УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 98 відвідувачів

Теги
милосердя іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) молодь Києво-Печерська Лавра УПЦ КП церковна журналістика Президент Віктор Ющенко Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ Ющенко Археологія та реставрація педагогіка церква та політика комуністи та Церква постать у Церкві краєзнавство Католицька Церква діаспора Доброчинність забобони Мазепа Церква і влада конфлікти розкол в Україні церква і суспільство Церква і політика Приїзд Патріарха Кирила в Україну вибори Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі Голодомор монастирі та храми України українська християнська культура Вселенський Патріархат УГКЦ секти Предстоятелі Помісних Церков автокефалія шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






24 травня 1912 року народився Михайло Панасович Стельмах



Тільки маючи нерозривний зв'язок із землею, з народом, може рости і розцвітати література
Максим Рильський

24 травня 1912 року в селі Дяківцях, на Літинщині, народився Михайло Панасович Стельмах. Ще під час навчання у Вінницькому педагогічному інституті він почав друкувати в пресі замітки, статті, рецензії. Учителюючи, збирав і вивчав усну народну поезію. Народна пісня і казка були для нього джерелом або, як кажуть на Поділлі, криничкою творчої наснаги на ціле життя.

За кілька місяців до початку війни побачила світ перша збірка поезій Михайла Стельмаха «Добрий ранок». У той час автор перебував на дійсній службі у війську. І після важкого поранення, підлікувавшись, він знову на фронті, але вже як кореспондент фронтової газети. Знову поранення і наступне повернення на фронт. У 1942 році за редакцією М. Рильського виходять дві нові його поетичні збірки: «Провесінь» і «За ясні зорі».

З 1945 року Михайло Панасович працював деякий час в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії в Києві. Відтоді почалася і тривала все життя основна його робота - творення великих прозових полотен про українське село двадцятого століття. Його шість романів є художнім літописом життя селян.

Влада винагороджуючи його (Сталінською, Ленінською і Шевченківською преміями, званнями Героя Соціалістичної Праці та академіка АН УРСР), водночас піддавала його твори пильному цензуруванню. Проте ніщо, навіть цензура, не зуміли вкінець знівечити талант Стельмаха. Його знання народного життя, побуту, звичаїв, мистецтва здаються невичерпними, його описи, картини рідної природи у всіх її проявах неперевершені.

«Захист краси - краси людського серця, праці на землі, рідної природи, пісні й мрії народу, самої його неперебутної душі - така моральна, і філософська, і естетична концепція романіста», - писав про М.Стельмаха критик В.Дончик. Та й сам письменник вважав, що світом його творів є, за висловом Т.Шевченка, «село на нашій Україні», село і його люди, ті, «які орють і сіють і мають велику радість од хліба насущного». Ті, які мають також найяснішу красу на лиці і найвищу мораль у серці.
Так, він помилявся, бував неправдивим, але він любив народ і шукав йому шляхи до щастя.

«Усі мої твори про вас, про Поділля», - нерідко повторював письменник на зустрічах із земляками. І ці слова підтверджуються ще й тим, що майже під кожним його романом чи повістю стоїть така адреса написання: Київ-Ірпінь-Дяківці. У своїх подільських Дяківцях ще малим він «потягнувся до пісні, до неба, до вечірньої зорі і завмер у тому смутку і диві...». Він ніколи не забував свого рідного краю і намагався допомогти своїм землякам. Так отримавши Ленінську премію за роман-трилогію «Хліб і сіль», «Кров людська - не водиця», і «Велика рідня», Михайло Панасович передає грошову частину нагороди на будівництво середньої школи у рідному селі.