У четвер, 30 березня, на черговому засіданні православної молоді в Іонинському монастирі було офіційно проголошено створення братства імені преподобного Іони Київського на чолі з намісником обителі архімандритом Іоною (Черепановим). Цього дня досі невеличкі лави цієї молодіжної організації поповнилися новими членами. Хтось записався, щоб допомогти в роботі з онкохворими дітками, хтось - з дітьми-сиротами, а хтось бачить своїм покликанням місіонерську й катехізаторську роботу.

Молоді парафіяни Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря вже давно активно займаються соціальною діяльністю. Наприклад, в Інституті онкології при Академії медичних наук України молоді волонтери проводять із хворими дітками заняття з арт-терапії. Для цього вони привозять необхідний інструментарій: кольоровий папір, олівці, фломастери, книги. На жаль, заняття тривають не дуже довго, тому що маленькі пацієнти через свою хворобу швидко втомлюються, проте завжди раді бачити молодь у себе в гостях.

До дитячого будинку в селі Гребінка братчики приїжджають по неділях зрання, щоб разом з вихованцями помолитися за Божественною літургією. Після богослужіння бавляться з дітками в ігри, проводять різноманітні заняття, яким, між поїздками, спеціально навчаються у професійних педагогів. Щораз молоді волонтери привозять із собою книги, іграшки і, звісно, солодощі. Щоб налагодити товариські відносини між маленькими пацієнтами з онкоцентру та вихованцями дитячого будинку, «іонинці» ініціювали проект «Пошта дружби», що дозволяє дітям обмінюватися малюнками, листами й листівками.

Планів у молоді з новоствореного братства дуже багато. Наприклад, вони мають намір щотижня влаштовувати екскурсії по святинях Києва й області для дітей з Інституту онкології. Також серед ідей - створити недільну школу в дитячому будинку, організовувати два рази на місяць перегляд фільмів і мультиків на християнську тематику. У майбутньому планується розробити проект соціалізації дітей-сиріт, щоб коли ті досягнуть повноліття, змогли жити самостійно. Адже практика показує, що колишні вихованці дитбудинку часто навіть не можуть приготувати собі поїсти, не говорячи вже про вступ до вузів і працевлаштування.

Віталій Сидоркін, Київ