УКР РУС  


 Головна > Публікації > Церква і суспільство  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 74 відвідувачів

Теги
Ющенко молодь Доброчинність краєзнавство Києво-Печерська Лавра автокефалія 1020-річчя Хрещення Русі секти постать у Церкві церква та політика Митрополит Володимир (Сабодан) забобони церковна журналістика Церква і політика Католицька Церква Священний Синод УПЦ Мазепа розкол в Україні церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і влада милосердя іконопис монастирі та храми України УГКЦ українська християнська культура конфлікти Президент Віктор Ющенко педагогіка Голодомор Археологія та реставрація УПЦ КП діаспора Вселенський Патріархат Предстоятелі Помісних Церков вибори шляхи єднання комуністи та Церква Церква і медицина Патріарх Алексій II






Рейтинг@Mail.ru






Стрітення – День православної молоді



Диякон Тарасій Андрусевич, м. Борислав

Чим нині здивуєш молодих? Епоха постінформаційного суспільства рясніє війнами споживацтва та брудної реклами проти творчості юних талантів та вільної особистості. У хаосі міжнародних криз саме молодим економістам, юристам і митцям вдалося утворити безліч міжнаціональних спілок та організацій. В основі найуспішніших - віра і Церква.

Наш сучасник - митець з Волині Анатолій Махонюк пише:  «Я - онук віри й син надії. Шукаю любові». Як сучасна молодь зуміла зберегти живий зв'язок України із Вселенським Православ'ям попри негаразди та розколи? Про це короткий екскурс до історії Братства православної молоді світу, яке 15 лютого, в день Стрітення Христового, святкує День молоді.

«Навіщо вам те, чого не маєте, коли не відаєте, що робити з тим, що у вас вже є?»

Молодіжному християнському руху у нашій країні вже понад сто років, - такого висновку дійшли члени Всесвітнього православного братства «Синдесмос» у 1999 році. «Першою ластівкою» вважається приїзд секретаря Всесвітнього християнсько-студентського товариства Джона Мотта до Росії, після чого почали організувалися студентські осередки в Одесі, Санкт-Петербурзі та Москві.

Сплески ентузіазму та спрага до пізнавальних, винахідливих проектів у нас, молодих, сьогодні такі ж, як і в наших однолітків сто років тому. Знайшлися благодійники, котрі своєю працею і коштом численних парафій та монастирів Єрусалимської, Олександрійської, Афінської, Фінської, Руської, Сербської, Польської, Канадської, Української та інших Церков профінансували відкриття православних богословських шкіл для емігрантів у Прешові  (1923 р.) та Парижі (1924 р.). і 1925 рік, коли у Леснинському монастирі в Хопово (колишня Югославія) Харківський митрополит Антоній (Храповицький) запропонував створити міжнародну редакцію православних молодіжних братств.

«Храм не в колодах, а в ребрах», - ці слова святителя Іоанна Златоуста засяяли у серцях хлопців і дівчат, які згодом стали священиками та викладачами: Олександр Шмеман, Іоанн Меєндорф, Василій Зеньковський, Георгій Флоровський, Сергій Вишеславцев, Марія Скобцова. Навколо інтелектуалів із Росії та України гуртувалися нові «світочі» з Франції, Німеччини, Чехії та Сербії...

1930 року, коли в Парижі було засновано «Лігу православної культури», у Фессалоніках зібралися на конференцію православні педагоги. Шість років потому видатний український психолог священик Василій Зеньковський так напише про цю конференцію: «Після Фессалоніків я усвідомив, як складно нам буде об'єднати всіх православних». Згодом в еміграції він скаже: «Ми мусимо визнати, що сьогодні існує квазіцерковна культура. Її витоки не у ворожості до Церкви, а в байдужості до неї... Як потрібно постійно звертатися до суті християнської культури!»

«Суть - не в силі потиску долонь, а в ім'я чого з'єднались руки!» («Синдесмос»)

Хлопці й дівчата з різних країн 1949 року утворили Всесвітнє молодіжне православне братство «Синдесмос» (з грецької мови перекладається як «єдність духу в союзі миру»). Серед його засновників: протоієрей Василій Зeньковський (1918 року очолював комітет у справах релігії та культури незалежної України в уряді гетьмана Скоропадського), протоієрей Олександр Шмеман, священик Іоанн Меєндорф - майбутні ректори семінарії cвятого Володимира (Православної Церкви Америки), майбутні митрополити Сіліврії - Еміліанос Тіміадес, гір Ливанських - Георг Ходр та всієї Франції - архімандрит Мелетій, майбутній директор міжконфесійного інституту в Боссе - Нікос Ніссіотіс, а також П'єр Струве з Тетяною Лебедєвою (Росія), Леон Зандер, Іоанніс Лапас (Греція) та Велізар Гайїч (Сербія).

Як вдалося зберегти і розвинути цю естафету? - Тільки спілкуванням у постійних освітніх та мистецьких проектах: видання книжок для дітей, робота у школах та сиротинцях... «Кожного разу, - розповідає дружина священика, молодий педагог Єлизавета Киричевська, - це відмова від особистого і численні вмовляння батьків, викладачів та керівників організацій, що це потрібно дітям».

Великим внеском у цю справу стали доробки митрополита Йоана Зізіуласа, Павла Євдокимова,  професора Оксфорду єпископа Каліста (Уера) з Великобританії. Праці останнього «Внутрішнє царство», «Православний шлях», «Церква: єдність і місія» вийшли українською мовою у видавництві «Дух і літера» при Києво-Могилянській академії (див. www.spmu.narod.ru, www.duh-i-litera.kiev.ua  та www.syndesmos.org).

Один із засновників «Синдесмосу» - Георг Ходр - ще у березні 1947 року писав: «Провінціалізм, перекручення принципу автокефалії, різниця у мовах і расах, конфлікти  між Церквами і юрисдикціями є виразками православного світу. Філітизм стає практичною єрессю, коли Церква постійно зростається з державою, нацією та расою. Церква не може виконувати свою місію на землі без єдності православних».

«І питатиме Бог не в тебе, а спитає в інших. І не ім'я твоє питатиме, а кому з них ти брат». «Люди по слабкості своїй понастворювали осередків за вподобаннями (поробили з церков клуби) і часто не бажають виходити за рамки корпоративних інтересів: «Що нам ті католики чи протестанти - ми собі православні та й усе!» Так і народжується кривославіє (або просто обрядовір'я), а живий дух віри зникає, забувається. Але вірити - також робота. І дуже важка».

Як важко повірити, що смиренний католик часто є православнішим за пихатого православного ревнителя «чистоти віри», а баптист краще чує голос Божий за аскетичного проповідника традиціоналізму. Віра відкриває дивовижні горизонти. Тому юні викладачі та студенти Київських духовних шкіл разом у Міжконфесійній молодіжній раді підтримували християнський жертовний шлях Президента України не з партійних чи кланових міркувань, а заради Правди. 1958 року на молодіжній Асамблеї у Фесалоніках отець Іоанн Мейендорф зізнався: «Місія є наслідком єдності. Коротко кажучи, Правда є лише одна. Тому ми маємо об'єднуватися у вірі цієї Правди. Якщо є одна Правда, ми мусимо дозволити іншим пізнати її, а не ховати за своїми егоїстичними немочами».

В Україні членам спілки православної молоді спочатку було нелегко долати сектантські зашореності серед парафіян і духовенства не лише у провінціях, а й у столиці. Тому спілчани дуже вдячні молодіжним організаціям пластунів, «Гурту» та міжнародним скаутам на кшталт «YMCA».

1995 року, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Українська Православна Церква вперше приймала представників Всесвітнього братства «Синдесмос» у Києві.

За словами віце-президента «Синдесмоса» й організатора поїздок протоієрея Іоанна Матусяка, плідними були семінари у Львові (1997-1998 рр.) та в Ужгороді (2000 р. - http://republika.pl/alikw/). Хлопці й дівчата з 21 області на чолі з архієпископом Львівським і Галицьким Августином прийняли учасників з 10 країн світу в Свято-Успенській Почаївській лаврі.

Про роботу з дітьми в інтернатах, лікарнях та сиротинцях професор Мейєндорф пише: «Новий Завіт змінив релігію нації на релігію особи - Ісуса Христа - через Котрого і в Котрому всі народи отримують одкровення грядущого у Воскресінні Бога». Тепер не треба рятувати Церкву від єресей і розколів гучними мітингами та скандуваннями, галасливими статтями в газетах та на телебаченні - варто лише упокорити власні амбіції, викорінити особисте злочинне невігластво і в своїй канонічно єдиній Церкві рости «від сили в силу в міру зростання Христового».

«Для любові маю цілий світ. Для війни є в мене я».

«Я не захищаю свій шлях тому, що такі мої переконання, - пояснює преподобний Іустин (Попович), - я захищаю його тому, що це шлях, яким у цім світі йшов мій Спаситель». Як нині юнакам і дівчатам зберегти спасительний шлях, якщо у місті в кожній багатоповерхівці, за статистикою міжнародних експертів, декілька наркоманів?  «Парадокс полягає у тому, - розповідає молодий священик з Полісся, - що за мною їдуть як за жерцем: похорони, хрестини... А віру свою загартувати, щось змінити в душі на краще - рідко хто прагне».

«Мені приємно, - каже священик Ростислав Трьохбратський, - що греко-католицька молодь на чолі зі священиком Андрієм Нагірняком створює команду для подання законопроектів до Верховної Ради на захист здоров'я та культури молоді в Україні. Наприклад, коли за погані слова, куріння на тролейбусних зупинках чи засмічення вулиць і річок пластиковими пляшками штрафуватимуть, - то це сотні тисяч гривень на екологію та освіту наших дітей. Але це не панацея, бо Христовий шлях - не надія на систему, інституцію чи авторитарні методи, а особистий приклад - жертовна любов. Ніякий закон не змінить людину так, як добрий приклад людини поруч. Православна молодь - це насамперед здорова розсада між териконами наркоманії та пияцтва».

«Найбільший подвиг для юнака і дівчини у шлюбі - забути про своє «я» заради благословенного «ти», - пояснює редактор молодіжного журналу «Камо грядеши» молодий київський священик Андрій Дудченко, - так само вся молодіжна громада має відчути відповідальність за своїх сусідів, рідних та друзів, бо «спитає Всевишній в інших за тебе і в тебе за них».

«Інша річ, що не завжди українська молодь достатньо відкрита, - вважає керівник словацької молодіжної організації Богуміл Вопршалек. - Отож, у всіх семінаріях нині варто нагадувати просту істину: коли хто відмовляється від соціальної співпраці з представниками інших сповідань - він ризикує опинитися поза християнством. За словами апостола Павла: «Ради Господа, благаю вас поводитися гідно звання, до якого ви покликані, зі смиренною мудрістю і лагідністю, довготерпінням, підтримуючи один одного любов'ю, прагнучи зберігати єдність духу в союзі миру (syndesmos). Одне тіло й один дух, як ви й покликані в одній надії покликання вашого; один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Котрий над усіма, і через усіх, і в усіх нас».