УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 91 відвідувачів

Теги
Церква і влада Мазепа Ющенко українська християнська культура милосердя церковна журналістика автокефалія забобони конфлікти секти краєзнавство іконопис молодь комуністи та Церква УГКЦ Патріарх Алексій II 1020-річчя Хрещення Русі педагогіка Археологія та реставрація Предстоятелі Помісних Церков шляхи єднання Президент Віктор Ющенко Доброчинність Митрополит Володимир (Сабодан) Вселенський Патріархат Церква і медицина монастирі та храми України розкол в Україні постать у Церкві Приїзд Патріарха Кирила в Україну церква та політика Києво-Печерська Лавра Голодомор Церква і політика Католицька Церква Священний Синод УПЦ церква і суспільство УПЦ КП діаспора вибори






Рейтинг@Mail.ru






16 травня – день пам’яті преподобного Феодосія Печерського



Любов до Бога не на словах здійснюється, а у дійсних справах
Преподобний Феодосій Печерський

Великим світильником православної віри і доблесним подвижником Києво-Печерської Лаври був преподобний Феодосій, прославлений від Бога численними подвигами й чудесами. Він був другим святим, урочисто канонізованим руською церквою, і першим її преподобним.
Народився преподобний Феодосій близько тридцятих років ХI століття у Василеві, неподалік від Києва, в християнській сім'ї. На восьмий день, за християнською традицією, принесли його до святителя Божого, щоб наректи ім'я. Священик же поглянув на немовля, серцевим поглядом прозрівши, що з молодих років хоче Богу присвятити себе, і назвав його Феодосієм, що з грецької означає - «дар Божий».

Ще з малих літ дивував Феодосій оточуючих розумом та не відповідною своєму вікові мудрістю. Він ріс, а душа його прагнула осягнути Божу благодать. Щодня ходив до церкви слухати читання божественних книг, молитися. З дитинства вів аскетичне подвижницьке життя, не грав із ровесниками у дитячі ігри і носив на собі вельми скромне одіяння. Незабаром за допомогою одного з учителів Феодосій вивчив грамоту і зміг сам читати книги.

Коли отроку виповнилося 13 років, помер його батько. Своєю побожністю батько справляв на світоглядне формування сина надзвичайно велике і сильне враження. Приклад його благочестивого життя був гідним наслідування і відбився на успіхах Феодосія як у шкільній грамоті, так і в релігійній науці. Мати ж мріяла про мирську кар'єру сина, не розуміючи і не приймаючи його зацікавлень і уподобань. Чотирнадцятирічний юнак продовжував самотужки укріплюватися у вірі з єдиною метою - досягти спасіння.

Якось йому довелося зустріти прочан з Єрусалима. Захоплений натхненними оповідями, юнак ублагав взяти його з собою до Святої Землі. Йому невимовно хотілося хоч краєчком ока глянути на ті місця, де жив і пролив Свою безцінну кров заради нас Спаситель. Таємно від матері, вночі, Феодосій вирушив у дальній путь. Три дні розшукувала свого Феодосія пригнічена горем мати. Лише випадково довідавшись про наміри сина, вона змогла наздогнати й повернути його з дороги. Розгнівавшись, вона суворо покарала хлопця, але він терпляче й смиренно зносив покару і ще палкіше молився.

Довідавшись, що в деяких церквах міста бракує проскурок, Феодосій вирішив сам випікати хліб, що приноситься в жертву Богові. Він купував пшеницю, сам перемелював її на жорнах і випікав проскурки, які потім приносив у дар церкві. Якщо ж хтось давав гроші за ті, що подавалися на проскомідію, Феодосій віддавав їх бідним та немічним. Так він трудився близько двох років...

Двадцятитрьохлітнім юнаком Феодосій вирушає до Києва з твердим наміром стати ченцем і присвятити своє життя служінню Богові. У стольному місті він дізнається про преподобного Антонія і спрямовує свої стопи до печери старця. Слізно й палко благав він святого отця прийняти до себе. Преподобний Антоній не міг не відчути полум'яного стану справжнього благочестя і віри. Він вловив бажання юнака і невдовзі благословив преподобному Никонові постригти його в ченці. Прийнявши святий чин ченця, Феодосій з особливою ревністю став виконувати волю своїх наставників. Тяжку чернечу працю сприймав він за благо і підносив вдячні молитви Богу за саму можливість такого подвижництва. Ночами Феодосій трудився духовно, а вдень, гамуючи плоть постом і утриманням у всьому, вів численні господарські роботи, які вимагали неабиякої фізичної сили й витривалості. Працелюбність, смиренність, доброта, сердечність, а особливо палке прагнення до богоугодного життя молодого ченця дивували навіть преподобного Антонія.

Тим часом мати продовжувала розшукувати Феодосія, поступово втрачаючи надію побачити його живим. Лише через тривалий час вона нарешті дізналася про місце перебування його і вирушила до Києва. Зустрівшись із сином, вона довго і слізно вмовляла його повернутися додому, обіцяючи Феодосію повну волю у всьому, лиш би він був поруч з нею, доглянув її у старості та поховав по смерті. Феодосій терпеливо переконував її відійти від мирської суєти, стати на шлях спасіння душі, прийняти його благословення на чернецтво. Мати спочатку гнівно відкинула синові поради, але через декілька днів погодилася з його настановами і постриглася в черниці при монастирі святого Миколая в Києві.

Ступивши на шлях чернецтва, преподобний Феодосій невдовзі був рукопокладений в ієродиякони, а згодом - в ієромонахи. Коли ж перший ігумен Печерського монастиря преподобний Варлаам, виконуючи волю князя Ізяслава, став на чолі монастиря святого Димитрія, братія одностайно обрала преподобного Феодосія своїм ігуменом. Рішення це було аж ніяк не випадковим, оскільки за короткий час він здобув глибоку пошану й повагу своїми подвигами на шляху спасіння...

Пройшло IX століть з дня обрітення мощей святого Феодосія Печерського, а преподобний отець наш не забутий, його подвижництво допомогло багатьом знайти не тільки віру Божу, але і Благодать.

І краще, ніж сказав про нього чорноризець Нестор, не скажеш: «Був він істинно людиною Божою, світилом, всьому світу видимим і просіявшим усім чорноризцям: смиренням, і розумом, і слухняністю; всі дні провів він у постійній праці, не даючи ні рукам, ні ногам своїм спокою. Часто ходив він до пекарні й з пекарями, веселячись духом, тісто місив і хліби пік. Був же він міцний тілом і сильний. Усіх же страждущих він наставляв, укріплював і утішав, щоб не розслаблятися в ділах своїх».