УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 121 відвідувачів

Теги
Вселенський Патріархат Голодомор секти українська християнська культура 1020-річчя Хрещення Русі Приїзд Патріарха Кирила в Україну Католицька Церква церква і суспільство церква та політика комуністи та Церква Мазепа конфлікти молодь діаспора милосердя монастирі та храми України Церква і медицина шляхи єднання педагогіка розкол в Україні Священний Синод УПЦ Церква і влада Ющенко Президент Віктор Ющенко УГКЦ Доброчинність Патріарх Алексій II вибори Предстоятелі Помісних Церков забобони краєзнавство УПЦ КП церковна журналістика постать у Церкві Митрополит Володимир (Сабодан) іконопис Церква і політика Києво-Печерська Лавра автокефалія Археологія та реставрація






Рейтинг@Mail.ru






3 квітня – день пам'яті преподобного Серафима Вирицького



Усе зло потрібно покривати лише любов'ю
Преподобний Серафим Вирицький

Зерно справжньої християнської моралі й духовності має впасти на благодатний ґрунт, щоб прорости й дати свої плоди. Таким благодатним ґрунтом була душа сина Миколи Івановича та Хіонії Олімпівни Муравйових Василя, у майбутньому преподобного Серафима Вирицького. Першими його книгами були Євангеліє і Псалтир. Хлопчик зачитувався житіями святих. Уже тоді відкрився для нього чудесний світ, перед яким померкло усе земне. У глибинах чистої дитячої душі зародилася думка про чернечий подвиг.

Коли отроку було близько чотирнадцяти років, у сердечному пориві прийшов він в Олександро-Невську лавру, щоб знайти там для себе духовний притулок. Але один зі старців дав йому таку настанову: «Тобі ще призначено пройти шлях мирський, тернистий, зі скорботами... Прийде час, і Господь винагородить тебе...» Так була явлена Василю воля Божа. Подвиг послуху праведника тривав понад сорок років.

Чернецтво преподобний Серафим прийняв в 1920 році одночасно зі своєю дружиною, яка стала послушницею Воскресенського Новодівичого монастиря.

До прийняття чернецтва Василь Миколайович був успішним купцем. Його духовним батьком і наставником був відомий старець Гетсиманського скиту преподобний Варнава. Перед тим як стати духівником Олександро-Невської лаври, старець Серафим прийняв велику схиму.

В Олександро-Невську лавру до великого старця почали приїжджати люди. Смиренному схимнику Всевишнім було дано те, чого не міг осягнути звичайний людський розум. Інколи від келії, де приймав преподобний, тягнулися довгі черги. До спраглих душ праведник звертався з таким повчанням: «Нам же залишається тільки покладати надію на Бога й благати у Нього прощення. Будемо пам'ятати, що Бог є любов».

Великий вплив мав лаврський схимник на молодь. Багато дівчат та хлопців, збитих з пантелику різними єретичними вченнями, після його проповідей переходили в Православіє. Усі, хто звертався до отця Серафима, знаходили через нього благу волю Божу.

На початку 30-х років, незадовго до масових арештів священнослужителів, старець тяжко захворів. Лікарі сказали, що його може врятувати лише сільське повітря. Батюшка категорично відмовлявся їхати з міста, але правлячий архієрей настояв. Він викликав із Новодівичого монастиря черницю, яка в миру була дружиною Серафима, і благословив її відвезти старця в село. Арешти не торкнулися праведного. Не торкнулися його й гоніння на віру - Господь беріг життя цього старця для того, щоб він прославив Його ім'я.

Роки перебування старця Серафима у Вириці - це роки безперестанних хвороб. Бувало, що отець не міг навіть піднятися з ліжка. Але це й час великих подвигів, які повторювали подвиги подвижників у давнину. Дні старця проходили в посту й молитві.

Під час Великої Вітчизняної війни отець Серафим повторив подвиг преподобного Серафима Саровського. Змучений хворобами подвижник, якому йшов сімдесят шостий рік, молився за спасіння Росії на великому камені перед іконою преподобного Серафима.

До останніх хвилин життя наставляв старець своїх духовних чад. Перед кончиною подвижнику у вікні його келії явилась Божа Матір. Преподобний Серафим, передчуваючи це, велів запалити усі лампади. Так і пішов з життя. Сталося це 3 квітня 1949 року.