УКР РУС  


 Головна > Публікації > Церковні хроніки  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 61 відвідувачів

Теги
іконопис Предстоятелі Помісних Церков церква та політика Патріарх Алексій II діаспора секти розкол в Україні церковна журналістика УГКЦ церква і суспільство Католицька Церква 1020-річчя Хрещення Русі забобони Церква і політика Церква і медицина вибори конфлікти молодь Голодомор УПЦ КП українська християнська культура краєзнавство милосердя Археологія та реставрація Доброчинність Митрополит Володимир (Сабодан) шляхи єднання комуністи та Церква Ющенко Вселенський Патріархат автокефалія монастирі та храми України Священний Синод УПЦ педагогіка Мазепа Приїзд Патріарха Кирила в Україну Президент Віктор Ющенко Церква і влада постать у Церкві Києво-Печерська Лавра






Рейтинг@Mail.ru






«Повернення Церкві храмів і корпусів Києво-Печерської Лаври. Відродження історичної справедливості»

  29 січня 2007



Прес-конференція намісника Києво-Печерської Лаври, архієпископа Вишгородського Павла (текстова версія)

Як повідомлялося раніше, 21 грудня 2006 року у Києво-Печерській лаврі відбулася прес-конференція на тему «Повернення Церкві храмів і корпусів Києво-Печерської Лаври. Відродження історичної справедливості» На питання відповідали намісник Києво-Печерської Лаври архієпископ Вишгородський Павел, єпископ Бориспільський Антоній, завідуючий канцелярією Митрополії, та скарбник Києво-Печерської Лаври архімандрит Варсонофій (Столяр), які прокоментували діяльність монастиря у справі відродження і реставрації лаврських будівель.

Нижче наводиться повний текст прес-конференції (мовою оригіналу).

Архієпископ Павел:

- Дякувати Богу за Його милість, що ми сьогодні зібралися. Але зібралися ми не з добра, бо дуже болісно дивитися і чути, що робиться сьогодні в світі, тим більше яке ставлення наших державних мужів, наших істориків до однієї з найвеличніших святинь світу - Києво-Печерської Лаври, яку називали другим Єрусалимом.

Лавра займає дуже велику територію - 30 га, а за даними музею - 38 га. Вона має ті святині, які об'єднували народ протягом тисячолітньої історії християнства та святої Київської Русі. На території монастиря завжди мешкало багато монахів, були часи, коли їх кількість досягала 7 тисяч. Вони звершували тут свій чернечій подвиг труда і молитви і разом з тим несли світло Христове у всі кінці світу. Невипадково один з істориків-монахів написав, що «Києво-Печерська Лавра - це Сіонська горниця, з якої вийшло багато єпископів, що несли світло у всі "предєли" Київської Русі і далеко за її межі». Протягом ХХ століття Києво-Печерська Лавра зазнала багато переживань, тому що більшість її насельників положили своє життя на жертовник служіння Церкві, Богу і людям: їх було замучено в тюрмах, розстріляно в засланнях.

В 1988 році, коли ми мали святкувати тисячоліття Хрещення Русі, було видано постанову ЦК КПРС, щоб святкування відбувалися тільки в стінах церкви. Але коли почали надходити запити з інших країн світу, яким чином проходитиме торжество, було вирішено зробити загальнодержавне свято з центром святкування в Києво-Печерській Лаврі. З того часу було видано декілька постанов, що приписували чиновникам Києва і вищим московським інстанціям повернути монастирі Церкві і відновити історичну справедливість.

25 червня 1988 року було вперше звершено богослужіння на території Києво-Печерської Лаври. З того часу почали мироточили глави, які дають чудодійну силу і являють світу велику милість. Але, на превеликий жаль, до сьогоднішнього дня не виконано майже жодного державного указу, який би владнав життя монастиря, щоб монахи могли спокійно жити і молитися. Тому сьогодні ми зібралися ще раз обговорити деякі болючі питання, хоча, на жаль, історія життя монастирів нікого не цікавить. Люди прагнуть більше заробляти грошей, і забувають, що ми тимчасові на землі. Адже в кого немає минулого, той не матиме майбутнього. Якщо ми скажемо, що немає Києво-Печерської Лаври, то немає і держави, такої як Україна і Росія - тому що це все було єдине ціле. Ці святині нагадують нам, як ми повинні жити, для того, щоб і Україна й інші країни називалися святою Руссю, де дійсно благодать Святого Духа могла б чинити через нас благу святу волю і вести нас до спасіння.

Одного дня мене запросили на радіо «Київ», де я почув звинувачення в тому, що нібито монахи зруйнували печери. Начебто було дано згоду, щоб нерукотворні і викопані частини печер було замінено склепіннями з бетону, поставлено металеві опори. Але нас з приводу цих робіт ніхто не питав і не ставив до відома.

21 травня 2005 року стався перший обвал землі на Ближніх печерах. Після святкування Дня Перемоги я звертався до коменданта міста, в прокуратуру, щоб тут було заборонено стрільбу, в зв'язку з тим, що гуде земля, руйнуються печери, тріщать підмурки, хоча їх і мало, бо майже всі будівлі стоять просто на ґрунтах. Але відповіді ми не дочекалися. Обвали були і раніше, як сказав Микола Іванович Орленко, «був обвал напередодні 1988 року» там, де зібрали все будівниче сміття, що ми пізніше побачили у вивалі цього місця, та ніхто не звертав уваги.

Ми багаторазово зверталися і до Віктора Федоровича Януковича, коли він був перший раз прем'єр-міністром. Зверталися і до інших прем'єр-міністрів: до Юлії Володимирівни Тимошенко, яка відхилила всі наші пропозиції; до Юрія Єханурова, який виділив кошти, але ми ними так і не скористалися. Тодішній міністр культури Ігор Лиховий сказав, що Києво-Печерська Лавра не має права користуватися коштами держави, забувши про те, що Лавра не належить монахам, а належить якраз державі. Нещодавно нам дозволили скористатися цими коштами: як ви бачите, перерито всю територію Ближніх печер, щоб якось запобігти руйнівній силі води, яка виходить великою кількістю в землю. Звернення до колишнього мера міста - Олександра Омельченка - не дали жодних результатів. Тільки й чутно було різні образи в сторону монахів, аби принизити їх та Церкву, та принизили не нас, а Христа.

Коли в Києві змінилася влада, я знову звертався до мера міста, щоб потрапити на прийом. Та секретар сказала, щоб я постарався прийти на прийом у суботу, коли мер прийматиме на вулиці. Я сказав, що забагато честі, щоб я разом із людьми приходив на вулицю і вирішував глобальні питання, які повинні бути цікавими для всієї держави.

Ми декілька разів ходили до Кабміну, показали всі документи, і, дякуючи Миколі Азарову, нам було виділено мільйон сто тисяч гривень. Їх ми і використовуємо на ліквідацію обвалів на території монастиря.

Існує дуже багато проблем у зв'язку з тим, що ми не маємо ніякого відношення до лаврських храмів. Коли ми підняли питання про передачу трьох музейних корпусів церкві, Сергій Кролевець [генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника] написав на мене скаргу в прокуратуру міста. Двічі викликалося Контрольно-ревізійне управління (КРУ), щоб перевірити, чи вкрали ми два мільйони, виділені у 2005 році. Але представники комісій побачили, скільки ми витрачаємо коштів та зусиль на ремонт святинь не лише державного, а й всесвітнього значення, і дійшли до висновку, що вирішувати такі справи не в їхній компетенції.

Хочу ще раз наголосити, що монахи не покликані руйнувати, вони збираються для молитви. І в Євангелії сказано: «Де зібрано вас двоє, або троє во ім'я Моє - там Я посеред вас». Монахи завжди об'єднували, давали ту силу, що звершувала великі події. Ми знаємо війну на Куликовому полі, знаємо часи життя преподобного Феодосія, Сергія Радонезького - вони об'єднували князівства, мирили народ і надавали умови для молитви, життя і спілкування. Тоді Господь був разом із нами та нашою державою. Сьогодні, коли править анафема, панують безчинства, Господь відступає від нас і посилає нам катаклізми.

Сьогодні нас звинувачують, що ми робимо якісь забудови самочинно. Запевняю вас - це не так. Ми робимо капітальні ремонти того, що занедбав за ХХ століття музей, який не ремонтував, не реставрував й абсолютно нічого не робив. На території Ближніх і Дальніх печер відремонтовано всі храми, багато корпусів отримали свій належний вигляд. В тому числі і на господарчому дворі, який був звалищем сміття для музею і тих будинків, що знаходяться біля самої Лаври. Це ви можете побачити на слайдах, в коротенькому фільмі, де показано, що було і що є на сьогодні.

Хочу попросити отця Варсонофія, щоб він показав, що робить Укрреставрація разом із містом: швелера, стояки в печерах - все поіржавіло. Ми просили зробити зовсім по-іншому, але мені відповіли, що я в музеї не фахівець, тому що поливаю город на території Лаври, саджаю капусту, помідори, через що й Лавра руйнується. Вони запропонували нам, щоб ми повикорчовувати повністю дерева, а все вимостити асфальтом. Бог їм суддя, а ми як жили, працювали, будемо жити і працювати далі.

 

Юрий Болдырев, заместитель главы комитета Верховной Рады Украины по вопросам культуры и духовности, народный депутат Украины:

- Проблемы, с которыми сталкивается Киево-Печерская Лавра, характерны для всех монастырей, которые вынуждены делить свою территорию с государственными музеями. Последние в течение 90-х годов вообще превратились в место кормления, т.е. основная деятельность музеев сводилась к тому, что они зарабатывали деньги на зарплату своим сотрудникам. Конечно, в последние годы ситуация меняется, государство становится постепенно на ноги, с финансированием музеев становится лучше. Но все же такая тенденция сохраняется. Т.е. сама по себе музейная работа по сохранению культурного наследия является для них важной, но при этом вопрос поддержания жизни сотрудников остается на первом плане. Мы видим такую ситуацию и на территории Лавры. Вы знаете, чтобы пройти на территорию верхней Лавры, нужно пройти через границудим такую ситуацию и на территории Лавры.тся на первом плане.ием становится лучшеи.ом, где от посетителей требуют покупать билет, в то время как на территории монастыря такое вообще невозможно. Подобная ситуация наблюдается в Бахчисарайском монастыре и в других монастырях - жалобы наместников отовсюду примерно одни и те же.

Таким образом, мы сталкиваемся с большой государственной проблемой, когда благодаря двум хозяевам на одном объекте мы не можем выстроить взаимоотношения без законодательного обеспечения. Если убрать монашескую общину из монастыря, то и музею будет делать нечего. В этом случае интерес посетителей к этому объекту резко уменьшится, потому что всех людей интересует именно действующий монастырь, в котором можно отправлять свои культовые потребности, а не только потребность в получении какой-то культурно-исторической информации. Поэтому проблема, о которой мы говорим, имеет глубокие корни и связана с тем, что не урегулированы взаимоотношения государства и Церкви. И парламент, как законодательный орган, должен этим заняться и попытаться выстроить систему отношений. Потому что, с одной стороны, в случае прекращения деятельности монашеской общины Лавра превратится в мертвые камни. С другой - монашеская община в нынешних экономических условиях страны не в состоянии за свои средства поддерживать культурное наследие. И поэтому государство должно, взяв на себя такие обязательства перед собственным населением и международными организациями, такими как ЮНЕСКО, вкладывать деньги в монастыри, а также дать возможность монашеским общинам вести их профессиональную деятельность - служение. Именно в этом корень нашей проблемы, и его необходимо решить в законодательном ключе.

Что касается тех ужасов, о которых рассказал владыка наместник, на мой взгляд, они связаны с не вполне профессиональной деятельностью представителей государства: работников музея, архитектурных и строительных органов. Например, асфальтирование Лавры даст возможность убрать атмосферные воды, но, таким образом, мы уменьшаем испарительную способность и поднимаем уровень грунтовых вод. На самом деле - это сложная инженерная проблема, которую нельзя решать сгоряча. Поэтому опыт монашеской общины, которая здесь существует более тысячи лет, наверное, тоже необходимо учитывать государственным органам, которые решают, что они в состоянии контролировать ситуацию. На практике мы видим, что это, к сожалению, не так.

На мой взгляд, проблемы уходят корнями и в то, что музейный комплекс «Лавра» является собственностью города. Будем откровенны: городское управление культуры и Министерство культуры - это все-таки органы разного уровня. И у городского управления культуры нет ни соответствующих специалистов, ни научных учреждений, которые могли бы поддерживать деятельность городского управления культуры в отношении музеев, в том числе и в отношении комплекса «София Киевская» на должном уровне. Т.е. здесь тоже есть нестыковки, которые законодательно не урегулированы. Объект, за который государство несет ответственность перед ЮНЕСКО, одновременно находится в собственности города - это тоже является нестыковкой. На мой взгляд, пришла пора нашему государству взяться за решение комплекса проблем, которые связаны и с Киево-Печерской Лаврой, и действующими монастырями нашей страны.

Архієпископ Павел:

- Я хотів би сказати, що цього року митрополит Володимир і ми разом із ним відвідали ЮНЕСКО, зустрілися з директором. Він довів до відома, що Лавру внесено до списку ЮНЕСКО в 90-х роках, та в Уставі організації немає пункту, щоб виключати історичні пам'ятки з даного списку. Їх функція -впливати на державу, в якій знаходяться пам'ятки. Звичайно, що в ЮНЕСКО не вистачає коштів на ті пам'ятки, що входять до цього списку.

Отець Варсонофій, скарбник Києво-Печерської Лаври ознайомить вас із рядом документів, які стосуються реставрації приміщень та корпусів, а також прокоментує слайд-шоу.

Архімандрит Варсонофій (Столяр), скарбник Києво-Печерської Лаври:

- Я хотів би додати стосовно стосунків з ЮНЕСКО. Коли Києво-Печерська Лавра звернулася з проханням передати їй в користування храми, піднялася буря журналістських обвинувачень, що Києво-Печерська Лавра не вміє зберігати пам'ятки архітектури і за це її хочуть виключити зі списку ЮНЕСКО. Наведу такі дані: до списку ЮНЕСКО внесено тільки 47 пам'яток архітектури. І Києво-Печерська Лавра, яка займається відновленням корпусів, є забудовою, яка існувала в довоєнні часи (в нас є старі фотографії) - це корпуси 64а, 65а, 70, 70а, 98. Вони виконували допоміжну господарчу функцію монастиря. Коли на території Лаври був музей, то, зрозуміло, вони були непотрібні, оскільки жилих кварталів не було. Києво-Печерська Лавра отримала всі дозволи на відбудову цих корпусів. Ми маємо архітектурно-планове завдання, яке отримали в КМДА, де є навіть відтворення комплексу гостинного двору. Генеральний план розвитку ще Києво-Печерського заповідника ми затвердили і будемо проходити всі узгоджувальні комісії в Київраді. Також в нас є дозволи з державної служби з питань національно-культурної спадщини. Тобто, на всі ремонтно-реставраційні роботи у Києво-Печерської Лаври є дозволи.

Хочу прокоментувати фотографії, показати наявно, в якому стані корпуси і храми було передано нам і в якому стані вони знаходяться зараз. А ви зробіть висновки, що для України і народу краще: руйнація цих корпусів, чи реставрація і відновлювання.

Корпус № 43 знаходиться на Ближніх печерах, переданий у 1988 році в оренду Києво-Печерській Лаврі, в ньому виконано капітальний ремонт.

Корпус № 49 - на Дальніх печерах - це фотографія 90-х років, а це - на сьогоднішній день.

Корпус № 53 на Дальніх печерах, у 2000 році ми зробили капітальний ремонт.

Корпус № 56 реставровано у 2001 році. Тут було одне із управлінь міністерства фінансів. На сьогоднішній день це один із корпусів, де живе братія.

Корпус № 68 передано у 2003 році.

Корпус № 8 - був господарчою будівлею, яку орендувала організація «Динамо-Люкс». Зараз тут виконується капітальний ремонт, наступного року планується освятити його.

Господарчий двір передано було у 2002 році.

Взагалі всі корпуса належать до власності міста, ми - тільки орендатори. За законом орендатор має право робити тільки косметичний ремонт, а капітальний ремонт повинен виконувати власник - тобто місто. А ми виконуємо капітальні ремонти, реставруємо, хоча це не є наша власність. Вкладаємо кошти меценатів, тих людей, які допомагають, в місто.

Архієпископ Павел:

- В 1989 році було виділено 280 тисяч карбованців для того, щоб зробити кафе-бар в приміщенні храму ікони Божої Матері «Живоносне джерело» (знаходиться внизу біля колодязів). То було страхіття. Працівники музею не помічали раніше цього храму, а коли ми почали реставрувати, почали писати скарги в прокуратуру, міністерство культури. За 13 років мого намісництва мені довелося побувати у всіх інстанціях.

Архімандрит Варсонофій:

- Колодязі преподобних Антонія і Феодосія мають тепер такий гарний вигляд. Якщо ви запитаєте віруючих, вони вам скажуть, що їм подобається стан і вид цих відремонтованих споруд: до них приємно зайти, вознести молитви до Бога.

Я вже казав, що в нас є всі дозволи, але ви прекрасно розумієте, що отримання документів - це велика канцелярська тяганина, тому інколи ми робимо справи паралельно, тому що інакше споруда чи храм може просто обвалитися.

Архієпископ Павел:

- Розповім, чому виникло питання збудувати ці колодязі. Тому що санепідемстанція приносила нам постійно приписи, і кожного місяця нас штрафували то на 250-300 грн., а то й більше. Тому що через територію Києво-Печерської Лаври до 2001 року йшла відкритим шляхом каналізація, вода з якої була в колодязях. А коли я звернувся за допомогою до музею, останній порадив засипати, щоб їх зовсім не було. Доламати завжди можна, але люди вірили, вірять і ми віримо, що це святі джерела, і Господь через цю воду дає благодатну силу.

Підкреслюю, ми нічого не зруйнували, ми допомагаємо зберігати музею, місту, міністерству культури історичні пам'ятки. Будете виходити з Лаври, поруч з Благовіщенською церквою побачите приміщення, яке сьогодні перебуває в ганебному стані, я просив надати його під ризницю.

Сьогодні кажуть, що музею немає куди діти своїх працівників. Корпуси №1, №4 зайняті орендарями, сім корпусів займає Інститут культури, в намісничому домі - ресторан і т. ін. Таких прикладів багато.

- На скільки років у вас оренда? Ви повинні, напевно, знати, що можна проводити не тільки косметичний ремонт, але й внутрішні роботи, відповідно до розпоряджень бюро технічної інвентаризації (БТІ).

Архієпископ Павел:

- В нас оренда довгострокова, без вказівки часу. Я з вами згоден, але ми не бажаємо цього робити з тієї причини, що це є пам'ятки архітектури і в корпусах ми робимо капітальні роботи.

Василий Семенович Анисимов, Пресс-служба УПЦ:

- Владыка, когда-то мы насчитали 96 различных предприятий, которые паразитировали на церковной собственности. Я знаю, сейчас такие организации тоже есть, вы можете сказать, сколько их?

Архієпископ Павел:

- Отець Варсонофій краще знає відповідь на це запитання. Мені відомо, що останнім часом їх було 26. На території Лаври знаходиться Митрополія - центр православ'я в Україні, яка досі не має кафедрального собору, тут знаходиться Київська духовна академія та семінарія, частково наші корпуси, а також всі відділи, які функціонують в церкві.

Архімандрит Варсонофій:

- 43% площі займають орендарі, 23% - музей, і 33% - Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. Йдеться про виселення орендарів, які за смішну ціну (2 грн. за кв.м.) знімають ці площі. Звичайно, орендарі, які зацікавлені цим, будуть піднімати питання про те, що Лаврі не можна передавати корпуса.

Василий Анисимов:

- Юрий Александрович, к вам вопрос: значит, депутаты прошлого созыва предлагали отдельным законопроектом принять решение о передаче Лавры Церкви. Какие у вас есть наработки по этому вопросу?

Ю. Болдырев:

- Закон о реституции не может касаться одного объекта. Если бы в стране в целом была одинаковая ситуация, которая отражала бы наши интересы, то можно было бы вести речь о принятии данного закона. К сожалению, ситуация запутанная и очень сложная. И если будет решение Священного Синода, вне всякого сомнения, я готов написать закон о реституции, выставить его на сессию, и сделать все для того, чтобы он прошел. Но это слишком серьезный шаг, чтобы брать на себя ответственность. Ведь в различных географических зонах у нас разная ситуация.

Архиепископ Павел:

- Василий Семенович, в 2000 году, кажется, мы смотрели корпус, где сейчас живет Митрополит. И один из депутатов сказал: «Вы перейдите, владыка, в киевский патриархат, и я вас уверяю, завтра Лавра полностью будет передана вам. Камень преткновения в том, что вы - московская церковь».

- Скажите, по арендной документации, которая у вас есть, могут ли власти передать эту территорию, например, другому патриархату или ведомству?

Архиепископ Павел:

- Если бы могли, они бы это давно сделали. Сегодня нужно учитывать, что с нами много людей, а против них сегодня особо не пойдешь. С нами хотели разорвать охранные договора, хотя они полностью и не выполняются. Мы обращались, чтобы начать раскапывать территорию возле корпуса наместника - нет денег. А когда выделили средства, то по тендеру с музеем никто не захотел работать, и деньги вернулись в бюджет. Разве с такими безразличными людьми можно работать?

Сегодня задают глупые вопросы: почему у вас на территории стоят улики, почему вы садите цветы и пр. Деревья здесь растут с древних времен и посажены были монахами, которые жили 900 лет, и никакой корпус не дал трещины.

 

- Вопрос г-ну Болдыреву: в 1992 году хорошо был известен закон Л.Кравчука о возвращении в пользование Церкви корпусов. Отменен ли этот указ сейчас, есть ли какое-то альтернативное положение государства о том, чтобы использовались по назначению культовые сооружения. Если есть - то какой, если нет - то что вы можете сейчас предпринять?

Ю. Болдырев:

- Этот указ продолжает действовать. Никакого другого документа такого масштаба, направленного на возвращение церковной собственности, нет. Повторю, идея написать закон о реституции существует, она обсуждалась на двух последних заседаниях совета церквей, в который входит и наша Церковь. Закон о реституции можно написать, но проблема содержит очень много подводных камней. Дело в том, что страна наша создана тремя диктаторами: один присоединил к нам землю Войска Донского, другой - присоединил Западную Украину, а третий - присоединил Крым. И таким образом, страна состоит из 4-х частей разной величины и с различной историей. И очень сложно урегулировать правовую ситуацию на тех землях, где церковная собственность была национализирована в 1918 году, и на территориях, где церковная собственность не была национализирована. А написать закон, который бы действовал только для одной области или для группы областей, нельзя. Закон можно написать только для страны в целом.

- Я хотів би запитати щодо законопроекту про реституцію, який розглядався Міністерством юстиції: чи були певні напрацювання, як ви ставитеся до цього законопроекту? І друге питання: як ви ставитеся до нещодавно зареєстрованого законопроекту, який пропонує запровадити приватизацію приватними фірмами культового майна, до того, як воно буде передано в порядку реституції?

Архієпископ Павел:

- Я хочу сказати, що церковне майно не може бути викуплено, бо воно належало і має належати Церкві. Так, сьогодні є багаті люди, які планували побудувати на території Лаври свої маєтки. Щодо закону, я нічого не можу сказати, в нас цим займаються юристи.

 

Ю. Болдырев:

- Вернусь к предыдущей мысли, что закон в стране может быть только один. И ситуация с церковной собственностью на территории, которая входила в состав СССР с 1922 года, и тех территорий, которые вошли в состав СССР в 1939 и 1945 гг. - разная, что и является основным камнем преткновения. Что касается моего мнения, то я полагаю: там, где собственник понятен, как, например, в Киево-Печерской Лавре, необходимо, чтобы собственником была монашеская община. Но при этом, учитывая нынешнее экономическое положение Церкви, государство должно за собой оставлять обязанность содержать это историческое наследие. Потому что на свои доходы монашеская община не в состоянии содержать весь лаврский комплекс. Таков должен быть подход. К сожалению, наше общество в целом и парламент в частности не готовы к этому. Потому что в комитете, в котором я работаю заместителем председателя, из 12 человек большинство голосует всегда против церковных интересов. Что касается продвижения законопроекта через парламент, пока что такого решения нет. Тот законопроект, который готово представить министерство юстиции, боюсь, не устроит представителей Церкви. Наша Церковь не является любимицей власти, она, как всегда гонима, может быть это даже и хорошо.

Роман Качан (співпрацівник Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника):

- Я хотів би сказати декілька слів на захист заповідника. Стосовно цих колодязів, то їх дійсно було засипано в 1961 році, але засипав їх не музей. Навпаки, музей їх відновив в середині 80-х років. Прозвучала така інформація, що музей запропонував їх засипати. Якраз тоді, коли засипали колодязі, почалося зволоження схилів, і вони почали «їхати». Музей усвідомлює, що колодязі мають бути.

Стосовно того, що забрали прилади вимірювання вологи з печер, поясню. Складовою частиною вимірювачів, які там стояли, було волосся, по зміненню довжини якого вимірювалася вологість. Але послушники свічками попалили все це волосся, адже прилади стояли в зачинених нішах, куди ані відвідувачі, ані парафіяни не могли потрапити. Тому ці прилади позабирали.

Архієпископ Павел:

- Ви знаєте, я в 1994 році був призначений намісником, ваші працівники вирили і поставили трубу в печерній трапезній преподобного Макарія, де пізніше стався обвал. І ви сказали, що це зробили ченці, тому що несвоєчасно викачували повітря. Дуже неприємно те, Романе, що це все повинні нести відповідальність працівники музею, але жодної людини від вас немає. Чомусь жоден ваш працівник не прийшов і не запропонував допомоги. На всі мої пропозиції робити разом музей не прислав жодного працівника. Нас звинуватили навіть в телефонізації Ближніх і Дальніх печер. Хоча документи на телефонізацію було узгоджено.

Р. Качан:

- Владико, як ви вважаєте, чи потрібен тут музей?

 

Архієпископ Павел:

- Церковний музей і музей книги, що належать до церкви, повинен бути, а інше, я вважаю, що воно не потрібно.

 

Качан Роман:

- Ви знаєте, що тут на території знаходиться п'ять окремих музеїв?

Архієпископ Павел:

- Повинен бути один музей, що має відношення до монастиря і до церкви. У вас прорвало каналізацію і в «загашниках» затопило всі ікони - кого треба судити? Я не кажу, що ви продаєте ікони з музею, але чому на території Лаври продаються антикварні ікони - мене це теж бентежить. Чому ви не виставляєте ікони, ризи в експозиціях, що знаходяться у ваших загашниках? Чому весь світ має свою історію, а ми показуємо «підковану блоху»? Потрібна якась культура, етика. Я не проти музею, я не проти працівників, але в нас повинно бути спілкування. А ви мене в прокуратуру викликаєте.

- В мене таке враження, що ні влада, ні депутати, ні працівники музею не розуміють, для чого будувалися церкви та храми. Дискусію ведуть, не розуміючи, про що йдеться. Зрозуміло, Юрій Олександрович, що такого бажання у депутатів за 15 років не було. Треба усвідомлювати, що є віруючі, які голосують за вас і слід враховувати їх бажання. Чи не було б найкращою турботою держави повернути церкви, храми тим, кому вони належать по праву, щоб люди молилися Богу? А також слід поміркувати, як зробити так, щоб люди могли цими пам'ятками користуватися і в майбутньому. Тому в мене прохання: поставте ви це питання в комітеті, а якщо ваші депутати не будуть згодні - виносьте на розгляд Верховної Ради.

Архієпископ Павел:

- Дякую вам за ваші слова. Бо так прикро, коли люди приходять і кидають нам у вічі квитки, і питають, чому ми продаємо їх по 10 грн. на службу.

- Владико, чи може сьогодні церква включити до штату дійсно кваліфікованих музейних працівників, які можуть сприяти реставрації і відновленню храмів, а також зберігати майно?

Архієпископ Павел:

- По-перше, скажу вам, що в музеї працює лише 3-4 фахівці того чи іншого напрямку. Друге - в нас працює Укрреставрація, яку ми не в змозі прогодувати: куб лісу вони купують за 1200 грн., коли ми купували по 400 грн., якщо ми розписуємо храм за 450 доларів, то їх трафаретні роботи коштують 2,5 тисячі доларів за квадратний метр. От і скажіть, будь ласка, що на 100 тисяч грн. можна зробити? А коли ми починаємо запитувати, нам кажуть, що «ви не розумієтесь на реставрації».

На цьому дякую всім за увагу.