УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 136 відвідувачів

Теги
Предстоятелі Помісних Церков постать у Церкві шляхи єднання краєзнавство іконопис Президент Віктор Ющенко діаспора монастирі та храми України Вселенський Патріархат церква і суспільство 1020-річчя Хрещення Русі педагогіка українська християнська культура милосердя Патріарх Алексій II конфлікти Священний Синод УПЦ церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і політика забобони Ющенко Доброчинність Археологія та реставрація секти Католицька Церква церква та політика комуністи та Церква Мазепа Голодомор Церква і влада Києво-Печерська Лавра автокефалія УПЦ КП Приїзд Патріарха Кирила в Україну вибори розкол в Україні молодь Церква і медицина УГКЦ






Рейтинг@Mail.ru






17 квітня – день пам'яті преподобного Іосифа Піснеписця



Ми не можемо за Ним іти, доки себе, як злих, не зречемося.
Єпископ Ігнатій (Брянчанінов)

 

«Істинно, тоді коли життя і справи майже кожного святого прикрашені хвалою, чи не достойний безсмертної слави той, хто так гідно й прекрасно оспівав їх», - так писав про преподобного Іосифа Піснеписця диякон Константинопольської Церкви Іоанн близько 890 року.

Святий Іосиф залишив мирське життя 15-річним юнаком. Перед ним відчинив двері монастир у Фессалоніках, де своїм благочестям, працелюбністю, покірністю праведник заслужив любов усієї братії і невдовзі був висвячений у пресвітери.

У часи жорстоких іконоборчих гонінь Іосиф пішов за Григорієм Декаполітом до Константинополя і оселився з преподобним у церкві святих мучеників Сергія і Вакха. Разом вони безстрашно відстоювали шанування святих ікон, проповідували на площах міста, відвідували будинки православних, зміцнюючи їхню віру. Коли Константинопольська Церква перебувала під особливо великою загрозою, православні ченці вирішили просити допомоги у Папи Лева ІІІ. Гінцем обрали Іосифа, як найстійкішого та красномовного. Під час подорожі він зазнав значних випробувань. Іконоборці ув'язнили преподобного, та не зламали його волі. Мужньо витримуючи усі незгоди, він підтримував й інших в'язнів. Молитвами святого Іосифа один православний єпископ, якого вже покидало терпіння, настільки укріпився духом, що без вагань пішов на смерть за Господа.

Шість років провів преподобний Іосиф в темниці. У ніч перед Різдвом 820 року йому явився святитель Миколай Мірлікійський, який сповістив преподобного про смерть іконоборця Льва Вірменина й про припинення гонінь на святі ікони. Чудом звільнений Іосиф Божою милістю був перенесений в Константинополь. Не застав він у живих свого учителя преподобного Григорія Декаполіта. Пізніше мощі свого наставника праведник переніс до збудованої ним церкви в ім'я святителя Миколая.

Ще один храм став ділом рук Іосифа - в ім'я святого апостола Варфоломея. Апостол, явившись праведнику у вівтарі, поклав йому на груди святе Євангеліє і благословив писати церковні піснеспіви. Із того часу святий Іосиф почав оспівувати Божу Матір і святих угодників, складати на їхню честь хвалебні рядки.

Ще не раз преподобний страждав від єретиків за свої переконання. За цариці Варди відбув заслання. Та не похитнулася його віра в Господа, став ще стійкішим, і душа його наповнювалася любов'ю до ближніх. Досягнувши глибокої старості, преподобний Іосиф захворів. Перед самою Пасхою, у Велику П'ятницю, Всевишній уві сні сповістив його про близьку смерть. Декілька днів він гаряче молився, готуючись до смерті. У своїх молитвах Іосиф просив Церкві миру, а своїй душі - милосердя Божого. Причастившись Святих Христових Тайн, преподобний благословив усіх , хто був біля нього, і з радістю відійшов до Господа. Лики ангелів і святих, яких праведний Іосиф прославив своїми піснеспівами, урочисто провели душу його в Царство Небесне.