УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 105 відвідувачів

Теги
Вселенський Патріархат церква і суспільство Церква і медицина Мазепа вибори церковна журналістика церква та політика Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і політика Митрополит Володимир (Сабодан) Патріарх Алексій II автокефалія Президент Віктор Ющенко шляхи єднання молодь Священний Синод УПЦ милосердя монастирі та храми України конфлікти педагогіка Церква і влада Археологія та реставрація постать у Церкві секти 1020-річчя Хрещення Русі іконопис діаспора Києво-Печерська Лавра краєзнавство забобони Голодомор Доброчинність УПЦ КП Предстоятелі Помісних Церков комуністи та Церква Католицька Церква УГКЦ розкол в Україні українська християнська культура






Рейтинг@Mail.ru






11 липня 1856 року народився український художник Петро Олексійович Левченко



Це ж музика фарб, сонети любові до природи
Павло Тичина

Сто п'ятдесят років тому в Харкові в незаможній купецькій родині народився майбутні художник - Петро Олексійович Левченко. Малювання у гімназії, де навчався юний митець, викладав художник та педагог Д.І.Безперчий. Було у Петра, окрім малювання, ще одне захоплення: хотів стати піаністом. Та зламав ліву руку і невдовзі вона почала усихати. Блискуче грав правою, але для професіонала цього було мало.

Після закінчення гімназії Петро став вільним слухачем петербурзької Академії мистецтв. Та через хворобу і нестатки так її і не закінчив. Починаючи з 1886 року і протягом 18 років Левченко був активним експонентом Товариства пересувних художніх виставок. З того ж року розпочав викладацьку роботу в Харківській рисувальній школі М.Раєвської-Іванової.

Ще змалку Петро любив самоту, може тому в його пейзажах людина - не частий гість. Навіть вулицю галасливого, багатолюдного Парижа вмудрився зобразити майже пустинною. Частіше зустрічаємо на його полотнах самотнього мандрівника, що бреде невідомо куди, в далечінь, як не раз це робив сам художник.

Полюбив Левченко скромні куточки, де живуть тихі бідні люди, серед яких можна зігрітися теплом чистих сердець. Перші пейзажі художника - суцільний мінор. У країні, де недавно жили Шевченко і Достоєвській, важко було залишатися оптимістом. Одне з кращих його полотен, написане ще до поїздки за кордон, - картина «Глушина»: тужливо згасаючий горизонт безсило боротися із темнотою, яка насувається на село.

Проходить час, і художник все частіше помічає не тільки сірий колір скорботи. Йому відкривається краса пишної колоритної української природи, серед якої живуть люди, вбираючи не тільки печаль, але і тиху радість буття. На якийсь час Левченко стає співаком сонячної печалі.

У 90-х роботи Петра Левченка потрапляють на виставки передвижників, де на них звернув увагу петербурзький меценат барон Штігліц. Він запропонував художнику тисячу рублів для поїздки за кордон. Так Левченко несподівано потрапляє до Франції та Італії.

Тихого і скромного Петрарку, як називала його дружина, полонили яскраві фарби і сміливий мазок французьких імпресіоністів. Хоча і мав він відношення до передвижників, які зображали гіркоту сільської долі, його картини свідчать - художник жадає краси. Курячі пір'їнки у дворі здаються художникові перламутровою черепашкою, солома відблискує чистим золотом. Весело біліють навіть старі віконні рами, за ними своє життя, свої мрії. А на стінах - блакитні тіні, як шматочки неба. Хатини то оранжеві, зарум'янилися від полуденної жари, то малахитово-блатитні - в затінку.

Це літні картини. Але і для зимового пейзажу художник знаходить багаті фарби. Паморозь у нього сяє відтінками від синюватих до рожевих, відлига - ціла гамма фарб. На картині «Засніжені житла» хатини укриті снігом, як теплими шапками.

...Ранок. Щоб краще працювалося Петро Олексійович підійде до рояля, візьме декілька улюблених шопеновських акордів.

Він ніколи не гнався за славою. Визнання саме дійшло його. Його роботи експонувалися в Москві, у відомій у той час галереї Лемерсье; у Києві, де ще в 1899 році було засноване «Київське суспільство художників». Його хвалили на сторінках петербурзького журналу «Аполлон».

У Києві Левченко з дружиною поселилися на Великій Житомирській вулиці, недалеко від Софіївського собору. У вільний час любили посидіти в скверику, що зеленіє біля його білих стін. Саме тут народилася задумка картини «Софія»: маленький задвірок біля величної стародавньої споруди. Золоті куполи - і непримітне прозаїчне життя в тіні історії...

...Це трапилося у середині нелегких 1930-х в Харкові. Його дружина з сумним виснаженим лицем принесла на продаж невеликі чоловікові картини. То були дивовижні речі. Антиквар байдуже запропонував за них копійки... А через декілька днів в скромне її житло прийшли колекціонери Павло Тичина, Микола Бажан, Леонід Первомайський. Роботи Левченко незабаром зайняли почесне місце і в музеях. Забутого художника пригадали, про нього заговорили. Загальне захоплення його творчістю висловив Павло Тичина:
- Це ж музика фарб, сонети любові до природи.
Так почалося друге народження художника.