УКР РУС  


 Головна > Публікації > Церква і суспільство  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 53 відвідувачів

Теги
Києво-Печерська Лавра секти Археологія та реставрація 1020-річчя Хрещення Русі Церква і медицина іконопис Президент Віктор Ющенко Церква і влада педагогіка монастирі та храми України Голодомор УПЦ КП Католицька Церква автокефалія конфлікти забобони милосердя розкол в Україні Митрополит Володимир (Сабодан) Приїзд Патріарха Кирила в Україну вибори Доброчинність Ющенко постать у Церкві Предстоятелі Помісних Церков церква і суспільство Вселенський Патріархат УГКЦ церква та політика українська християнська культура Мазепа молодь Церква і політика Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ церковна журналістика краєзнавство діаспора шляхи єднання комуністи та Церква






Рейтинг@Mail.ru






Спроба вижити без батьківського піклування :)

  18 травня 2009


Наталя Веселовська
Керівник Могилев-Подільского осередку Православних скаутів України

 

...або Похід Георгіївського загону Православних скаутів України міста Могилів-Подільский в Лядівський монастир

Православний скаутський рух розвивається і розповсюджується по всій Україні. Тепер не тільки у великих містах, а й у маленьких містечках створюються скаутські загони. Яскравим прикладом може бути Могилів-Подільський осередок, лідери якого вперше самостійно організували похід і підготували цікавий звіт....

Хочеться поділитися з іншими тою радістю перемоги над собою, яку пережили ми...

Перші скаути з`явилися 100 років тому, і відтоді цей рух є дуже популярним, не зважаючи на те, що дітям доводиться долати серйозні випробування. Наприклад, цього разу наші розвідники йшли пішки 14 км в один бік, чергували вночі, самі повністю готували їжу, ходили по воду (35 хвилин в один бік). Це - не прості туристи, а православні скаути, метою яких було спробувати вижити без батьківського піклування 2 доби в святому місці...

Перший самостійний похід ми приурочили до дня святого Георгія Побідоносця - нашого Небесного покровителя

На жаль, цього разу ми не змогли взяти багатьох дітей, тому що мали всього 5 наметів, розрахованих на 25-26 осіб. За останню добу довелося відмовити 40 (!!!) діткам, які дуже хотіли спробувати себе в якості православних скаутів. Сподіваємося, наступного разу вони таки підуть з нами.

Після молебню в Свято-Георгіївському кафедральному соборі 28 дітей - 14 хлопчиків і 14 дівчаток - вирушили до Лядівського скельного чоловічого монастиря, що на Вінничині.

Спочатку з Могилева-Подільського ми доїхали до с. Серебрія, а звідти підіймалися на гору та йшли полями. Місця тут дуже гарні, дітки то тут, то там підбігали і з захватом розповідали, що такої пташки ще не бачили, або такого дерева не зустрічали... Дівчинка Ліза, яка боялася хруща на початку походу, через деякий час вже принесла жука в рученятах і сказала, що вже його анітрохи не боїться. І навіть поцілувала його, щоб я переконалась в її сміливості!

Зробили привал, пригощали один одного різною смакотою, ділилися враженнями... Так ми й дісталися до монастирського готелю. Нас дуже тепло зустрів архімандрит Антоній, показав монастирську ферму, пасовище, ставки, завів до нового готелю й запропонував залишитись там... Але скаути разом почали проситися ночувати в наметах, тому ми пішли далі: до старого кар`єру, дей розташували табір.

Вечоріло. Погода була просто чудова...

Скаути заходилися розбирати речі, шукати та добувати зі скелі воду, зносити дрова, ставити намети... Я дивилася на них і думала: які ж вони щасливі, що можуть жити в мирі й займатися тим, що їм близько, що їх розвиває, допомагає жити насиченим повноцінним життям... Якби в той момент маленьких розвідників побачили їхні батьки, то, напевне, були б вражені, наскільки їхні дітки є дорослими, відповідальними, сильними, сміливими. Вони ще такі маленькі, від 6 до 14 років, а вже намагаються зробити все якнайкраще!

Діти відтворюють усе, що бачать удома: одні більш працьовиті, другі хочуть керувати, треті дуже винахідливі, але жоден із них не почувався маленьким або неспроможнім щось зробити самостійно.

Коли сутінки лягли на землю, запалало наше перше вогнище

Якби Ви бачили, як мандрівники раділи, які щасливі були! Авжеж, діти САМІ розпалили таке велике вогнище, САМІ розклали свої речі, поставили намети й САМІ приготували вечерю... До речі, було дуже смачно! Старші дівчатка поводилися як справжні господині: гарно накрили «стіл» на траві кольоровими паперовими скатерками, охайненько розклали їжу і до того ж, встигали слідкувати за малечею, аби ті не залишилися голодними.

Разом помолившись, діти полягали спати на новому місці, в нових наметах, в спальних мішках, з дорогими друзями по патрулю. Залишились тільки керівники та двоє чергових-кострових. Всю ніч наші розвідники чергували біля вогнища: шукали на деревах сухі гілочки, зрізали їх та підкладали, аби багаття не згасло. Змінювались кожні 2 години.

Настав прохолодний росяний ранок

Діти вийшли на свіже повітря. Дружньо помолились, співали «Христос Воскрес!», «Богородице Діво», «Взбранной Воєводє», і пташки не відставали, також славили Бога...

За приготування їжі взявся Влад (14 років... Незабаром до сніданку вже була готова гречана каша з сардинами, борщ, макарони по-флотськи, чай, кава з вершками! Дівчатка нарізали декілька видів весняних салатів. І все це в абсолютно дружній атмосфері, з гарним настроєм. «Дома так не виходить, бо мама заставляє, - кажуть дівчатка, - але тепер порадуємо батьків, бо навчилися готувати ці страви».

Особливо почесна місія була у маленьких Світланки, Саші, Андрія та Марка: вони були водоносами. Йти дуже далеко, але кожного разу дітки вигадували нові способи для більш зручного переносу води. Коли ми наближалися до монастирського готелю, 7-річна Світланка підбігла до дверей і вигукнула: «Ми прийшли до вас з миром! Христос Воскрес!» Знаєте, в такі моменти розумієш, що скаути - справді щасливі діти: для них весь світ, всі творіння - цінні ті близькі... Деякі діти вперше почули спів соловейка, вони побачили воду, яка витікала зі скелі, вони бігали по росі та дихали чистим повітрям. Принаймні ці дві доби діти жили на сонечку без телевізора і комп`ютера.

Знаєте, все проходило настільки легко, дружньо, що відчувалося Боже благословення й допомога Святого Георгія та Святого Цесаревича Олексія, з іконою якого ми були в таборі.

І вдень, і ввечері юні розвідники ходили купатися в Дністрі

Вода була, як завжди, холодна, але нікого це не зупинило і ніхто не захворів. Потім піднялися в сам монастир, вклонилися святим іконам, побували в кістяниці, скупалися в святому джерелі. А ввечері влаштували «Велику Георгієвську гру». Абсолютно всі скаути взяли участь у ній і майже всю її підготували три дівчинки - Алєся, Юля та Катя (12-14 років). Тут були і шпигуни, і послання англійською мовою, і поранені іноземки, і мумія, і два «Чорних ящики» і спортивні випробування, і екологічні завдання для малечі... Сама гра була довгоочікуваним сюрпризом для всіх діток, вони навіть не здогадувались скільки цікавого підготували для них подруги.

Наприкінці гри - приз: цукерки, які потрібно було розділити на всіх так, щоб ніхто не засмутився, і всі залишились задоволеними.

Що тут можна сказати? Тієї ночі всі спали «без задніх ніг», як після справжньої боротьби зі шпигунами та муміями. Лише 13-річна Іра допомагала нам, дорослим, підтримувати вогнище.

Було тепло і тихо. Було дуже добре...

Зранку в неділю ми помолилися, склали свої речі, прибрали за собою територію і вирушили на Літургію в монастирський храм. Наші маленькі скаути причастилися (правило ми прочитали ще звечора), допомогли приготувати кашу, салат та бутерброди, а чудовий суп нам зварили сестри монастиря. Отець Антоній помолився з нами перед прийняттям їжі та благословив смачну трапезу.

Ось ми вже спускаємося з Лядівської гори і йдемо берегом Дністра

Після повені, яка була влітку минулого року, на березі утворились ніби маленькі хатиночки: з гілок, намули та трави. Звісно, діти забажали неодмінно погратись тут. Місце - чудове, неможливо намилуватись, настільки спокійне, - справді святе.

Діти підняли прапор із зображенням Георгіївського хреста та ікони святого Великомученика й почали співати: «Христос Воскрес» і далі, від «День Победы» та «Катюши» до «Кузнечика». Усім подобалося гуртом згадувати досить великі частини текстів.

Через 2 км ми перепочили, скупалися в річці, поїли й вирушили на с. Кремінне, а там... багато км до с. Серебрія. Люди зупиняли дітей , розпитували, хто вони такі, і скаути дуже гарно розповідали, що означає бути православним скаутом...

Дорога назад була дуже важкою, всі втомилися, припікало сонце, але діти підбадьорювали й підтримували одне одного, допомагали нести важкі речі, вигадували вірші та ігри...

Усе колись закінчується...

Але є речі або події, кінець яких означає початок нового етапу, нового життя...

Багато чого нам потрібно навчитися, ще буде в нас чимало підгорілих каш та подряпаних колінок, але кожного разу наші діти ставатимуть сильнішими, більш витривалими, сміливими, - такими, якими й повинні бути православні люди.