УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 90 відвідувачів

Теги
Приїзд Патріарха Кирила в Україну церковна журналістика монастирі та храми України автокефалія Патріарх Алексій II Голодомор комуністи та Церква вибори Священний Синод УПЦ Президент Віктор Ющенко Ющенко педагогіка Археологія та реставрація УПЦ КП діаспора молодь Доброчинність Предстоятелі Помісних Церков милосердя Католицька Церква Мазепа Києво-Печерська Лавра краєзнавство церква та політика постать у Церкві УГКЦ церква і суспільство Церква і влада Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі Вселенський Патріархат шляхи єднання конфлікти розкол в Україні Церква і політика іконопис секти забобони українська християнська культура






Рейтинг@Mail.ru






7 лютого – день пам’яті святителя Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського



7 лютого - день пам'яті святителя Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського

Святий Григорій Богослов (326-389 рр.) був сином Григорія (згодом єпископа Назіанзького) і Нонни. Ще до народження сина вона обіцяла присвятити його Богу і доклала всіх зусиль, щоб схилити його до служіння Господу. Виховання, яке дала йому мати, святитель Григорій вважав найважливішим. Будучи чоловіком здібним і талановитим, він здобув прекрасну освіту: навчався в школах Кесарії Палестинської, де була багата бібліотека, зібрана мучеником Памфілом, в Олександрії, де вивчав твори Орігена, і, нарешті, в Афінах, де особливо зблизився зі святителем Василієм Великим. Дружбу з ним він вважав кориснішою за найвищу школу. У друзів в Афінах була одна кімната й один спосіб життя; у них було лише дві дороги: одна вела у храм Божий, інша - в училище. В Афінах святий Григорій познайомився з Юліаном (на прізвище «Відступник», який, ставши імператором, зрікся християнства й намагався відродити язичництво у Римській імперії). У віці 26 років майбутній святитель Григорій прийняв хрещення.

Після повернення на батьківщину, він тривалий час ухилявся від будь-якої суспільної посади. Роздуми про Бога, молитва, читання слова Божого, писання натхненних слів та пісень і служіння старим батькам - були його заняттям. Час, який він провів зі своїм другом Василієм у його пустелі, вважав найщасливішим у житті. Батько його, будучи єпископом і потребуючи помічника, викликав його з Василевої пустелі у Назіанз і висвятив на пресвітера. Сан так налякав Григорія складністю обов'язків, що він знову віддалився в пустелю. Заспокоївши там хвилювання духу, він повернувся до батька і прийняв на себе священицьке служіння, втішаючись, що він і Богу служить, і допомагає старому батькові у його турботах про паству. Тим часом Василій Великий став архієпископом. Бажаючи мати відданого й освіченого помічника в управлінні, святитель Василій запропонував Григорію місце головного протопресвітера при своїй кафедрі, але той відмовився прийняти цю почесну і впливову посаду. Деякий час потому, за таємною угодою архієпископа Василія з батьком Григорія, відбулося висвячення Григорія на єпископа міста Сасима. Вбачаючи в цьому волю Божу, він прийняв висвячення, але відмовився від ухвалення самої посади і, як співправитель (вікарій), продовжував служити своєму батькові й пастві назіанзькій. 374 року помер старий батько Григорія, а слідом за ним - матір. Святий Григорій деякий час продовжував керувати назіанзькою церквою замість батька, але несподівано сильно захворів. Одужавши, він віддалився в обитель, де в посту й молитві пробув близько трьох років.

Проте світоч не міг сховатися в чернечій келії. Обраний православними єпископами і мирянами на престол архієпископа в Константинополі, він прибув туди в часи панування аріан, які захопили всі храми столиці. Святитель Григорій зупинився в будинку своїх знайомих. Одну з кімнат він перетворив на храм, назвавши її Анастасією (тобто воскресінням) з надією, що тут воскресне Православ'я, і почав проповідувати. Аріани насміхалися й глузували з нього, кидали в нього каміння і, навіть, підсилали таємних убивць. Своїм сильним словом, прикладом життя і пастирською старанністю він перемагав ворогів Церкви. Люди звідусіль приходили послухати його натхненні проповіді. Щоденно тисячі людей з єресі поверталися до Православної Церкви.

У часи православного імператора Феодосія (379-395 рр.) аріанів вигнали з храмів столиці. Коли виявилася єресь Македонія (Македоній заперечував Божество Святого Духу), святий Григорій боровся проти неї і брав активну участь у засіданнях Другого Вселенського Собору. Він відмовився від Константинопольської кафедри, сказавши: «Прощай, кафедре, - це небезпечна висота!» Святий Григорій поїхав до рідного селища Аріанз, поблизу Назіанза, де й провів останні роки свого життя.

За свої богословські твори святитель Григорій одержав від Церкви почесне звання Богослова і вселенського вчителя, а за здатність проникати думкою у найглибші таємниці віри та висловлювати незбагненні її істини з прозорою ясністю і строгою точністю Церква в одній з молитов називає його «найвищим розумом». Проповіді його насичені такою поезією, що багато фраз з них були використані згодом для святкових співів.