УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 56 відвідувачів

Теги
УГКЦ Патріарх Алексій II церква та політика краєзнавство діаспора Митрополит Володимир (Сабодан) монастирі та храми України вибори молодь церква і суспільство іконопис Церква і політика розкол в Україні Вселенський Патріархат автокефалія Києво-Печерська Лавра конфлікти Священний Синод УПЦ УПЦ КП секти милосердя Предстоятелі Помісних Церков постать у Церкві Президент Віктор Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі забобони Доброчинність Церква і медицина педагогіка Голодомор Ющенко Археологія та реставрація українська християнська культура Католицька Церква церковна журналістика комуністи та Церква Приїзд Патріарха Кирила в Україну Мазепа Церква і влада шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






11 квітня – Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів



Мир - чеснота цивілізації, війна - її злочин

Сьогодні 11 квітня світова громадськість згадує події, які відбувалися в 1945 році. Друга світова війна наближалася до свого фінального завершення, але не всім судилося дожити до цієї події. Німецьке командування прийняло не людське рішення, від якого навіть зараз стине кров - про тотальне винищення в'язнів концтаборів. Фашистська каральна машина доживала останні місяці, а у зв'язку з наближенням радянських і союзних військ ставала все більш агресивнішою. І вся нелюдська лють падала на полонених і в'язнів таборів. Концентраційний табір - один з тих жахів, який назавжди закарбувався в людській пам'яті. Минуло вже понад шістдесят років з того часу, як від неминучої смерті були врятовані в'язні Бухенвальду. 11 квітня 1945 року о третій годині ночі організатори повстання передали по радіо: «Вставайте, час настав!». Повсталих підтримали передові загони радянських і союзних військ і від смерті було врятовано майже сто тисяч полонених. А згодом визвольна хвиля покотилася далі і згодом були звільнені концтаборами Заксенхаузен, Дахау, Равенсбрюк та інші.

Для людей, які пройшли всі жахи війни, найголовнішою цінністю є мир. Вони не думали про високі нагороди, звання, медалі. Без жалю віддавали своє життя за Вітчизну, за лагідні руки мами, за спокійний дитячий сон. Війна опалила їхні серця, сивиною побілила голови, але душа жила святою любов'ю.

З кожним роком Велика Вітчизняна війна на крок, на перегорнуту сторінку віддаляється від нас. Та забути звитягу батьків, дідів, прадідів неможливо. Блакитне небо - їхній дарунок, промені щастя в очах - від них. На жаль, усе менше серед нас ветеранів, які вижили після тортур фашистських концтаборів, але пам'ять про них живе. З року в рік, весняного дня, ми приносимо квіти до пам'ятників загиблим в'язням, зі щемом в душі приходимо туди, де стояли страхітливі мури концтаборів «Сирецький», «Бабин Яр», «Дарницький».

Сторінки минулого не треба забувати ніколи. Важкий шлях пройшло «покоління війни» - голод, тяжка, виснажлива праця та багато інших випробувань. Ті, що залишилися в живих, сьогодні згадують усі ті роки з болем. Скупа чоловіча сльоза навертається на очі ветерана. Головне, щоб це більше не повторилося. «Щоб не повторилося», - відлунює в наших серцях.