УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 38 відвідувачів

Теги
Католицька Церква Церква і влада церковна журналістика Вселенський Патріархат Археологія та реставрація комуністи та Церква секти постать у Церкві Церква і політика Приїзд Патріарха Кирила в Україну Ющенко конфлікти Предстоятелі Помісних Церков педагогіка церква і суспільство Церква і медицина церква та політика українська християнська культура вибори шляхи єднання Доброчинність автокефалія Києво-Печерська Лавра Голодомор УПЦ КП УГКЦ Мазепа забобони Патріарх Алексій II молодь діаспора Священний Синод УПЦ розкол в Україні іконопис монастирі та храми України милосердя краєзнавство Митрополит Володимир (Сабодан) Президент Віктор Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі






Рейтинг@Mail.ru






30 квітня – день пам’яті преподобного Паїсія Київського, Христа ради юродивого



Хто досяг святості, той досяг найбільшої можливості служити ближнім.
Архієпископ Сергій (Корольов)

Старець Паїсій, в миру Прокопій Григорович, народився в липні 1821 року в місті Лубни Полтавської губернії. Мати виховувала його у благочесті. Вона намагалася вселити у душу сина поняття про Бога, про віру в Нього, про добродійне християнське життя. Вона навчила його старанно молитися Богу, відвідувати храм Божий і бути милостивим до бідних.

Навчаючись у Києво-Подільській духовній бурсі, Прокопій не мав великої схильності до світських наук, проте уроки Закону Божого і читання житій святих, особливо угодників Печерських, концентрували на собі усю його увагу. Особливо любив він недільні і святкові дні, коли відвідував шкільний храм. Відмінно знаючи церковний устав, Прокопій з благоговійним трепетом прислужував у вівтарі й допомагав читати і співати на кліросі.

Він дуже любив відвідувати місцеві монастирі. Найулюбленішим з Київських монастирів була для нього Печерська Лавра, в якій Прокопій відпочивав душею. Бажання бути якомога ближче до печерських преподобних було настільки сильним, що Прокопій таємно залишає дім й оселяється в Лаврі. Жив тут він як звичайний паломник. Згодом його прийняли до монастиря як тимчасового послушника. Прокопій хотів бути зачисленим до списку постійних послушників, однак вирішення цього питання затягувалось. Справа тривала близько трьох років, і настільки ослабила волю Прокопія і похитнула усі його надії, що, пригнічений нескінченним уповільненням, юний подвижник подав прохання про звільнення його з Лаври.

Однак іншою була Воля Божа. Намісник Лаври, архімандрит Лаврентій, віддав наказ залишити Прокопія в Лаврі. Таким чином, численні перешкоди минули, і молодий подвижник благочестя, згідно волі митрополита Філарета (Амфітеатрова), який покровительствував молодому аскету, був зарахований до числа дійсних послушників Лаври. Він ніс послух на кліросі при печерах.

Свята Києво-Печерська обитель, що від сивих часів славилася своїми подвижниками, являла для Прокопія обширне поле для його духовних спостережень. Сам святитель Філарет, цей видатний аскет-адміністратор того часу, і його гідні сподвижники ієросхимонахи - Парфеній, Христа ради юродивий Феофіл та інші ченці Лаври, які були високоповчальним прикладом чернецтва, мали на Прокопія благодатний вплив.

Як тільки починали пригноблювати його помисли або охоплювати пристрасті, він відразу поспішав до старця Порфирія, щоб одержати від нього корисне повчання. Не раз бував він і у старця Феофіла. І, зустрічаючись з ним на дорозі, в келії, в лісі, або в Китаївському саду, приймав від нього благословення і розмовляв з ним про спасіння душі.

Поклавши, таким чином, добрий початок порятунку своєї душі, Прокопій почав потроху удосконалюватися духом і, ніби сходинками, сходив на вершину добродійного життя. Бажаючи удосконалити свій аскетичний подвиг, Прокопій взяв на себе подвиг юродства.

Митрополит Філарет (Амфітеатров) по особливому ставився до Прокопія. Він відчував у ньому велику внутрішню силу. Архіпастир настільки вподобав молодого подвижника, що неодноразово навіть примушував Прокопія читати своє келійне правило, а потім зробив його і своїм тимчасовим чтецем. Голос у Прокопія був густий, сильний і звучний баритон. Він читав в церкві з великим натхненням, зворушуючи серця слухачів до молитовного настрою.

Завдяки протекції того ж таки митрополита Філарета, Прокопій був пострижений начальником Голосіївської пустині ієросхімонахом Мойсеєм в рясофор і одержав ім'я - Паїсій.

Виснажене важкими подвигами, але сяюче чистотою душі, обличчя його свідчило про особливу стриманість.

Так проходив день за днем. У боротьбі зі своїми пристрастями, блаженний Паїсій досяг високої духовної досконалості. Всемогутній Господь, якого вибрав він своїм Путівником, зберігав обранця Свого від всяких спокус і бід. За добровільне мучеництво Господь прославив блаженного старця даром прозорливості та благодаттю зцілень. Не дивлячись навіть в обличчя людини, блаженний Паїсій вгадував думки кожного і, читаючи їх, як з розкритої книги, прозрівав майбутню долю.

Проживши благочестиве життя, преподобний Паїсій у віці 72-х років 30 квітня 1893 року мирно відійшов до Господа. Його пам'ять святкується в день його кончини.