УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 73 відвідувачів

Теги
педагогіка Митрополит Володимир (Сабодан) конфлікти Католицька Церква розкол в Україні шляхи єднання краєзнавство українська християнська культура Ющенко Археологія та реставрація Священний Синод УПЦ Києво-Печерська Лавра Патріарх Алексій II Голодомор секти Церква і медицина Приїзд Патріарха Кирила в Україну Мазепа Вселенський Патріархат Президент Віктор Ющенко монастирі та храми України Доброчинність церква і суспільство комуністи та Церква забобони постать у Церкві Церква і влада милосердя УПЦ КП автокефалія іконопис діаспора Предстоятелі Помісних Церков 1020-річчя Хрещення Русі вибори молодь церковна журналістика Церква і політика церква та політика УГКЦ






Рейтинг@Mail.ru






6 липня 1937 року помер український поет Богдан-Ігор Антонич



Живу коротку мить.
Чи довше житиму - не знаю...
Мабуть, мій дім не тут,
мабуть, аж за зорею...

Так мовив колись поет Богдан-Ігор Антонич, засвідчивши вогнем любові свого серця євангельські слова: «Життя ж наше - на небесах».

6 липня 1937 року поета не стало. На 28 році життя у львівській лікарні від запалення легенів Богдан-Ігор Антонич помер.

Його життя, «наче спалах зорі на світанні», було коротке й високе. Воно сягало висоти соколиного лету, й з цього небесного безмежжя поет палав любов'ю до рідної Батьківщини.

Великий талант неодмінно пробивається крізь терни до зірок - на шлях, який поєднує серце митця і серце його народу. Творчість Богдана-Ігоря Антонича в українській літературі займає одне з чільних місць. Його фантастична уява створила окремий світ, який вражає небуденністю.
Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він перебував тоді виключно в польському оточенні, тому його юнацькі твори були написані по-польськи.

Та наступний етап його життя мав вирішальне значення для розвитку його творчої особистості. Антонич переїхав до Львова і вступив до Львівського університету. Там він знайомиться з українськими інтелігентами. Вони помагали йому вивчити українську літературну мову. І молодий поет починає писати вірші українською мовою.

Його філологічні студії часто заслуховує гурток україністів. Перед університетськими друзями виступає Антонич так само з читанням своїх поезій. У 1931 році виходить перша книжка Антонича «Привітання життя», яка привернула до нього увагу львівської літературної громадськості. Одночасно з «Привітанням життя» поет готував книжку релігійної лірики під заголовком «Велика гармонія» (не опублікувана).

Закінчення університету співпало в Антонича з видатною подією в його житті - виходом у світ його другої збірки «Три перстені». Ця книжка поставила Антонича в перший ряд західноукраїнських письменників. У ній були вже всі малярські риси, філософські розгалуження, блискучі мовні перемоги його поезії. Простота «Трьох перстенів» перехрещується з образною ускладненістю інших його книжок, як промінь сонця з променями прожекторів у тумані.

Незважаючи на велику поетичну творчість і трудний процес засвоєння літературної мови, поет знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав етапі та рецензії; на сторінках преси, під псевдонімом Зоїл, сперечався про політичні та громадські справи; публікував сатиричні фейлетони та пародії, що в них виявив гостру дотепність. Крім того, він пробував своїх сил у прозі та драматургії. Треба згадати і редакторську діяльність Антонича: він деякий час редагував журнал «Дажбог» і також, з Володимиром Гаврилюком, журнал «Карби».

За останні чотири роки Антонич написав ще три книжки, але тільки одна з них, «Книга Лева», вийшла за його життя, в 1936 році. Дві інші - «Зелена євангелія» і «Ротації» - посмертні видання. На цей час припадає робота Антонича над оперною драмою «Довбуш», над численними статтями, над романом «На тому березі», який, на жаль, так і не був закінчений. 6 липня 1937 року Антонич помер.

Спочине серце під крилатим кленом,
порине в море трав зелене,
і тільки пісня, вільна, спіла,
жива, нестримна, горда, сміла
ітиме далі вже без мене.