УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 62 відвідувачів

Теги
вибори розкол в Україні забобони церква і суспільство автокефалія Археологія та реставрація Священний Синод УПЦ церква та політика Києво-Печерська Лавра Приїзд Патріарха Кирила в Україну Католицька Церква монастирі та храми України українська християнська культура УПЦ КП Предстоятелі Помісних Церков Доброчинність церковна журналістика милосердя конфлікти Церква і медицина Голодомор секти шляхи єднання Церква і політика діаспора іконопис молодь 1020-річчя Хрещення Русі Патріарх Алексій II Церква і влада постать у Церкві Вселенський Патріархат Мазепа педагогіка Митрополит Володимир (Сабодан) Президент Віктор Ющенко Ющенко краєзнавство УГКЦ комуністи та Церква






Рейтинг@Mail.ru






9 червня 1961 року померла народна художниця Катерина Василівна Білокур



А ти знаєш, що у вас там є така художниця, яка вірить, що кожній зірці на небі відповідає квітка на землі?
Іван Драч

Ім'я Катерини Василівни Білокур, самобутньої художниці з народу, яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу живописної української природи, її неосяжні степові далі, лани, щедрі дарунки родючої землі і розмаїті квіти назавжди вписалося в історію українського мистецтва. Твори художниці близькі й зрозумілі всім, заполоняють і чарують казковістю веселкових барв.

Життєвий і творчий шлях К. В. Білокур був нелегкий. Народилася вона в бідній селянській родині. Ще коли була малою, хтось подарував їй букваря, і невдовзі по ньому здібна дівчинка навчилася читати й писати. Коли прийшов час віддати її до школи, батьки між собою порадились і вирішили: «навіщо Катрю посилати до школи, коли вона і сама може вчитися, а купимо їй ще один буквар та й хай вона собі помаленьку продовжує навчання...» «На цьому моя освіта початкова, середня і вища закінчилася», - з сумом говорила Катерина Василівна, згадуючи своє минуле.

У дитинстві Катерина не чула про малювання і поняття не мала про художників. А вже дівчиною, читаючи багато літератури, спілкуючись з місцевою інтелігенцією і зокрема з учителем Іваном Григоровичем Калитою, який дозволив їй користуватися бібліотекою, вона вперше почула слово «художник». Незвичайна пристрасть до знань, до книги відіграла важливу роль у її самоосвіті.
День за днем, рік за роком тривала самовіддана праця за розкриття таємниць живопису, за осягнення художніх істин. За науку і за вчителя їй стає природа. Вона студіює її, спостерігає зміни, що відбуваються в різні пори року, досліджує будову кожної квіточки, кожної пелюсточки від бутона і до буйного квітіння, старанно аналізує різницю в кольорах кожної рослини, зміни в залежності від пори дня, сонячного освітлення. Художниця збагачується враженнями від баченого. Самотужки й послідовно вона проникає в складний творчий процес, відкриваючи для себе таємницю техніки живопису, композиції, малюнка. Так поступово формується талант селянської жінки, все більше й більше збуджується й росте творча наснага.

Катерина Білокур зуміла завдяки своєму величезному, даному Богом талантові й дивовижній наполегливості сягнути вершин успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Їй довелося пережити осуд і нерозуміння односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. Вона зустріла нерозуміння матері, що вважала її малювання безглуздим, і все-таки, подолавши ці такі непрості в сільському житті перешкоди, вона самотужки, крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби й пензлі, готувала їх сама з рослин та щетини, не маючи спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок, навчалася у природи. «В будні мені малювати заборонялося, - згадує вона про свою молодість у листі до художника Матвія Донцова. - А лише в неділю, після обіду, як уже все впораю».

На більшості з полотен Катерини Білокур стоїть авторський напис: «Малювала з натури Катерина Білокур». Справді, природа, «натура» були її головними вчителями, а квіти - найулюбленішими мотивами. «Квіти, як і люди, - живі, мають душу!» - казала художниця й тому ніколи не зривала їх, а змальовувала, сидячи біля стеблини чи куща, бо вважала, що «зірвана квітка - вже не квітка».
«Та й як же їх не малювати, як вони ж такі красиві! А як прийде весна, та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой Боже мій! Як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша, та начебто аж посхиляються до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?» То я все на світі забуду, та й знову малюю квіти. Ой, не гнівайтесь на мене, мої близькії й далекії друзі, що я малюю квіти, бо із квітів картини красиві».

Вона ніколи не робила попередніх ескізів, етюдів з натури, а, опрацювавши задум в уяві, швидко, немов на одному диханні, виконувала його на полотні. Саме тому її квіти зворушують своєю ліричністю й співзвучні з мелодійністю народних пісень.

У своїй картині «Осінь» Катерина Василівна немов прощалася з природою, усім прекрасним, чим наповнена була її душа. Певно, відчуття наближення неминучого кінця навіяло мінорний настрій. Спокій дерев, мовчазна тиша, пригніченість, сірий, безрадісний день. Так, це була остання осінь в житті славетної художниці, це був останній її твір і останній подих в її самовідданій, подвижницькій творчій діяльності. 9 червня 1961 року талановитої художниці не стало. Вона померла на 61-му році життя в розквіті творчих сил, нескінчених планів і задумів.

Вона мовби розповідала світові, який талановитий її народ, як глибоко розвинуте в ньому естетичне почуття, яка сприятлива його душа до всього прекрасного в світі... До кінця її днів малярство, мистецтво залишилося для неї з епітетом: святе. Проста українська жінка усвідомила його як своє покликання високе.
Олесь Гончар