УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 76 відвідувачів

Теги
Патріарх Алексій II милосердя Католицька Церква Церква і медицина церква та політика Мазепа комуністи та Церква іконопис розкол в Україні Предстоятелі Помісних Церков постать у Церкві забобони Вселенський Патріархат конфлікти Церква і політика Священний Синод УПЦ молодь вибори 1020-річчя Хрещення Русі монастирі та храми України українська християнська культура УПЦ КП Приїзд Патріарха Кирила в Україну УГКЦ Ющенко секти Доброчинність церква і суспільство Києво-Печерська Лавра Митрополит Володимир (Сабодан) Президент Віктор Ющенко Голодомор шляхи єднання діаспора автокефалія Археологія та реставрація краєзнавство педагогіка церковна журналістика Церква і влада






Рейтинг@Mail.ru






22 червня День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни



Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх.
Євангеліє вiд Iоанна

22 червня 1941 року стало для наших батьків, дідів, прадідів межею - між спокоєм і тривогою, домашнім затишком і випробуваннями, життям до війни і після. Один день - і все не так, як раніше. Мрії, щасливе життя відкласти на потім, до перемоги. А нині - у бій, в окопи, за майбутнє. Що було в думках, чим горіло серце кожного, сьогодні можуть розповісти лише ветерани - а їх залишилось так мало - і фронтові листи, що дійшли, збереглися.
Пожовклі клаптики паперу, затерті трикутнички, часточки того життя, свідки того невблаганно жорстокого часу. Від них іде тепло, щирість, ніби перед тобою оголена душа людини. Без фальші, приховування почуттів, геройського пафосу. Вони доносять до сучасників живі голоси фронтовиків.
Навіть сьогодні, коли епістолярний жанр не в моді, конверт з довгожданим листом часом прирівнюється до маленького дива. А що ж казати про роки, опалені битвами Великої Вітчизняної, коли найменша звісточка про рідного гріла й відводила біду, давала сили, напоювала спраглого. Війна настільки загострила неповторність щастя мирного життя, що деякі відверті голоси з фронту не можна читати спокійно.
Якими складними були шляхи-дороженьки солдатських трикутників з передової у віддалені куточки у пошуках тих, кому вони адресувалися. На них чекали з нетерпінням батько і мати - від сина, дружина і діти - від чоловіка і батька, наречена - від свого коханого, сестра - від брата. Написані нашвидкуруч в засніженому окопі, на короткому привалі, за кілька хвилин перед боєм, вони несли з фронту в тил правду про війну, будні солдата, сповнені тривог, важкої праці, небаченого героїзму.
Часто вони занадто скупі, ці вихоплені з часу аркушики. І йдеться в них про речі буденні, звичайні. Прості запитання, нехитрі відповіді, повідомлення. Йшла жорстока війна, гриміли вибухи, небачені випробування чатували на людей. Ворог топтав нашу землю, руйнував міста і села... А в цей час солдат в бліндажі писав листа - матусі, коханій, братові... У ньому віра в перемогу, непохитність і стійкість, людяність і любов до рідної землі, освідчення, невимовне бажання зустрітися з рідними. Назавжди.

ІЗ ЛИСТА КАПІТАНА СКРИПНИКА ФЕДОРА РОМАНОВИЧА

21 серпня 1941року

Здрастуйте, мої дорогі й любимі Олику, мамо, Лорусю й маленький Свєтулику!..
Я живий-здоровий, чого й вам усім бажаю...
Олику! За мене не турбуйся. Бережи й рости маленьких наших курчаток, обійми міцно, міцно, цілуй їх за мене до мого приїзду, а приїду, обійму й поцілую всіх сам. Як би я хотів зараз побачити вас усіх на одну хвилиночку, обійняти й пригорнутися до вас усіх. Але, на жаль! Далеко!..

ІЗ ЛИСТА КОМІСАРА 183-ГО ЗЕНІТНО-АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ПОЛКУ ЯНОВСЬКОГО ІСАЯ ВОЛОДИМИРОВИЧА

24 серпня 1941 року

...Нюнечко, моя дорога!
Як я сумую за тобою, мій єдиний друже життя. Живу надією, що не за горами той час, коли ми розіб'ємо цю фашистську банду, знову побачимося й будемо жити разом, а поки боротьба до переможного кінця...
Мила Нюнечко моя! Що чути? Пиши, рідна, хоча я знаю, що ти пишеш, але я дуже рідко отримую твої теплі, ніжні листи, які вливають у мене нову силу, бадьорість і впевненість...

 

ЛИСТ АРХІТЕКТОРА ЗОЇЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧА ЄГОРОВА

3 липня 1941 року

Клаво! Я кохаю тебе!
Можливо, варто було б відкласти освідчення до нашої зустрічі, але... У мене склалися такі обставини, і я маю відкрити свою душу. Раніше про це я тобі й говорити боявся...
Я пишу, закреслюю, починаю писати знову, зіпсував багато аркушів. Як не намагаюся, не можу написати теплого, дружнього, товариського листа.
Хочу тобі повідомити, що я добровольцем записався в ополчення. Можуть нас відправити на передову в будь-яку годину дня і ночі. Ось чому мені тепер легше писати тобі, тепер не доведеться ховати, придушувати слова любові...
Наступить день, ми знову будемо разом і здійснимо свою бажану мрію. Не сумуй...
Міцно обіймаю, твій Золя.

ЛИСТ ДРУЖИНІ Й ДОЧЦІ КЕРІВНИКА ПІДПІЛЛЯ НА ЗАКАРПАТТІ ОЛЕКСИ БОРКАНЮКА

Будапешт, тюрма, З.Х.1942

Моя люба, дорога Ціко,
моя дорога дочко Олечко!..
Не було ні дня ні години коли я про вас не думав. Я безмежно бажав повернутися до вас і продовжувати наше прекрасне сімейне життя. Не судилось мені...
...Війна - найбільше нещастя для людини. Будемо сподіватися, що після цієї війни настане мир, який надовго, а можливо, і назавжди зробить це нещастя неможливим. Прощаючись із вами, бажаю вам дожити до миру й щасливого життя. І коли доживете до цього, і мене згадаєте незлим, тихим словом...
Моя кохана дружино, спасибі тобі за прекрасний час, який прожив з тобою. Ти була хорошою дружиною й товаришем...
Моя люба дочко Олечко, якраз рік було тобі тоді, коли немилосердна війна розлучила нас. Ти була моєю втіхою, ти була моїм життям. Тепер, коли я йду на смерть, моє серце сходиться кров'ю з однією лише думкою, що я тебе більше не побачу... Рости щасливою. Слухай маму, будь доброю і справедливою, учися й вийди в люди...
Прощайте, дорогі.