УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 187 відвідувачів

Теги
Священний Синод УПЦ вибори церква та політика постать у Церкві церква і суспільство Доброчинність Приїзд Патріарха Кирила в Україну УГКЦ іконопис автокефалія Церква і влада Патріарх Алексій II милосердя Церква і політика Мазепа 1020-річчя Хрещення Русі комуністи та Церква секти краєзнавство Президент Віктор Ющенко діаспора Голодомор Вселенський Патріархат Предстоятелі Помісних Церков Ющенко конфлікти церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан) Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація Католицька Церква УПЦ КП розкол в Україні шляхи єднання українська християнська культура педагогіка молодь забобони монастирі та храми України Церква і медицина






Рейтинг@Mail.ru






18 квітня 1888 року народився український живописець Іван Хворостецький



Де Дух не водить рукою художника, там немає мистецтва.
Леонардо да Вінчі

Цього дня 1888 року в селі Юридики поблизу Почаєва народився Хворостецький Іван. Свої перші творчі кроки обдарований юнак зробив у Почаївській Лаврі, навчаючись в іконописній майстерні. А вже будучи відомим художником, брав активну участь у реставрації Лаври та оспівував її у своїх творах.

Його першим учителем був його дядько, почаївський іконописець. Здібності Хворостецького помітили, його почали запрошувати розписувати церкви. Згодом він отримує пропозицію від відомого київського іконописця К.Крушевського взяти участь у розписах нового собору в Білій Церкві. То була велика школа для відточення майстерності, але Хворостецький розумів, що справжнім художником він стане тільки тоді, коли пройде ґрунтовне професійне навчання. Прагнення вчитися, пізнавати, вдосконалюватися привело його до Київського художнього училища, де він наполегливо вчиться сім років.

Він полюбляв писати невеликі, етюдного характеру картини природи. Зовні прості, але наповнені емоційним змістом. Цю рису добре підмітив відомий український пейзажист Микола Глущенко: «Він умів оспівати й опоетизувати те, що іншим надокучило. Зображення будь-якого кущика в нього звучало як одкровення... Природа була для нього відкритою книгою».

...На пагорбі ще зостався великий шмат снігу, почорнілого від сліпучого весняного сонця, але бліда зелень вже вперто пробивається то тут, то там. І зарожевіли гілки берізок, закосичилася жовтими китицями верба, радіючи свіжому теплому вітерцеві та легким білим хмаринкам у лагідному небі. Мимоволі згадується, коли милуєшся цією скромною картиною, оте неповторне, тичинівське «Йде весна, запашна...».

Так, мальовничі міста навколо рідного Почаєва стали основною темою його робіт. Майстер дуже любив Почаївську Лавру, з любов'ю малював на полотні цю святиню в променях сонця. Він глибоко переживав і протестував, коли влада вирішила розташувати в стінах цієї національної святині психіатричну лікарню. «Для батька Лавра була не тільки храмом Божим, вона була для нього і храмом мистецтва, - пише в спогадах його син Валерій. - В дитинстві він навчався в ній, спочатку в церковнопарафіяльній школі, а потім в іконописних майстернях. Якось ранньою весною ми з батьком прогулювалися на околицях Почаєва. Світило сонце і Лавра в його сяйві, здавалося, злітала над землею. Батько раптом зупинився, довго дивився на Лавру і сказав: «В ній я почав свої перші кроки, які вивели мене на дорогу високого мистецтва. Я завжди вдячний тим людям, які в стінах Лаври прищепили мені любов до малярства».

Талановитий художник залишив по собі яскраву й неповторну спадщину, без неї картина українського живопису ХХ століття була б збідненою і неповною. А ще великою заслугою цього майстра стала виховна ним ціла плеяда обдарованої творчої молоді, якій належить значний внесок в українську образотворчість.

Він заслужив своєю натхненою творчістю широке визнання в рідній Україні, яку палко любив і якій віддав весь щедрий талант.