УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 186 відвідувачів

Теги
шляхи єднання Предстоятелі Помісних Церков педагогіка конфлікти Голодомор комуністи та Церква автокефалія монастирі та храми України діаспора милосердя Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну краєзнавство УГКЦ молодь забобони Мазепа УПЦ КП розкол в Україні церква та політика Католицька Церква Священний Синод УПЦ Церква і влада Церква і політика постать у Церкві Церква і медицина Ющенко іконопис 1020-річчя Хрещення Русі Вселенський Патріархат Митрополит Володимир (Сабодан) секти українська християнська культура Доброчинність Патріарх Алексій II вибори церковна журналістика церква і суспільство Києво-Печерська Лавра Президент Віктор Ющенко






Рейтинг@Mail.ru






15 лютого 399 року до Різдва Христова було засуджено до смерті філософа Сократа



Пелопоннеська війна ніяк не закінчувалася. Спартанці та афіняни раз у раз сходилися на полі бою. Тільки Афіни продовжували жити своїм життям. Але що це за суперечка порушує буденну метушню біля міняльних крамниць? Крізь натовп ґав важко розгледіти лисого коренастого чоловіка у пошарпаному плащі, а з ним і двох афінських полководців. Поряд із ним доблесні воїни схожі на зніяковілих хлопчаків. Ось уже годину вони ніяк не можуть дати відповідь на його просте запитання, що таке „хоробрість"...

Тим часом босий дивак у плащі зник у юрбі. За ним прослідували його учні. Вони пішли за наймудрішою людиною Афін...

„Я знаю тільки те, що нічого не знаю", - казав Сократ. Син каменяра й повитухи, він вирішив перейняти повивальне мистецтво матері. Ось тільки його допомога людям полягала в добутті істини. Він як філософ уперше заговорив про безсмертя душі, про вічне Благо.

„Він своїм філософствуванням збиває зі шляху юнаків!" - прозвучало з вуст когось із недоброзичливців.
„Доки я дихаю і маю сили, я не перестану філософствувати". Про свою софістику він говорив так: „Це не я, Сократ, говорю вам. Це говорить „логос". Мені ви можете заперечувати, але йому - ні".

„Сократ проповідує якихось нових богів!" - зробили висновок поборники дохристиянської релігії.
Тим часом для Сократа закони його рідних Афін були понад усе. Щоправда, совість не дозволила йому (на той час засідателеві міської Ради) погодитися з несправедливим вироком для колишніх вояків, а потім взяти участь в арешті безвинного громадянина. А ще ці його філософські розмови про внутрішню свободу і мораль, якою повинен керуватися кожен суспільний управлінець.

Він небезпечний для Афін! - врешті вирішили охоронці закону.

Отже, звинувачення проти Сократа сформульовано й подано до суду. Позивачами стали відомий поет на ім'я Мелет, багатий шкіряник Аніт та оратор Лікон.

Узимку 399 року до Р. Х. Сократ з'явився на суд. Оскільки адвокатів на той час не існувало, він сам тримав промову на захист. Але цим тільки ствердив суддів у рішенні. Вони винесли філософу смертний вирок. У Сократа був шанс подати на апеляцію - друзі запропонували гроші для його викупу. На це Сократ відповів: „Вас, співгромадяни, я люблю й поважаю, але більше підкоряюсь голосу Бога в собі."

Удруге врятувати Сократа друзі спробували вже у в'язниці. Вони підкупили охоронця. Але філософ і не думав тікати. Він, афінський громадянин, ніколи не міг дозволити собі порушити закон.

„Друзі мої, хіба ви не знаєте, що я вже засуджений, з дитинства. - Відповідав Сократ на сльози й благання. - Я засуджений до смерті вже тим, що я народився, а коли народився, то повинен вмерти". Він до останньої краплі осушив чашу із цикутою, запропоновану катом у день страти. Його обличчя виражало повний спокій.