УКР РУС  


 Головна > Публікації > Церковні хроніки  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 47 відвідувачів

Теги
Предстоятелі Помісних Церков УГКЦ церква та політика Патріарх Алексій II монастирі та храми України Києво-Печерська Лавра постать у Церкві церковна журналістика діаспора вибори церква і суспільство Церква і медицина Католицька Церква шляхи єднання секти Президент Віктор Ющенко педагогіка Ющенко Мазепа Священний Синод УПЦ іконопис Церква і політика молодь Голодомор Церква і влада милосердя Доброчинність Вселенський Патріархат конфлікти 1020-річчя Хрещення Русі автокефалія УПЦ КП українська християнська культура Археологія та реставрація розкол в Україні Приїзд Патріарха Кирила в Україну забобони краєзнавство Митрополит Володимир (Сабодан) комуністи та Церква






Рейтинг@Mail.ru






Духовний спадок православного священика

27 березня у Видавничій раді Руської Православної Церкви відбулася  дискусія з приводу нещодавно опублікованих «Щоденників» протоієрея Олександра Шмемана. Ініціатором обговорення став відповідальний редактор газети «Церковний вісник» Сергій Чапнін, який запросив на круглий стіл ректора Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету (ПСТГУ) протоієрея Володимира Воробйова, відомого церковного історика, співробітника Синодальної комісії з канонізації протоієрея Георгія Митрофанова, головного редактора радіостанції «Град Петров» (Санкт-Петербург) протоієрея Олександра Степанова і співробітника Патріаршого центру духовного розвитку дітей та молоді при Даниловому монастирі ігумена Петра (Мещерінова). Нечисленність учасників обговорення пояснюється, за словами організатора, бажанням зробити перший крок, «вказати вектор» майбутньої широкої церковно-громадської дискусії стосовно щоденників Шмемана, спробувати побачити в роздумах відомого православного богослова ХХ-го століття «позитивну програму» для церковного життя у сучасному світі.

Обговорення почав отець Георгій Митрофанов, який вважає публікацію щоденників видатною подією. На його думку, в щоденнику підіймаються такі важливі проблеми, «в такій гостроті», що сприйняття книги може стати своєрідним «тестом» для нашого церковного життя - тестом на здатність до духовної творчості. У роздумах отця Олександра священик Георгій виділив декілька таких проблем. Насамперед - це «неісторизм» сучасного церковного життя: згідно з думкою автора щоденників, «православ'я не помітило історії», що призвело до «глибинної духовної кризи», яка виявляється у відсутності самокритичного погляду, в надмірному зосередженні на зовнішньому, на формі, обряді, що узагальнено отець Олександр називає «бабине благочестя, пройняте замилуванням і забобонами». У сучасному парафіяльному житті, коментує протоієрей Георгій, досить часто «Христос не потрібен», а потрібен «комплекс заходів психотерапевтичного характеру, реєстр святих, що нагадує список лікарів-фахівців у поліклініці», тобто стає потрібен не Христос, а «релігійне життя, розчинене в релігійній чуттєвості», що «повертає нас у язичницький вимір».

На думку отця Георгія, для сучасного церковного життя актуальним є багато з того, про йдеться у щоденниках Шмемана: це й проблеми духовної школи з її «конфліктом між схоластичністю освіти і духовним життям», і втрата літургійного вимірювання есхатології, яка нерідко зводиться до «популярних страшилок». Особливе занепокоєння викликає те, що Шмеман формулює як «здача православ'я націоналізму в його гіршій, язичницькій формі та якобінській державно-авторитарній суті». Справді, підтверджує протоієрей Георгій, для багатьох православ'я стало «різновидом окультно-езотерично-євразійської ідеології». А що стосується церковно-державних відносин, то тут теж криється велика небезпека: багато кліриків більше зайняті «налагодженням відносин з сильними світу цього (спонсорами чи урядовцями)», аніж зі своїми парафіянами, тоді як саме церковна громада творить Церкву. На жаль, констатував отець Георгій, ці проблеми не стають предметом обговорення на парафіяльних і єпархіальних зборах, тому щоденник протоієрея Олександра Шмемана може виконувати функцію «духовного наставника для багатьох практикуючих священиків».

Олександр Шмеман був «видатною людиною, чудовим священиком з великої літери, значною фігурою в православ'ї ХХ-го століття», вважає отець Володимир Воробйов, тому своїм студентам і парафіянам він завжди радить читати його твори. Видання щоденників Шмемана - «велика радість для нас, і треба їх обговорювати». На думку отця Володимира, кожний рядок щоденників торкається «глибинних струн»; він говорить про вічні проблеми Церкви, переживаючи їх у своїй американській дійсності, тому слід враховувати специфіку сприйняття отця Олександра: він ніколи в Росії не був, і не все в його творах «адекватне, співзвучне нашому досвіду, не все, що він говорить, можна прямо інтерпретувати для нашого життя».

Отець Олександр Степанов після прочитання щоденників побачив, що основна їхня тема - християнство в сучасному світі, яке в ХХ-му столітті «втратило цілісність світовідчування, стало окремою сферою життя». На думку священика Олександра, головне досягнення отця Олександра Шмемана полягає в спробах «воцерковити, вичленувати в цьому світі, у звичному житті те, що причетне до Царства», побачити «відламки Царства» скрізь - у природі, в простих людських переживаннях, у книгах світських авторів, де живе життя у Бозі іноді більш очевидне, ніж у багатотомних богословських творах. У цьому, на думку отця Олександра, й полягає важливе місіонерське значення нової книги.

Коли отець Петро (Мещерінов) читав щоденники Шмемана, у нього було відчуття, «неначе п'ю чисту свіжу воду - нарешті, після багатьох книг». Отець Олександр точно формулює багато найважливіших проблем життя Церкви, а іноді й допомагає віднайти їхнє рішення. Так, отець Петро говорив про «роздоріжжя» сучасного церковного життя: з одного боку, важко і в більшості випадків не виходить створити церковну громаду (можливо, це наслідок соціальної роз'єднаності); з іншого боку - «індивідуальний аскетизм втрачає силу як мета духовного життя». Отець Олександр Шмеман шукає альтернативу, але не ідеологічну, а «на особистому рівні», й знаходить її у «сприйнятті цілісності життя як дару Божого», «у виявленні Царства і постійному житті з Христом», «у сприйнятті життя таким, яким воно є - у культурі, у спілкуванні з різними - не тільки церковними - людьми». Треба вчитися не «ходити у церкву», а жити в Церкві, творити її кожному християнину - це, на думку отця Петра, може дати більші духовні плоди, ніж зосередження на традиційних формах аскетизму і благочестя.

Проблема сповіді, що так часто постає на сторінках щоденників, відразу ж стала однією з центральних тем дискусії. Отець Володимир Воробйов зазначив, що «у наш час сповідь проводиться так, як вона ніколи в історії не проводилася»: у ранній Церкві причащалися часто, але сповідалися рідко, у разі смертних гріхів; коли ж рідкісним стало причастя, сповідь почала йому передувати і теж проводитися рідко. У наш час, продовжив отець Володимир, «ми кличемо людей до частого причащання, але звільнитися від зв'язку сповіді й причастя не можемо». Священик бачить вихід у розділенні «справжнього Таїнства покаяння» і благословення на причастя у вигляді, наприклад, дозвільної молитви. Він переконаний, що «зовсім скасувати благословення на причастя, як це зроблено на Заході, теж неправильно, особливо для Росії, оскільки безконтрольний підхід до чаші призведе до профанації євхаристії».

Тема сповіді зачепила за живе всіх учасників обговорення. Так, отець Георгій Митрофанов вважає, що нині люди, які сповідуються, «часто імітують сповідь, а ті, хто сповідує, - імітує духівництво». Проте за відсутності особистої сповіді загальна може стати «сурогатною». З досвіду отця Олександра Степанова, загальна сповідь часто змішується, а іноді й підмінюється індивідуальною пастирською бесідою, в якій так мають потребу парафіяни, але не мають для цього спеціальної нагоди.

Ці проблеми, так само як і відсутність усталеного інституту духівників, - це прояв «невдалого історичного розвитку» нашої Церкви, який став результатом гонінь, вважає отець Володимир. Проте він бачить ознаки «одужання» Церкви і підкреслює, що цей процес не «може бути швидким, головне - не варто замовчувати проблеми, слід про них говорити, обговорювати».

З багатьох тем, піднятих у «Щоденниках», учасники дискусії зосередилися на темі вшанування новомучеників. Отець Георгій з жалем зауважив, що здійснюються слова отця Олександра Шмемана, який ще 1977 року передчував, що усвідомлення Церквою своєї трагічної історії, подвигу новомучеників навряд чи зможе щось змінити в її самосвідомості. Досвід викладання у Санкт-Петербурзьких духовних школах підтверджує для отця Георгія «незатребуваність» теми новомучеників серед майбутніх священнослужителів. Учасники зустрічі погодилися, що необхідно «пожвавити» літургійне вшанування подвигу новомучеників, уникнути небезпеки «масової ідеалізації радянського минулого в суспільстві та Церкві» (отець Петро). На думку отця Володимира, вшанування новомучеників можна розцінювати як «один з тестів на духовну зрілість Церкви», і хоча «інерція минулого» велика, є підстави для оптимізму: вшановування новомучеників поступово стає літургічним, вважає ректор Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету.

Учасники висловили й деяку занепокоєність долею книги в Росії. «Чи не запишуть «Щоденники» у корпус ліберальних маніфестів?» - звернувся до присутніх Сергій Чапнін. Отець Георгій вважає, що ця книга, будучи щоденником, не стане «катехізисом», базою якого-небудь «шмеміанства» (виступаючий пригадав, як сам отець Олександр з іронією писав про те, що керовану ним Свято-Володимирську семінарію називали «шмеманарія»). Нескладно припустити, що «Щоденники» викличуть критику і справа, і зліва, але головне побоювання отця Георгія - книга не «має стати прапором церковно-громадської групи, яка без будь-яких на те підстав оголошуватиме Шмемана своїм духовним наставником». Тоді «інші групи відкидатимуть увесь цінний зміст цього щоденника на тій підставі, що хтось присвоїв собі цю монополію». Отець Георгій пропонує розглядати книгу як своєрідний «заповіт», який залишив Шмеман Церкві, суть якого - у «заклику думати, не будувати ілюзій, творити церковне життя, не намагаючись зберегти якісь віджилі форми, а вірячи в її суть, яка дається від Бога в усій повноті». Отець Олександр Степанов застеріг про небезпеку «вичитати зі щоденника протестантський пафос», опираючись на думки Шмемана про «повернення до ранньохристиянської чистоти».

Підбиваючи підсумки, учасники зазначили, що деякі проблеми, підняті в щоденниках, були лише поверхнево розглянуті й потребують глибшого осмислення та обговорення в ширших церковно-громадських колах.
Докладніше про подію читайте на сайті: Благовест-инфо