УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 89 відвідувачів

Теги
іконопис Приїзд Патріарха Кирила в Україну УПЦ КП Священний Синод УПЦ педагогіка Мазепа УГКЦ монастирі та храми України постать у Церкві комуністи та Церква Митрополит Володимир (Сабодан) секти Києво-Печерська Лавра українська християнська культура 1020-річчя Хрещення Русі Церква і політика конфлікти діаспора Археологія та реставрація шляхи єднання розкол в Україні Доброчинність церква та політика забобони автокефалія Католицька Церква Предстоятелі Помісних Церков Вселенський Патріархат Церква і медицина церква і суспільство Церква і влада Голодомор церковна журналістика молодь краєзнавство милосердя Ющенко вибори Патріарх Алексій II Президент Віктор Ющенко






Рейтинг@Mail.ru






21 червня 1805 року народився український історик, етнограф, лінгвіст Микола Закревський



«Доволі бідував я у своєму житті, але батьківщина завжди вабила мене. Непоясненне й непереможне почуття!»
Микола Закревський

У старовинному куточку Подолу, на розі вулиць Флорівська та Боричів Тік, стоїть будиночок, пов'язаний з ім'ям історика Миколи Васильовича Закревського. На цьому місці колись стояла садиба Закревських. Саме тут, у батьківському будинку, в місті Києві, на Подолі, поблизу Флорівського монастиря 21 червня 1805 року народився майбутній історик, тут минуло його дитинство. Нелегка доля випала Миколі Закревському, але була вона сповнена безмежною любов'ю до рідного міста, сумлінною працею та невтомним потягом до пізнання.

Ще шестирічним хлопчиком Микола став свідком пожежі на Подолі: «Велика пожежа, що знищила 1811 року найкращу частину міста, ввергла батька мого, Василя Закревського, у бідність, скорбота розбила надії і життя цієї діяльної людини в її найкращому віці; вдова і син залишилися безпорадними...»

Незважаючи на це, мати хотіла дати синові ґрунтовну освіту, і він навчався у Першій Київській гімназії. Але нестача грошей не дали змоги вчитися і привели молодого Миколу Закревського до Петербурга, де він, юнак з незакінченою гімназичною освітою, змушений був переписувати чужі папери і навчати чужих дітей грамоті. Однак матеріальна скрута й незакінчена освіта змусили його повернутися до Києва і закінчити повний гімназичний курс із ступінню дійсного студента. 1829 року Микола Закревський залишає Київ і вступає на юридичний факультет Дерптського університету. Не закінчивши його за браком коштів, він став викладачем російської мови.

Спогади про Київ не покидали Миколу Закревського. Перебуваючи далеко від рідного міста, у Ревелі, він мріє написати книгу з історії Києва. Цьому сприяла книга М.Ф.Берлінського «Краткое описание Киева». І у 1836 році вийшов «Очерк истории города Киева» - перша спроба Закревського дати історичний огляд міста. За кілька років Микола Васильович підготував доповнену новими історичними фактами і малюнками пам'яток міста «Летопись и описание Киева». Не маючи можливості видати друком цю працю, він у 1846 році передав її у Петербурзьку публічну бібліотеку.

Через більш ніж 120 років цей рукопис знайде киянка, яка шукала в архівах матеріали з історії Києва. Схилившись над надзвичайною знахідкою, вона з радісним хвилюванням читала супровідний лист-дарчу на рукопис: «Понад десять років займався я складанням історії міста Києва, моєї батьківщини; у міру сил своїх надав їй потрібну повноту, прикрасив малюнками власної роботи, а останнім часом доповнив і виправив її за найважливішими джерелами... Жаль, якщо мої труди і розвідки зникнуть у приватних руках, не принісши жодної користі моїм співвітчизникам... прийняття цієї малої лепти буде... винагородою за мою багаторічну і совісну працю».

У 1858 році за допомогою професора І.Бодянського у друкарні московського університету вийшло у світ друге видання «Летописи и описания города Киева» у двох частинах з таблицями, малюнками пам'яток і планами міста.
Усе життя Микола Закревський підтримував зв'язки з науковими колами Києва. Для Археологічної комісії Університету святого Володимира він знімав копії документів про Київ, які зберігалися у приватних осіб, у Ревельському архіві. Йому вдалося зібрати багато матеріалу для нового видання книги. Він їздив у Київ, щоб зробити кілька малюнків з фресок та інших пам'яток.

Більше 30 років працював Закревський над головним твором свого життя. Й у 1868 році коштом Московського археологічного товариства вийшла друком двохтомна праця «Описание Киева» - перший вичерпний довідник міста, створений на науковому рівні того часу, з іменним та географічним покажчиком, картами та ілюстраціями. Використовуючи археологічні джерела, мемуари, журнальні та газетні статті, Микола Закревський опрацював і дав аналіз усій існуючій на той час літературі про Київ, зробив висновки, які заперечували помилкові погляди на розвиток Києва. До речі, за «Опис Києва» йому присуджено Уваровську премію.

Ця публікація викликала великий інтерес у дослідників, на неї звернули увагу М. Максимович, М. Костомаров. Своїм дослідженням історії Києва вчений зробив значний внесок у справу вивчення багатовікової історії цього древнього міста.

Нині відома ще одна велика праця Миколи Закревського у галузі етнографії - «Старосветский бандурист». У передмові до неї він палко захищає право українців мати літературу рідною мовою. В перших двох частинах, присвячених малоросійським і галицьким пісням і думам, прислів'ям, приказкам і загадкам, він намагається поєднати розрізнений матеріал для більш легкого знайомства читачів з українською народною творчістю. У третій частині «Бандуристы» подано доволі великий словник українських фразеологізмів - результат 20-річної праці. У кінці книги подається список стародруків і нових творів, з яких дослідник брав лексичний матеріал.

Незважаючи на те, що наукові праці Миколи Закревського присвячені Україні, вони побачили світ лише через тридцять років після того, як він залишив рідну землю, своїми помислами і думками, всім своїм серцем він знову й знову повертався на батьківщину. Київ завжди жив у його душі. «Наближаючись до старості і піддаючись дедалі більше немочам, хотів би я знову переселитися на своє старе попелище біля могил моїх предків. Тут побачив я світ Божий і тут бажав би заплющити очі мої навіки».