УКР РУС  


 Головна > Українські новини > > По регіонах > СНД  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 79 відвідувачів

Теги
шляхи єднання Священний Синод УПЦ 1020-річчя Хрещення Русі Президент Віктор Ющенко краєзнавство церква і суспільство Церква і політика постать у Церкві діаспора Доброчинність розкол в Україні Церква і медицина Приїзд Патріарха Кирила в Україну Археологія та реставрація українська християнська культура іконопис милосердя забобони Ющенко монастирі та храми України Вселенський Патріархат УГКЦ Голодомор церковна журналістика комуністи та Церква конфлікти педагогіка Католицька Церква Патріарх Алексій II Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і влада УПЦ КП автокефалія вибори Предстоятелі Помісних Церков церква та політика секти молодь Мазепа Києво-Печерська Лавра






Рейтинг@Mail.ru






МОСКВА. Відкрилася виставка скульптур та ікон з колекції Віктора Ющенка

  08 травня 2008



У вівторок, 6 травня, у Музеї особистих колекцій Державного музею образотворчих мистецтв імені О.С. Пушкіна в Москві відкрилася виставка «На вівтарі часу: скульптура та народна ікона XIX століття» з колекції Президента України Віктора Ющенка. В експозиції представлено близько 80 витворів пластики та іконопису, які походять в основному із Західної України. Виставка розташована в холі та на балконі другого поверху музейного корпусу.

Під час прес-конференції, що відбулася у день відкриття виставки, міністр культури та туризму України Василь Вовкун відзначив, що президентську колекцію показували не тільки в різних містах України, а незабаром вона буде демонструватися й у США. Безпосередньо в ході прес-конференції було підписано договір про взаємне співробітництво із главою Роскультури Михайлом Швидким.

У колекції Віктора Ющенка зібрано велику кількість різних селянських механізмів: замків, засувів, сільгоспзнарядь і т.п., великі фото яких вивішені зараз у музеї. Хоча, за словами міністра культури України, з незмінним пієтетом він ставиться й до традиційного народного образотворчого мистецтва. І при нагоді завжди відвідує розпродажі та розвали.

Більша частина зібраних ним творів мистецтв має західноукраїнське походження. А це Карпати й Закарпаття, Галичина, частково Волинь, тобто місця, де традиційно виготовлялися дерев'яна скульптура та своєрідні ікони на склі (в основному це Гуцульщина) і де вони збереглися незважаючи на всі колізії XX століття.

Зрозуміло, українська різьблена дерев'яна скульптура виникла не без впливу найближчого католицького оточення, тобто Польщі й Словаччини. Переймаючи прийоми цієї високої майстерності, українські різьбярі по-своєму їх адаптували, створюючи в пізньобароковій традиції образи селянських святих - здорованів з короткими пропорціями, по-народному розфарбованих у яскраві кольори. І хоча з плином часу важко, а часом і неможливо визначити не тільки авторство, але й регіон, походження деяких скульптур приблизно є зрозумілим. Якщо парні «примітивні» Петро та Павло або святий Миколай, схожий на лубочного царя-батюшку, швидше за все, колись прикрашали сільську капличку, то консоль із голівкою ангела та листом аканфа явно була частиною розкішного храмового іконостасу.

У цілому ж українська сакральна скульптура цілком підпадає під поняття «провінційна», що ні якою мірою не знищує її, а, навпаки, підкреслює своєрідність. Цінують же знавці подібну дерев'яну пластику романської Каталонії або візантійський Малої Азії! Походження української ікони, мабуть, є ще складнішим. Можна сказати, що вона має безліч векторів, оскільки тут помітний вплив не тільки католицизму, але й уніатської церкви (Брестську унію було підписано в 1596 році), а також православної традиції (плюс до цього й Румунської Православної Церкви). З'явившись на Гуцульщині на роздоріжжі цих різних тенденцій, ікона на склі вважається феноменом українського мистецтва. Що є справедливим, але не зовсім. Справа в тому, що Hinterglasmalerei (так німці називали живопис на склі) здавна існував у Німеччині, Австрії, Чехії та Угорщині. До кінця XVIII століття він став популярним і в Словаччині, Румунії та Польщі, а вже у першій половині XIX століття ця техніка прийшла в українські Карпати, які стали одним із центрів її поширення. Написанням таких ікон у селянських родинах займалися як підсобним заняттям, використовуючи як вихідний матеріал кустарно виготовлене скло, а за зразок брали лубочні паперові картинки, які й підкладали під скло. Оскільки першоджерелом слугували лише гравіровані народні картинки, то про суворе дотримання православних канонів говорити не доводиться.

Нерідко євангельські історії та житія святих переказувалися зі своєрідним селянським говірком, досить вільним і квітчастим. До святих, архангелів і отців церкви - Миколая, Варвари, Юрія Змієборця, Григорія Богослова - богомази ставилися майже як до односільчан. Не випадково ікони на склі робилися не для церкви: вони були «хатніми», тобто домашніми. Їх вішали не в червоному куті, а по стінах напроти столу - як портрети рідних. З вольностями скляних богомазів намагалися боротися в сусідній Трансільванії, де наприкінці XIX століття їхнє мистецтво просто заборонили. До високих Карпат місцеві ревнителі канону так і не добралися. Завдяки чому в 1939 році у Львові відбулася перша виставка гуцульського та галицького народного примітиву. Можливо, деякі з нині експонованих у Москві ікон були на тій історичній виставці.

Використано стаття Михайла Боде, «Газета», 7 травня 2008 р