УКР РУС  


 Головна > Публікації > Церковні хроніки  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 43 відвідувачів

Теги
забобони розкол в Україні Католицька Церква Археологія та реставрація монастирі та храми України діаспора Патріарх Алексій II Вселенський Патріархат Президент Віктор Ющенко УГКЦ 1020-річчя Хрещення Русі Мазепа Церква і політика церковна журналістика Священний Синод УПЦ іконопис Голодомор автокефалія Ющенко Києво-Печерська Лавра українська християнська культура конфлікти постать у Церкві церква та політика Доброчинність Приїзд Патріарха Кирила в Україну секти краєзнавство милосердя Церква і медицина комуністи та Церква молодь УПЦ КП педагогіка Митрополит Володимир (Сабодан) шляхи єднання вибори церква і суспільство Предстоятелі Помісних Церков Церква і влада






Рейтинг@Mail.ru






Творець граматики бачванської мови

Цього року виповнюється 120-та річниця від дня народження видатного українського богослова, філософа та громадського діяча о. Гавриїла Костельника. Також нещодавно ми відзначали 60-річний ювілей Львівського Собору 1946 р., на якому о. Гавриїл зіграв визначну роль. Проте творча спадщина цього подвижника довго залишалася за лаштунками політично-ідеологічних суперечок.

Історична постать цього вченого досліджувалася частіше, ніж його творча спадшина. Перед усім - це його роль в з'єднанні уніатів з Православною Церквою у 1946 р. на Львівському Соборі. Однак, крім того, творча спадшина о. Гавриїла є набагато більшою, ніж тільки релігійна полеміка і богословські твори. Костельник є оригінальним зразком філософствування, що наглядно спростовує міфологему про нездатність українського етносу до раціонально-критичного осмислення дійсності в рамках академічних філософських концепцій. Простіше кажучи, творчі здобутки о. Гавриїла, які є взірцем і надбанням української філософії, богослов'я, літератури, культури і етики - є незаслуговано забутими. Крім того, о. Гавриїл мав неабиякий поетичний талант, який впливав на його творчість.

Г. Костельник (1886-1948) народився у давньому українському поселенні Руський Керестур, що належало тоді до південної Угорщині. Для українців-русинів Бачки, Сріму і Банату, що у Воєводині, на його малій батьківщині, особа о. Гавриїла (ім'я при народженні Ґабор) Костельника за значущістю не поступається Шевченкові, а в галузі філософії його можна порівняти з о. Павлом Флоренським. Бачванські русини та українці цінують Г. Костельника-літератора як творця першої граматики бачванської мови (діалект, який витворився у тамтешніх українців із словацько-польсько-сербським впливом) та автора численних прозових, поетичних та історичних творів цією мовою. У Руському Керестурі періодично проходить фестиваль "Костельникова осінь", а в 1995 році там було встановлено його пам'ятник-погруддя. Як церковний діяч - він заслуговує вінця мученика за Святе Православ'я.

Від самої юності Костельник посвятив своє життя науці. Вже в юнацькі роки він складає вірші, пише твори різного змісту латинською, німецькою і, звичайно, українською мовами. Вже у 27-річному віці Костельник захищає докторат з філософії після вищих студій теології і філософії у Заґребі і Фрайбурзі (Швейцарія). Його певний досвід праці на літературній ниві зауважили визначні представники української (Володимир Гнатюк) та хорватської (Франьо Марковіч) культур. Завершивши своє навчання, Гавриїл Костельник повертається до Львова і в 1913 році приймає священний сан. Відтоді він 35 років працював тут як душпастир, викладач гімназії, редактор журналу «Нива», професор Львівської богословської академії.

Реалізуючи себе як філософ, Костельник помічає, що в цьому важливу роль відіграє і його поетична вдача. Про це він пише в одному із своїх ранніх листів: «Менї приходиться писати о всїм досить легко. Не єсьм натури, що лишень легко приймає, але такої, що творить. До того я трохи поет - та й з тим лучше. Нині не захоплює так прицизність як ґрациозність і сила. Чи ж Нїцше своєю фільозофією зчинив тілько галасу? - Зовсім нї, а поетичною силою». Склавши граматику мови земляків, він своїми творами дає життя новій літературі, писаній цим діалектом, виступає як літературний критик, оцінюючи твори українських і польських класиків, вітає, зокрема, талант молодого П. Тичини, детально аналізує твори В. Винниченка.

Інтуїція та поетичний талант допомогли Костельнику розбудувати власну концепцію філософії, в якій визначальними є три елементи: повернення до природних інтуіцій, відчуття таїни та контрасти у будові світу. 

До проблєм інтуїції та підсвідомості звертається Костельник, намагаючись зрозуміти процес виникнення поетичного натхнення: «Поетичне натхнення не приходить іззовні, але з підсвідомости поета. Поетичну вдачу дає природа (poeta nascitur) отся природа відбивається в інтуіції поета; а інтуїція ділає інстинктовно чито природно... Правдивий поет творить більше 'чуттям', як 'розумінням'. Тим хочемо сказати, що йому інтуїція, отже природа, диктує: як і що має виконувати ». Далі Костельник пише: «Буває так, що творчі думки чи влучні слова в промові сиплються нам - як 'з рукава'. Кажемо часом про такий перебіг нашого думання, що 'одна думка тягне другу'. Воно вдійсности дослівно так. Се такий психічний настрій, коли інтуїція належно розбуджена, а свідомість проводить її творчістю в одному напрямі (без усякого насилля) - саме в тому, який для диспозиції підсвідомости hic et nunc як найбільш питомий. Отже буйність підсвідомости й стан свідомости є в найкрасшій гармонії: думки скріпляють чуття, а чуття скріпляють думки».

Як талановитий пет і критик Костельник починає вже в молоді роки намагатися збагнути поетичний талант і таємницю творчості Т.Г. Шевченка, а також своїх сучасників - Павла Тичини і Володимира Винниченка.

В опублікованій розвідці «Шевченко з релігійно-етичного становища (практична аналіза) (Львів, 1920) свідчить, що Костельник намагався збагнути і пояснити роздвоєність українського генія, осмислити коріння, звідки в Шевченка віра в Бога і атеїзм, любов до людей і ненависть до ворогів України. Автор вважає, що відповідь на це питання можна знайти в антитезі серце-розум. Шевченко жив серцем, а не розумом. «Його душа відповідає світові серце. Розум у нього ніколи не обняв серце». «Розум у Шевченка не мав нагоди держати в рівновазі його велике серце. Звідси власне Шевченка походять всі супротивності - роздвоєння». Навіть самого Бога Шевченко сприймав більше серцем, ніж розумом, вважає Костельник. Шукаючи Бога, він шукав його насамперед серцем, «хотів щоби Бог - вічна справедливість, повне добро було здійснене на землі. А як того не знаходить, то говорить, що Бога не знаходить».

Цікаво, о. Г. Костельник не тільки зумів пояснити коріння так званого «атеїзму Шевченка», а й збагнув характерну особливість української філософії - філософії серця.

Неповна бібліографія о. Г. Костельника становить понад 260 друкованих праць і майже 60 рукописів. У кожній науковій проблемі з широкого обсягу питань, за які брався о. Г. Костельник, він міг сказати своє нове слово. У філософських творах досліджував світ та людину в ньому, природне та надприродне, намагався налагодити між ними гармонію. У диспутах його аргументацію було важко спростувати настільки ж авторитетно. 

Свідомість Костельника гармонічно поєднала в собі священика і філософа, мовознавця та історика, психолога і поета.