УКР РУС  


 Головна > Публікації > Церковні хроніки  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 59 відвідувачів

Теги
Церква і влада монастирі та храми України 1020-річчя Хрещення Русі милосердя церква і суспільство Археологія та реставрація постать у Церкві конфлікти українська християнська культура педагогіка Церква і медицина церква та політика шляхи єднання Доброчинність секти вибори Патріарх Алексій II краєзнавство Католицька Церква іконопис Священний Синод УПЦ комуністи та Церква Голодомор Митрополит Володимир (Сабодан) УПЦ КП молодь Мазепа Приїзд Патріарха Кирила в Україну забобони Президент Віктор Ющенко церковна журналістика УГКЦ розкол в Україні Церква і політика Києво-Печерська Лавра автокефалія Вселенський Патріархат діаспора Ющенко Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






Творець граматики бачванської мови

Цього року виповнюється 120-та річниця від дня народження видатного українського богослова, філософа та громадського діяча о. Гавриїла Костельника. Також нещодавно ми відзначали 60-річний ювілей Львівського Собору 1946 р., на якому о. Гавриїл зіграв визначну роль. Проте творча спадщина цього подвижника довго залишалася за лаштунками політично-ідеологічних суперечок.

Історична постать цього вченого досліджувалася частіше, ніж його творча спадшина. Перед усім - це його роль в з'єднанні уніатів з Православною Церквою у 1946 р. на Львівському Соборі. Однак, крім того, творча спадшина о. Гавриїла є набагато більшою, ніж тільки релігійна полеміка і богословські твори. Костельник є оригінальним зразком філософствування, що наглядно спростовує міфологему про нездатність українського етносу до раціонально-критичного осмислення дійсності в рамках академічних філософських концепцій. Простіше кажучи, творчі здобутки о. Гавриїла, які є взірцем і надбанням української філософії, богослов'я, літератури, культури і етики - є незаслуговано забутими. Крім того, о. Гавриїл мав неабиякий поетичний талант, який впливав на його творчість.

Г. Костельник (1886-1948) народився у давньому українському поселенні Руський Керестур, що належало тоді до південної Угорщині. Для українців-русинів Бачки, Сріму і Банату, що у Воєводині, на його малій батьківщині, особа о. Гавриїла (ім'я при народженні Ґабор) Костельника за значущістю не поступається Шевченкові, а в галузі філософії його можна порівняти з о. Павлом Флоренським. Бачванські русини та українці цінують Г. Костельника-літератора як творця першої граматики бачванської мови (діалект, який витворився у тамтешніх українців із словацько-польсько-сербським впливом) та автора численних прозових, поетичних та історичних творів цією мовою. У Руському Керестурі періодично проходить фестиваль "Костельникова осінь", а в 1995 році там було встановлено його пам'ятник-погруддя. Як церковний діяч - він заслуговує вінця мученика за Святе Православ'я.

Від самої юності Костельник посвятив своє життя науці. Вже в юнацькі роки він складає вірші, пише твори різного змісту латинською, німецькою і, звичайно, українською мовами. Вже у 27-річному віці Костельник захищає докторат з філософії після вищих студій теології і філософії у Заґребі і Фрайбурзі (Швейцарія). Його певний досвід праці на літературній ниві зауважили визначні представники української (Володимир Гнатюк) та хорватської (Франьо Марковіч) культур. Завершивши своє навчання, Гавриїл Костельник повертається до Львова і в 1913 році приймає священний сан. Відтоді він 35 років працював тут як душпастир, викладач гімназії, редактор журналу «Нива», професор Львівської богословської академії.

Реалізуючи себе як філософ, Костельник помічає, що в цьому важливу роль відіграє і його поетична вдача. Про це він пише в одному із своїх ранніх листів: «Менї приходиться писати о всїм досить легко. Не єсьм натури, що лишень легко приймає, але такої, що творить. До того я трохи поет - та й з тим лучше. Нині не захоплює так прицизність як ґрациозність і сила. Чи ж Нїцше своєю фільозофією зчинив тілько галасу? - Зовсім нї, а поетичною силою». Склавши граматику мови земляків, він своїми творами дає життя новій літературі, писаній цим діалектом, виступає як літературний критик, оцінюючи твори українських і польських класиків, вітає, зокрема, талант молодого П. Тичини, детально аналізує твори В. Винниченка.

Інтуїція та поетичний талант допомогли Костельнику розбудувати власну концепцію філософії, в якій визначальними є три елементи: повернення до природних інтуіцій, відчуття таїни та контрасти у будові світу. 

До проблєм інтуїції та підсвідомості звертається Костельник, намагаючись зрозуміти процес виникнення поетичного натхнення: «Поетичне натхнення не приходить іззовні, але з підсвідомости поета. Поетичну вдачу дає природа (poeta nascitur) отся природа відбивається в інтуіції поета; а інтуїція ділає інстинктовно чито природно... Правдивий поет творить більше 'чуттям', як 'розумінням'. Тим хочемо сказати, що йому інтуїція, отже природа, диктує: як і що має виконувати ». Далі Костельник пише: «Буває так, що творчі думки чи влучні слова в промові сиплються нам - як 'з рукава'. Кажемо часом про такий перебіг нашого думання, що 'одна думка тягне другу'. Воно вдійсности дослівно так. Се такий психічний настрій, коли інтуїція належно розбуджена, а свідомість проводить її творчістю в одному напрямі (без усякого насилля) - саме в тому, який для диспозиції підсвідомости hic et nunc як найбільш питомий. Отже буйність підсвідомости й стан свідомости є в найкрасшій гармонії: думки скріпляють чуття, а чуття скріпляють думки».

Як талановитий пет і критик Костельник починає вже в молоді роки намагатися збагнути поетичний талант і таємницю творчості Т.Г. Шевченка, а також своїх сучасників - Павла Тичини і Володимира Винниченка.

В опублікованій розвідці «Шевченко з релігійно-етичного становища (практична аналіза) (Львів, 1920) свідчить, що Костельник намагався збагнути і пояснити роздвоєність українського генія, осмислити коріння, звідки в Шевченка віра в Бога і атеїзм, любов до людей і ненависть до ворогів України. Автор вважає, що відповідь на це питання можна знайти в антитезі серце-розум. Шевченко жив серцем, а не розумом. «Його душа відповідає світові серце. Розум у нього ніколи не обняв серце». «Розум у Шевченка не мав нагоди держати в рівновазі його велике серце. Звідси власне Шевченка походять всі супротивності - роздвоєння». Навіть самого Бога Шевченко сприймав більше серцем, ніж розумом, вважає Костельник. Шукаючи Бога, він шукав його насамперед серцем, «хотів щоби Бог - вічна справедливість, повне добро було здійснене на землі. А як того не знаходить, то говорить, що Бога не знаходить».

Цікаво, о. Г. Костельник не тільки зумів пояснити коріння так званого «атеїзму Шевченка», а й збагнув характерну особливість української філософії - філософії серця.

Неповна бібліографія о. Г. Костельника становить понад 260 друкованих праць і майже 60 рукописів. У кожній науковій проблемі з широкого обсягу питань, за які брався о. Г. Костельник, він міг сказати своє нове слово. У філософських творах досліджував світ та людину в ньому, природне та надприродне, намагався налагодити між ними гармонію. У диспутах його аргументацію було важко спростувати настільки ж авторитетно. 

Свідомість Костельника гармонічно поєднала в собі священика і філософа, мовознавця та історика, психолога і поета.