна чернеча община, яка не має нічого спільного з тамплієрами, Марією Магдалиною або езотеричними таємницями. "Відроджена" Плантаром община просто співпадає по імені.

А такі відомі персонажі як Леонардо да Вінчі, Ньютон, Вітор Гюго мали якісь контакти з Пріоратом Сіону?

Звичайно, що ні. А ні з заснованим Плантардом в 1956 році, а ні з чернецьким абатством, яке було засноване в Палестині і припинило своє існування в XIV столітті. Насправді, Плантар запозичив свій список Великих Магістрів Пріорату Сіону із списку видуманих імператорів, тобто вищих глав і "видатних членів" організації ДТОХР - Древнього і Таємного Ордену Хреста і Рози, який був заснований в 1915 році в Сполучених Штатах Харвеєм Спенсером Л'юісом (1883-1939), з представниками французького відділення якого Плантар перебував у контакті ще з 1940-х років. За виключенням Кокто і монсіньора Дюко-Бурже, всі імена Великих Магістрів Пріорату Сіону знаходяться в видуманих генеалогіях, складених представниками ДТОХР (деякі з яких, в додачу, вийшли з ДТОХРу). Насправді, всі езотеричні організації, що були засновані, починаючи з XVIII століття до сьогодні, мають видумані генеалогії, які сягають тамплієрів, Ноя, святого Іоанна Богослова або Соломона, і об'єднують відомих персонажів історії, літератури і мистецтва. Взагалі, більш мислячі члени цих організацій усвідомлюють виключно символічний і міфічний характер цих генеалогій.

Але хіба Леонардо да Вічні не залишив слідів свого знайомства з таємницею Пріорату Сіону в "Таємній вечері", де зображена поряд з Ісусом Христом особа, власне, дуже схожа на жінку?

Ця ідея була названа "абсурдною" однією з найвідоміших сучасних спеціалістів по Леонардо да Вінчі, професором Іудиф Веронікою Фіельд, доцентом Лондонського університету і президентом "Товариства Леонардо да Вінчі" (цит. Gary Stern, "Expert Dismiss Theories in Popular Book", The Journal News, 2 novembre 2003). Оскільки кожен на картинах вбачає те, ще хоче бачити, а також те, про що йому більш-менш підказує до цих пір прочитане в книгах, то важливо зазначити, що незалежно від того, чи був зображений Леонардо да Вінчі праворуч від Ісуса Христа персонаж чоловіком чи жінкою, - це не настільки важливо для вирішення проблеми, яка нас займає. Необхідно повернутись до vexata quaestio, чи був Леонардо гетеросексуал, гомосексуал чи бісексуал, стосовно чого існує ціла література, і чи його схильність зображати такими ніжними чоловічі фігури не є, свого роду, елементом, який варто мати на увазі при веденні дискусії. Якщо зайнятись вирішенням цієї проблеми, то можна пропустити головне. Умовно допустивши, що Леонардо вважав особу, яка сидить праворуч Ісуса Христа на "Таємній вечері", - жінкою, потрібно ще відповісти на питання, яким чином це свідчить про те: а) що він думав, що ця жінка - Марія Магдалина?; б) що факт, в який ніби то вірив Леонардо, є правдою?; в) що Марія Магдалина була присутня на Таємній вечері, по тій причині, що вона була дружиною Ісуса Христа?; г) що в них були діти?; д) що ці діти мали б керувати Церквою?; е) щоб оберігати цю істину, був створений таємний орден - Пріорат Сіону; є) і що до нього належав Леонардо. Як бачимо, потрібно пройти дуже, дуже довгий шлях. На всі ці запитання не лише існує відповідь, але й достеменно відомо хто, коли, де і як винайшов легенду про Пріорат Сіону.

А як бути з пергаментами, які знайшов священик Сон'єр в Ренн-ле-Шато і привіз на експертизу в Париж, в результаті чого він став міліардером?

Пергаментів ніколи не існувало, не дивлячись на те, що в процесі ремонтних робіт в приходській церкві священик все-таки знайшов різноманітні старовинні речі, що були виставлені в музеї Ренн-ле-Шато, але вони не мають нічого спільного ні з Марією Магдалиною, а ні з Пріоратом Сіону. А сам Сон'єр, який детально записував у своєму щоденнику (який також знаходиться в музеї Ренн-ле-Шато) все те, що він робив кожен день і на що тратив гроші, так за своє життя ні разу й не був у Парижі. Він також не став мільйонером, який міг би купити землю, щоб там побудувати віллу з бібліотекою. Цей не казковий, а реальний достаток був пояснений на процесах каноників, які були порушені проти Сон'єра єпископом Каркассонським - монсіньором Полем Феліксом Бьовеном де Босежюром (1839-1930), акти якого доступні. З 1896 року Сон'єр стає на шлях, - незаконний з точки зору канонічного і цивільного права, але винайдений не ним і зовсім не таємничий, - шлях так званого "трафіку мес". В його щоденник між 1896 і 1915 роками занесені записи, які дозволяють зробити висновок, що він отримав гонорари, як мінімум, за сто тисяч мес: по 5-6 тисяч мес в найкращі роки. [В католицькому світі до недавнього часу існувала традиція замовлення меси за одну людину, тобто тільки ім'я однієї людини поминалось під час меси. За це священику давалась відповідна плата. Цього немає в православних, де на літургії поминають всі імена, які подані в записках за здоров'я чи за упокій - прим. перекладача]. Існує ціла документація. Вона розпочинається з листів та оголошень, де "бідний священик" просить гонорари за звершення мес, посланих в монастирі. Ці оголошення посилались приватним особам, а також були опубліковані в журналах по всій Франції, а також в Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Італії. Документація містить списки сотень жертвувателів, а також поштові марки і розрахунки, які велись кожен місяць. Заперечення, згідно з яким в ту епоху було недопустимим (на відміну від сьогоднішнього дня) поминати багато імен за однією месою і тому було неможливим, щоб Сон'єр зміг звершити п'ять або шість тисяч мес за рік, ставить під сумнів не сам факт трафіку мес, а лише чесність священика. Це заперечення, яке відповідає саме за себе. Справа набагато простіша - настоятель Ренн-ле-Шато регулярно привласнював гроші за ті меси, які він ніколи не звершував. (Саме на цьому, а не на пергаментах, Сон'єр і розбагатів - прим. перекл.).

Але хіба в Ренн-ле-Шато немає дивних символів, залишених Сон'єром, диявольського чи масонського типу, які підтверджують його поглиблені заняття езотерикою?

Це чиста фантазія. Проведення робіт по ремонту приходського храму Сон'єр в 1896 році замовив відомій фірмі Н. Жіскар Пере і сини [H.Giscard Père et Fils] з Тулузи, яка була єдиною відповідальною за проект фірмою. Фірма Жіскара, що була заснована в 1885 році і в якій працювало багато членів його сім'ї, - обслуговувала багато приходів, серед яких і прихід в Ліз'йо. Сьогодні її штаб-квартира перероблена в музей, а правнук її засновника - Йозеф Жіскар, продовжує працювати скульптором. Традиційний для Жіскара стиль відомий в усій Франції і лише необізнаність деяких розповсюджувачів легенди Ренн-ле-Шато, привело до того, що символи, які знаходяться в багатьох інших храмах, були названі небезпечними і диявольськими. Так, наприклад, зображення диявола, який підтримує кропильницю з святою водою (диявол, очевидно, вражений святою водою) або надпис над порталом храму Terribilis est locus iste (Genesi 28, 17) (Яке страшне це місце (Бут. 28:17) - прим. перекл.), який взятий з видіння драбини Якова. Відомий своїми консервативними поглядами єпископ Каркассонський монсіньор Фелікс-Арсен Біллар (1829-1901), який приїхав, щоб побачити новий храм в особливий період проповідей в день П'ятидесятниці 1897 року не знайшов нічого, що могло б викликати його заперечення. Та людина, яка вбачає в Хресній Дорозі, зображеній в приходському храмі, "масонські символи", повинна замислись над тим фактом, що багато вживаних масонами символів були католицькими (читай: християнськими - прим. перекл.) задовго до того, як вони стали масонськими. Жіскари в дев'ятнадцятому столітті були особливо відомі і шановані в католицькому світі за їх дуже традиційний стиль, в якому не було місця чудернацтву і сюрпризам.

Кажуть також, що художник Ніколя Пуссен (1594-1655) зобразив на своїй відомій картині "Аркадійські пастухи" склеп, який знаходиться в Ренн-ле-Шато, натякаючи таким чином на свою приналежність до Пріорату Сіону і на своє знання його секретів...

В деякому сенсі, серед фальсифікацій Ренн-ле-Шато, ця - сама цікава. Так званий "Аркадійський склеп", про який було згадано, був виготовлений в 1932 році (на заміну попереднього склепу, виготовленого в 1903 році і який навіть близько не нагадував зображеного в Аркадійських пастухах склепу) американським підприємцем французського походження - Л'юісом Бертрамом Лоуренсом (1884-1954). Там поховані Емілі Ріварес Лоуренс (1863-1932) і Мері Ріварес (1843-1922), відповідно мама і бабця підприємця, а також дві забальзамовані кішки самої Мері Ріварес. Всі офіційні документи, що стосуються будівництва і реконструкції цього склепу, існують до цих пір. Можна вважати, що склеп був побудований під впливом дуже відомої картини Пуссена 17 століття. В 1988 році склеп, з дозволу компетентної міської влади - містечка Peyrolles, був зруйнований теперішнім власником, якому надоїло неодноразово ремонтувати його після осквернення вандалами, які шукали там секрети Пріорату Сіону. Як би там не було, але Пуссен, звичайно, не міг зобразити на картині XVII століття склеп, що був побудований в 1932 році.

Допустимо, що історія з Пріоратом Сіону - фальсифікація. Але хіба в "апокрифічних" або "гностичних" Євангеліях немає доказів того, що Ісус Христос був одружений с Марією Магдалиною, і що перша християнська община зовсім не вважала його Богом? І хіба не саме тому Католицька церква, при підтримці військової сили імператора Костянтина (280-337), безпідставно вибрала чотири "нешкідливі" Євангелія, проголосивши їх канонічними на Нікейському соборі в 325 році?

Зовсім ні. Існують християнські тексти першого століття, де Ісус Христос цілком чітко визнається Богом. В епоху Мураторієвого канону - який відноситься приблизно до 190 року після Р. Х., - процес признання чотирьох Євангелій в якості канонічних і виключення гностичних текстів вже завершився. І це сталося за дев'яносто років до народження Костянтина. Що стосується Марії Магдалини, то гностичне „Євангеліє від Фоми", яке так подобається Дену Брауну, є дуже далеким від того, щоб бути першим феміністичним текстом, і аргументує велич Марії Магдалини тим, що "...вона стане чоловіком". Симону Петру, який говорить, що "Марія повинна йти геть від нас, тому що жінки недостойні Життя", Ісус відповідає: "Ось, я буду вести її таким чином, що вона стане чоловіком, для того, щоб вона стала живим духом, подібним до вас - чоловіків. Тому що всяка жінка, яка стане чоловіком, увійде в Царство Небесне" (Євангеліє від Фоми, 114). Звісно, що тут ми бачимо гностичне свідчення про андрогінію, яке не повинно розуміти буквально, але так чи інакше, тут фемінізмом і не пахне. Так само як нічого не говориться і про дітей Ісуса Христа і Марії Магдалини.

Браун також вказує на той уривок так званого "Євангелія від Филипа", який можна прочитати як "Магдалина була подругою Спасителя. Христос любив її більше за всіх інших учнів і цілував її в уста". Спеціалісти вказують на те, що в строгому смислі не існує ніякого "Євангелія від Филипа". Ця назва була приписана сучасними вченими одному тексту, який не мав назви. Спеціалісти говорять, що коптське слово (а саме на цій мові був написаний цей текст, не дивлячись на те, що Ден Браун помилково вважає, що це - арамейська мова), яке перекладене як "подруга" має багато значень. На місці слова "уста" в тексті - пропуск, і тому фраза насправді звучить як "цілував її в ...". Добавка "в уста" - є здогадкою, яка базується на тому, що інші персонажі в цьому ж тексті, як і в інших текстах тієї епохи, отримують "поцілунки в уста", щоб показати тісну духовну близькість. Але в цих запереченнях вчених немає необхідності вже тому, що так зване "Євангеліє від Филипа" є, радше, гностичним катехізисом валентиніанської школи найпізніше II чи III століття. Як таке, воно не задається ціллю передати відомості про історичного Ісуса, а лише вказати, в що повинен вірити добрий гностик-валентиніанин, який, вже на цьому історичному етапі, належить до релігії, яка відрізняється і відділена від християнства "Великої Церкви". Цілісне прочитання так званого "Євангелія від Филипа" демонструє корінне протиставлення, яке ця гностична школа, на відміну від Дена Брауна і "Коду да Вінчі", встановлює між нашим світом, створеним маленьким і злим богом, та ідеальним світом гностиків. Очевидними характерними особливостями цього обіднілого і злого світу є сексуальність і народження. Відносини, які в цьому тексті має Ісус з учнями і Марією Магдалиною - є відносинами, які не мають сексуального характеру, тому і "поцілунок", який є символом цих відносин, існує для підкреслення цього альтернативного світу.

"Код да Вінчі" дає зрозуміти, що Опус Деі - це "секта", яка увійшла в конфлікт з Церквою через те, що вона взнала правду про Пріорат Сіону. Це дійсно так?

Перш за все, ніхто не може шантажувати інших на основі "правди про Пріорат Сіону", що добре відома і задокументована. Це фальсифікація, яка перейшла від Плантара до де Седе, від де Седе до Лінкольна, і від Лінкольна до Дена Брауна. Що стосується Опус Деі (де, між іншим, немає "монахів", як думає Ден Браун), то це інституція, що не тільки в законному порядку схвалена Католицькою Церквою, але її засновник - Хосе-Марія Ескріва (1902-1975) був папою проголошений святим в 2002 році. "Факти" Дена Брауна походять від осіб, вороже настроєних до Опус Деі, та асоціації її екс-членів - Opus Dei Awareness Network, про яку ясно згадується в романі. Ця асоціація зв'язана з більш широким "анти-сектантським рухом" (спірні тези якого критикуються в іншому місці на цьому сайті - (мається на увазі www.cesnur.it - прим. перекл.)), фанатичні погляди якого ніяким чином не поділяються католицькою ієрархією.

В такому випадку, як може маса нісенітностей зацікавити сорок мільйонів читачів?

Відповідь на це складне питання лежить в сфері соціології. Відсилаючи читачів до моєї недавно виданої книги [Іллюмінати і Пріорат Сіону - прим. перекл.], де знаходиться більш широке викладення, обмежусь тим, що тут зустрічаються і поєднуються два типи досить розповсюджених захоплень: підвищеного інтересу до змов і таємних товариств, які нібито панують в цьому світі, а також мода на анти-католицизм, яка стає все більш явною і злісною.

Переклад з італійської мови та передмова священика Миколая Данилевича.

   
Ден Браун - автор "Коду да Вінчі"

Ден Браун - автор "Коду да Вінчі"
"Таємна Вечеря" Леонардо да Вінчі (натисніть, щоб збільшити)

"Таємна Вечеря" Леонардо да Вінчі (натисніть, щоб збільшити)
Картина Ніколя Пуссена "Аркадійські пастухи" (натисніть, щоб збільшити)

Картина Ніколя Пуссена "Аркадійські пастухи" (натисніть, щоб збільшити)