УКР РУС  


 Головна > Публікації > Церковні хроніки  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 109 відвідувачів

Теги
комуністи та Церква секти постать у Церкві Ющенко краєзнавство церква та політика Доброчинність педагогіка Голодомор молодь Вселенський Патріархат церква і суспільство Священний Синод УПЦ Президент Віктор Ющенко Католицька Церква Митрополит Володимир (Сабодан) 1020-річчя Хрещення Русі забобони Мазепа шляхи єднання українська християнська культура Церква і влада діаспора іконопис монастирі та храми України церковна журналістика Патріарх Алексій II вибори милосердя автокефалія Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну УПЦ КП УГКЦ розкол в Україні Церква і політика Києво-Печерська Лавра Церква і медицина конфлікти Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






Невтомна праця на духовній ниві

Віталій Разіцький

Під час несення послуху на архієрейській кафедрі архієпископу Сергію довелося перетерпіти чимало негараздів: гоніння, образи та втрату храму. Проте нині нелегка праця почала приносити свої плоди. Над містом сяють куполи нового кафедрального собору, який завжди наповнений віруючими людьми.

Понад 30 храмів різних конфесій нараховується у Тернополі, та про собор святих Віри, Надії, Любові й матері їхньої Софії, що на Східному масиві, знають, мабуть, усі. Побудований у стилі храмів Київської Русі XII століття, де гармонійно поєднувалися простота в архітектурі й неземна велич, він постійно приваблює до себе погляди подорожніх.

П'ятнадцять років минуло відтоді, як у лютому 1991 року перед початком Великого Посту Синодом Української Православної Церкви був призначений на кафедру Тернопільської єпархії владика Сергій.

В этот февральский день

Вас торжественно на кафедре облачали,

Сами собой слагались в сердце строфы.

С Вашим именем впервые

Слово «владыка» прозвучало.

Этот день есть началом Вашей Голгофы.

Собором у місті Тернополі була маленька хатинка, в яку потрапили православні після того, як їх силоміць виставили з храму парафіяни церкви так званого Київського Патріархату.

З часом кількість парафіян невпинно зростала. Виникла необхідність у будівництві храму, і владика Сергій дав благословення. Рішенням Тернопільської міської адміністрації від 1993 року місцевій православній громаді було виділено земельну ділянку під будівництво собору. 26 вересня, з благословення владики Сергія, в Тернополі по вулиці Євгена Коновальця відбулося освячення місця та встановлення пам'ятного хреста.

21 травня 1995 року після Божественної літургії на місці майбутнього кафедрального собору відбувся чин закладки наріжного каменя нового храму. 11 листопада 1995 року з Божою допомогою було вичерпано перший ківш землі. 1997 року звели нижній храм, а три роки потому собор прикрасили перші золоті куполи. На престольне свято 30 вересня 2002 року Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, освятив престол нижнього храму на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії.

Роки пролетіли швидко. Багато чого змінилося відтоді, як владика Сергій почав своє служіння на архієрейській кафедрі. Лише одне залишилося незмінним - віра православна. Вороги Церкви Христової хотіли її знищити, перебудувати на свій лад, проте милістю Божою, зусиллями тернопільської православної громади та її духовного керівника, цього зробити не вдалося. Звичайно, відстоювання віри є справою нелегкою. Істинним християнам єпархії довелося багато чого пережити: гоніння, образи, переслідування і навіть побої. За таких складних умов розпочиналося архієрейське служіння тернопільського владики. Про ці події можна було б написати декілька книг. Проте одна людина, яка стала очевидицею всього вищезгаданого, працюючи в тернопільському єпархіальному управлінні, вирішила у віршованій формі передати події, що відбувалися протягом 15-ти років архієрейського служіння владики Сергія:

Первые службы с архиерейским жезлом,
Моления, бдения, скорби, стенания,
Встречи с видимым злом,
Страдания за веру вплоть до изгнания.

Побои телесные, пытки моральные,
Жизнь в испытаниях, многострадальная,
По милости Божьей боль и страдания
Со временем увенчались духовным ликованием.

Вы побеждали молитвой и смирением,
Строгим постом, величайшим терпением,
Всеобъемлющей любовью, отцовской добротою,
Всепрощеньем, милосердием, незлобием, простотой.

Вы всегда на Божью волю полагались,
Строительство храма решили начать,
Предстоящих трудностей не испугались,
Продолжая прихожан собственным примером поучать.

С самоотвержением, внутри невидимой битвой,
С покаянной в сердце молитвой,
Вы построили собор, от зла паству ограждая,
И одновременно душ человеческих храмы созидая.

Своею щедрою рукой
Вы одобряете страдающих тоской,
Утешаете неимущих и скорбящих,
Престарелых, сирот, в немощи лежащих.

Вы человеческим бедам с состраданием внимаете,
Перешагнув свою усталость, на прием всех принимаете.
Он у Вас до тех пор продолжается,
Пока никого в кабинете не останется.

Но это не конец дневного бремени:
Еще звонки телефона до позднего времени,
Излияние души перед Богом в ночной тишине,
И ждущее ответа письмо в стороне.

Раннее утро, клобук, панагия,
Полуночница, Божественная литургия,
Снова прием, епархиальные заботы,
Окормление паствы, много работы.

К Вам тянется множество юных сердец:
Одни стараются постелить орлец,
Другие, стоя вблизи, Вас окружают,
Иные, ухватившись за руки, провожают.

Свои душевные боли Вы стараетесь сокрыть,
Немощных прегрешения любовью покрыть,
Объехать приходы и там прихожан ободрить,
Духовную радость всем подарить.

Сколько приходится слушать новостей неприятных,
Прочувствовать событий страшных, неприятных,
В душе борений пережить
И одновременно руки не сложить.

Захваты храмов, моральные притеснения,
Острой стрелой Ваше сердце пронзают,
Наносят кровавые ранения,
Беспощадно душу с телом истязают.

Все это пережить и не только самому не сломаться,
Но и уверенным шагом паству ко спасению вести,
И одновременно внутренней молитвой заниматься,
Мужественно крест в терпении нести.

И Вы несете самоотверженно, себя не жалея,
Тяжелый крест, обвитый искушений шипами,
Давать себе необходимого отдыха не смея,
Вы подвиг этот проходите годами.

Так пусть же он увенчается венцом,
Чтоб земные шипы цветами райскими благоухали,
Благие начинания чтоб завершились хорошим концом,
Чтоб бодрость духа, радость духовная
И в дальнейшем никогда не покидали.

З Божою допомогою архієпископ Тернопільський і Кременецький Сергій дожив до 15-ї річниці своєї хіротонії. І лише мудрість та сивина на скронях свідчать про складний шлях архієрейського служіння. Багаторічна невтомна праця дала свої плоди. Ювілей владика Сергій зустрів у збудованому ним соборі, наповненому людьми, які прибули не лише з околиць міста, але й з-закордону. І, дякувати Богові, зараз тернопільський архієрей отримав можливість озирнутися назад і зі спокійною душею поглянути на всі проблеми, які йому доводилося долати в житті.