УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 62 відвідувачів

Теги
вибори Києво-Печерська Лавра церковна журналістика розкол в Україні українська християнська культура Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ Президент Віктор Ющенко Доброчинність монастирі та храми України УГКЦ конфлікти УПЦ КП автокефалія Голодомор Католицька Церква Мазепа Ющенко діаспора педагогіка Церква і політика Церква і медицина церква і суспільство шляхи єднання 1020-річчя Хрещення Русі краєзнавство комуністи та Церква молодь постать у Церкві милосердя Вселенський Патріархат Церква і влада забобони церква та політика секти іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






8 червня 1898 року помер український поет Яків Щоголев



Пишіть менше, але так, щоб написане складало капітал, а не баласт.
Яків Щоголев

«Ворскло річка невеличка, але струмені її чисті» - характеризував поет свою творчість. На сьогодні відомо 199 віршів Щоголева. Із цього видно, що поет не квапився писати. Головна причина - його висока вимогливість до слова, яке мусило бути «плавним, звучним, сильним». Побоюючись надмірної плодовитості, він вважав, що кожен вірш потребує, «крім таланту, багато праці і ювелірної чеканки», а тому виправляв свої твори доти, доки не впевнювався, що вони позначені «чеснотою новизни».

Із того часу, як Щоголев дістав матеріальну можливість залишити службу, він жив у Харкові скромним і досить замкненим життям, повністю поринувши у творчість. Поет підкреслював свою незалежність від будь-яких літературних угруповань. Серед небагатьох діячів, з якими Щоголев підтримував тісні зв'язки, був історик Д. Яворницький, археолог Я. Новицький, етнограф А. Шиманов, бібліограф М. Комаров.

Митець не знаходив утіхи в сучасному йому житті. Сучасність відлякувала його. У пошуках інших, кращих часів, де можна було б спочити душею, Яків Щоголев переносився в минуле. «Святу старовину», «в злиднях багату і в горі ясну», поет схильний був трактувати як «світ простоти і покою», де культ грошей ще не тяжів такою мірою над суспільством. Та, як і персонаж одного з його віршів, поет усвідомлював, що з милою йому старовиною він «опізнився», що шукати втіхи й рятунку у минулому - це означає шукати те, чого нема: «А проте собі й не дбаю, Що нема - чого шукаю!» («Опізнився»).

У його віршах «нема ні до кого ненависті, ні тенденції», а є погляд «на поезію прямими очима, як Бог звелів на неї дивитись». Перші твори Щоголева російською мовою були надруковані в «Литературной газете» та «Отечественных записках» у 1840 - 1841 роках. Паралельно митець писав українською мовою, увійшовши до так званого другого гуртка харківських романтиків. «Раздумье», «Мелодия», «Неволя», «Могила», «Безрідні»... Ці твори ще мало оригінальні, у них багато запозичених мотивів. Водночас у доробку раннього Щоголева є талановиті спроби. Вірш російською мовою «Весна», високо оцінений Шевченком твір «У полі».

Та одного дня поет «вкинув у грубку» усе ним створене й «на цьому закінчив писательство». Знищено було «чималий збірник російських віршів» і невідому нам кількість поезій українською мовою. За винятком кількох творів, написаних для альманаху «Южно-русский сборник» А. Метлинського, та чотирьох віршів, які зовсім випадково - на прохання приватної особи - були скомпоновані у 1864 році. Щоголев мовчав відтоді понад тридцять років.

У творчій долі Щоголева, немов у мініатюрі, відбилася глибока криза, яка з кінця 30-х років пройняла поезію у загальноросійському масштабі, а в 40-х помітно виявилася і в Україні. Нова доба вимагала нового слова, глибоко реалістичного, того, яке в російську поезію приніс Некрасов, а в українську - Шевченко.

До систематичної праці над поезіями Щоголев повернувся у 1876 році. 1883-го вийшла його перша збірка «Ворскло», а 1898-го - друга, «Слобожанщина». Як і в роки своєї молодості, поет уславлює дух козацького побратимства і звитяги, сумує за славною минувшиною («Остання Січа», «Хортиця», «Нерозумна мати», «Воля» тощо). У його доробку з'являються вірші, пройняті релігійним світовідчуттям - «Чернець», «Ікона», «Престол». Щоголева полонить, рятує світ молитов.

Не «ситим і щасливим» господарям життя адресує поет своє слово, а «безщасним зроду», «неодмовній матері», «непривітаній дівчині...» «Неня», «Завірюха», «Пожега», «На могилі», «Лист», «Война», «Похорони». Щоголев виступив і як співець людської праці. Це, так би мовити, суто його, власна тема. Деякі з його віршів - то, швидше, портрети, настільки пластичні створені ним образи трудівників. «Косарі», «Ткач», «Кравець», «Мірошник», «Швець». У поезіях «Чередничка», «Вівчарик», «Півень» постають образи трударів-дітей.

Обдаровання Щоголева виявилося також у пейзажній ліриці. М. Рильський назвав поета «незрівнянним майстром пейзажу на українській поезії». Він міг побачити «жовті ребра Чатир-Дагу» та «в блакить замуроване небо родини», спостерегти, як «в ліжку золотому озеро купалось», відчути, як «любощі стежку перейшли» і як «літо осінню зажите», міг вдатися до порівняння «горять, як червень, макові грядки» тощо.

Певні штрихи до характеристики Щоголева додають виписані у грайливо-жартівливій манері вірші «Добридень», «Тини», «Горішки», «Серденько». Близькі до народних пісень твори «Пісня юнаків», «Крамар», «Вовкулака», «Чуприна», «Плахта з оксамиту», «Баба». Ще за життя поета його вірші «У полі», «Пряха», «Черевички», «Баю-баю» стали народними піснями.

Певну роль відіграли твори Щоголева в розвитку української літературної мови. «...Щоголев, - писав Грабовський Франку, - з язикового погляду найбільш бездоганний, ніж інші».

За чотири роки до смерті поет написав вірш «Лебедь». У ньому вимальовується образ «непривітаного співця», який помирає у самотині, але знає собі ціну і певен, що визнання не забариться. Поховано Якова Щоголева в Харкові.