УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 90 відвідувачів

Теги
Католицька Церква іконопис Священний Синод УПЦ Церква і влада вибори Києво-Печерська Лавра педагогіка Приїзд Патріарха Кирила в Україну Митрополит Володимир (Сабодан) автокефалія монастирі та храми України Голодомор діаспора Доброчинність Церква і політика церква і суспільство Мазепа УПЦ КП українська християнська культура 1020-річчя Хрещення Русі постать у Церкві секти Предстоятелі Помісних Церков конфлікти церковна журналістика милосердя Церква і медицина шляхи єднання Президент Віктор Ющенко забобони Археологія та реставрація молодь розкол в Україні Вселенський Патріархат Патріарх Алексій II краєзнавство церква та політика комуністи та Церква Ющенко УГКЦ






Рейтинг@Mail.ru






3 травня 1873 року помер український поет Степан Руданський



Душа людини - у її справах.
Генрік Ібсен

Ім'я Степана Васильовича Руданського широко відоме як в Україні, так і далеко за її межами. Талановитий поет, автор дотепних співомовок, ліричних поезій, пісень, історичних поем, балад, перекладач, громадський діяч, а також лікар. Батько, бідний сільський священик, готував Степана до духовної кар'єри. Хлопець закінчив семінарію. Та послужитися Богу і людям вирішив шляхом медицини, тамуючи біль, полегшуючи страждання, даруючи здоров'я.   Тож вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії.

Щорічно, за традицією, пам'ять поета-класика вшановують його земляки. У селі Хомутинцях на Вінниччині, звідки він походить, діє літературний музей, є пам'ятник С. Руданському. По-особливому бережуть спогади про славного українця ялтинці. Доглядають за могилою, де на великій кам'яній брилі написані рядки його вірша «Чорний кольор»:

На могилі не заплаче
Ніхто в чужині.
Хіба хмаронька заплаче
Дощем по мені.

За роки самовідданої праці на посаді міського лікаря у Ялті Степан Руданський багато зробив хорошого для мешканців цього міста. Він виявив себе винятково гуманною, чулою людиною. З бідних пацієнтів нічого не брав, а іноді ще й допомагав їм матеріально. Хоча й сам був у скруті. Коли їхав до Криму на роботу, не мав змоги навіть заплатити за транспорт із Сімферополя до Ялти. До того ж прогресувала його хвороба - туберкульоз.

Улітку 1872 року в Криму вибухнула епідемія холери, що поширилася на всю Херсонщину, Бессарабію, Київщину та Поділля. Руданського призначили (без платні) карантинним лікарем і постійним членом міської санітарної комісії. Поет, рятуючи життя людей, сам тяжко захворів і, пролежавши в ліжку цілих дев'ять місяців, помер. Та душа його, любов до людей залишилися у рядках талановитих творів.

Поет поєднав у своїй творчості романтичні, соціальні і фольклорно-гумористичні мотиви. Починав Руданський з балад та романсів. У його спадщині значне місце займають «лірникові думи» на біблійні теми, відомі ще під назвою «Байки світовії в співах», ліричні пісні. У кого не викликають щем покладені на музику рядки вірша «Повій, вітре, на Вкраїну...»? Справжнім художнім відкриттям поета став новий для української поезії жанр гумористично-сатиричного анекдоту.

XIX століття подарувало нам талановитого поета, гуманіста, людину, яка потреби інших ставила вище власних. Степан Руданський залишив цей світ рано, коли йому не було ще й сорока років. Та зробити зумів багато, значно більше, ніж дехто з тих, кому даровано довголіття.