УКР РУС  


 Головна > Публікації > Церковні хроніки  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 73 відвідувачів

Теги
українська християнська культура Митрополит Володимир (Сабодан) автокефалія 1020-річчя Хрещення Русі Ющенко Церква і політика Археологія та реставрація Доброчинність УПЦ КП монастирі та храми України милосердя Католицька Церква розкол в Україні церква та політика Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра церква і суспільство шляхи єднання Церква і влада краєзнавство Мазепа церковна журналістика педагогіка вибори постать у Церкві Голодомор діаспора Вселенський Патріархат іконопис УГКЦ Церква і медицина конфлікти Патріарх Алексій II секти Президент Віктор Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну Священний Синод УПЦ комуністи та Церква забобони молодь






Рейтинг@Mail.ru






Так мало знаємо про них... або Спроба написання портрету сучасного семінариста

  06 листопада 2008


Ольга Мамона

«Він чомусь став семінаристом...»

Колись давно з уст знайомої медсестри та поетеси Надії Ковтун почула історію про її друга, який вступив до семінарії - згодом став священиком та автором відомої книги про Ісуса Христа «Сын человеческий». ...У післявоєнні роки вони, тримаючись за руки, бігали в осінній парк і на літературні вечори. Потім закінчили школу і разом навчалися в Московському пушно-хутровому інституті. І раптом - через декілька років свого красивого й талановитого друга Олександра Меня вона побачила... в підряснику. «Він, такий близький, чомусь став семінаристом», - думала Надія й ховала очі від його щирого погляду. І справді, чому?

З такими спогадами я боязко піднімалась сходами на ганок Київської Духовної Академії.

Що ми про них знаємо?

Певно, навіть менше, ніж про священиків, адже останні завжди на виду. Ті ж, хто лише готуються прийняти сан, мало виходять зі стін Києво-Печерської Лаври. Так і формуються в нас різні «бліді уявлення» про життя семінариста. Пригадуються відразу твори Івана Вишенського про завше голодних «мандрівних спудеїв» та Антіна Свидницького про непокірливого семінариста та сина священика Антося Люборацького.

Довгі підрясники, білі комірці, сувора дисципліна. Їхні дні розписані по хвилинах: богослужіння, навчання, послух і майже відсутність «вільного» часу. Вони рідко виходять за ворота Лаври. А проте - всміхнені і вже зовсім не голодні, як раніше.

...Під дверима аудиторії, де проходить залік з церковного уставу, хлопці першого класу семінарії. Один прийшов до КДС після школи, інший - після армії, третій - після КНУ імені Тараса Шевченка. Хтось, скільки себе пам'ятає, допомагав батюшці у вівтарі або на криласі, хтось співав у церковному хорі. Хвилюються, як звичайні студенти, - майнула думка. А чим вони, по суті, різняться? Може, надто серйозним та свідомим поглядом на своє покликання? «Нас єднає братерський дух, спільна мета стати священиком і спільне завдання - бути оплотом істинної віри», - розповідає семінарист першого класу Данило Мороз.

Заходимо на лекцію...

Студенти другого класу семінарії занотовують «основні богословські риси апостольського послання». «В главном - единобразие, во второстепенном - любовь, все покрывающая», - звертається до семінаристів викладач, а вони в той час із неприхованою цікавістю оглядають гостей і передають один одному записочки.

Перерва між лекціями. Радісний сміх, жарти про викладачів, «тропар і кондак» (так тут називають догани за певну провину; тропар і кондак - три догани, майже відрахування), розповіді про «парилки» (заліки), про комп'ютерні антивірусні програми, суголосні молитви перед обідом - ось вам сучасний семінарист.

Чомусь у суспільстві склалися такі стереотипи, що в семінарію йдуть вчитися ті, хто найгірше навчався в школі або не вродився «легенем». Але з якого це дива майбутні священнослужителі мусять бути «двійочниками»?! Навпаки, як завіряє студент третього курсу Академії Сергій Савенков, сучасний пастир - це той, хто не лише досконало знає церковний устав та житія святих, але й має досвід у мирському житті й розуміється на сучасних науках і технологіях.

Та й дружба тут міцніша, бо завше відчутна допомога й підтримка з боку братів. Серб Марк Анджей, який з 14 років навчався у Семінарії, а зараз уже закінчує Академію, порівнює друзів - світських і духовних. За цей час, за його словами, багато друзів втратив там, але більше знайшов - тут. І справа не в кількості. Справжні друзі не ізолюють тебе, навпаки - цікавляться тими самими питаннями, мають схожі захоплення та заняття. Тому, на думку першокласника Дмитра, якщо друзі «справжні», то вони поважають твій життєвий вибір і розуміють, що то твоє покликання.

Молоді, захоплені, цікаві...

Щодо музики, книг та хобі - аби часу вистачало вільного, а все інше - як у всіх. Головне, «хорошого тримайтесь», як не втомлюється повторювати завідувач кафедри порвіняльного богослов'я Віктор Михайлович Чернишов, який свої практичні заняття з семінаристами проводить здебільшого у вигляді екскурсій...

Із кожним кроком, наближаючись до виходу з території Києво-Печерської Лаври у супроводі семінаристів, все більше розвіювалися міфи та стереотипи про них. Виявилося, що навіть захоплюємося тою самою музикою, читаємо ті ж книги та навіть маємо схожі ніки в Інтернеті.

 

До Дня пам’яті преподобного Нестора Літописця - Актового дня Київських Духовних Академії та Семінарії - незабаром читайте матеріали: 

Роздуми архімандрита Нестора (Соменка) про Київські духовні школи

Репортаж із КДАіС та Фоторепортаж

А також - у рамках рубрики «В гостях у редакції» бесіду з викладачами та студентами Київських духовних шкіл.Автор: Ольга Мамона