УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 127 відвідувачів

Теги
1020-річчя Хрещення Русі Патріарх Алексій II Предстоятелі Помісних Церков церковна журналістика діаспора Митрополит Володимир (Сабодан) комуністи та Церква Вселенський Патріархат конфлікти милосердя Доброчинність УПЦ КП Церква і влада Церква і політика шляхи єднання УГКЦ Церква і медицина Приїзд Патріарха Кирила в Україну монастирі та храми України забобони Президент Віктор Ющенко Голодомор церква та політика Ющенко краєзнавство педагогіка церква і суспільство іконопис постать у Церкві молодь Священний Синод УПЦ автокефалія Києво-Печерська Лавра українська християнська культура вибори Мазепа Католицька Церква Археологія та реставрація секти розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






13 квітня 1928 року в Києві пройшла прем’єра фільму О. Довженка "Звенигора"



Як тяжко, і болісно, і страшно бути бездітним в житті і в творчості.
Олександр Довженко

 

«Кожен кадр можна зняти з безлічи точок. Але завжди існує одна, найвиразніша. Завдання художника і полягає в тому, щоб знайти її». І Довженко шукав. Бувало, робота на знімальному майданчику тривала до шостої ранку. «Ще один кадр!» - лунав голос режисера. І де та втома й дівалася. Знімали легко, швидко, весело. Олександр Петрович умів запалити людей.

Після «Васі Реформатора», «Ягідок кохання», «Сумки дипкур'єра» Довженко взявся за «Звенигору». Як пізніше писав: «Це був своєрідний прейскурант моїх творчих можливостей». Незважаючи на складність зйомок, адже в картині висвітлювалися широкі історичні пласти, роботу було завершено «одним духом - за сто днів». «Картину я не зробив, а проспівав, як птах», - говорив О. Довженко.

І, нарешті, настав хвилюючий момент. Перший перегляд. Світло погасло, на екрані майнула назва: «Звенигора». Попливли поетично-казкові образи, кадри історії українського народу - від скіфів до сучасності. А в центрі усього цього - сивий невмирущий дід, який споконвіку шукає скарби під Звенигорою, береже в суворій таємниці легенду про них. Згідно із задумом Довженка, постать діда - невмируща, бо невмирущим є народ. Символічним стає шукання скарбів. То доля трудівників, плоди тяжкої праці народної. Звенигора - це мрії про вільне життя, без голоду й трагедій.

Картина приголомшила. Перед глядачем проплило щось досі небачене. Це було руйнування кінематографічних канонів. Почалися дискусії. Багато пер поламали критики, висловлюючи часто зовсім протилежні думки. Одні рішуче відкидали фільм, другі проголошували його новою сторінкою в історії кіномистецтва.

Першим друкованим відгуком про роботу Довженка стала стаття редактора журналу «Кіно» М. Бажана: «Це - історична симфонія, що рівної їй немає в світовому кіно. Це зафільмована лірика, епос і філософія, виявлені в образах такої глибини й значимості, що багатьом не сила до кінця їх розкопати й зрозуміти». Ейзенштейн так описував свої враження після перегляду довженківської картини в Дзеркальному залі тодішнього театру «Ермітаж» у Москві: «...в повітрі стояло: серед нас нова людина кіно. Майстер свого жанру. Майстер своєї індивідуальності. І разом з тим майстер наш. Свій. Спільний. Перед нами була людина, яка створила нове в галузі кіно».

«Звенигора» швидко обійшла екрани багатьох країн - Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади, Англії, США, Греції... Високу оцінку здобув цей фільм у чехословацькій пресі. Оваціями зустріли його парижани.

Картина, як визнав і сам Довженко, була «надто складна для сприйняття». Але вона прозвучала піснею любові до рідного народу, вірою в його майбутнє. І саме «Звенигора» залишилася в історії кіно, тоді ще німого, як перший довженківський фільм.