УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 84 відвідувачів

Теги
діаспора іконопис педагогіка шляхи єднання молодь вибори Предстоятелі Помісних Церков конфлікти Приїзд Патріарха Кирила в Україну УПЦ КП Церква і влада Президент Віктор Ющенко УГКЦ комуністи та Церква Священний Синод УПЦ церква і суспільство Ющенко Митрополит Володимир (Сабодан) Доброчинність 1020-річчя Хрещення Русі Церква і політика краєзнавство українська християнська культура забобони Археологія та реставрація секти Католицька Церква церковна журналістика постать у Церкві церква та політика Голодомор милосердя розкол в Україні монастирі та храми України Києво-Печерська Лавра Патріарх Алексій II Мазепа Церква і медицина Вселенський Патріархат автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






12 липня 1775 року народився Прокопович Петро Іванович



Бджола по іскорці носить, та Богу і людям догоджає.
Народна мудрість

Про «медові ріки» на наших землях оповідали ще грецькі й арабські історики та мандрівники. Наші предки «самі багато меду споживали, і продавали мед та віск, і податки князям теж медом та воском платили». Пасіка була одним з атрибутів селянського побуту, місцем відпочинку й тихих бесід, а пасічники - одними з найшанованіших, найрозважливіших людей на селі.

Немає людини, яка зробила б для розвитку бджільництва більше, ніж Петро Іванович Прокопович. Він поклав початок промисловим пасікам, сіяв і досліджував медоноси, заклав наукові основи боротьби з хворобами бджіл. Він зробив справжню революцію у цій галузі народного господарства.
Народився він на Чернігівщині в родині приходського священика. Закінчив Київську Духовну семінарію та проти власної волі змушений був піти на військову службу. Вийшовши у відставку через хворобу, він взявся господарювати на невеличкому клаптику землі. І якось у садибі молодшого брата він побачив бджіл. «Досі я бачив їх тільки поодинці на квітах, а про те, як вони живуть у вулику, я не мав ніякого поняття і ніколи не бачив рою в польоті. Але коли подивився я у вулику на їхній узяток, на них самих, що сиділи у вулику й гуділи, раптом спалахнуло в мені бажання завести їх».

Відтоді все життя Петра Івановича пов'язано з бджолами. Працював з ранку до ночі, але взяв собі за правило - щодня спостерігати за бджолами, робити досліди, вести систематичні записи, студіювати відому на той час спеціальну літературу. Але практично самотужки доходив до всього, вважаючи, що власний досвід - найбільший учитель.

Після тривалої наполегливої праці Прокопович створює перший у світі рамковий вулик і цим кардинально змінив принципи догляду за бджолами - можна було вільно оглянути сім'ю і активно впливати на хід її розвитку, а мед виймати без знищення бджіл.

«При зайнятті бджільництвом протягом 28 років, - писав він згодом, - мені вдалося відкрити головні природні знання про бджіл, які ніким ще досі не пояснені... Я проникнув у таємниці роду бджолиного далі від усіх моїх попередників, написав про бджіл і бджільництво твір, зовсім відмінний від усіх, що були до того, за своєю суттю, і придумав нову будову вулика, найбільше пристосованого до нашого клімату і побуту».

Як учений і дослідник, він не знав злетів і падінь, був обережним у діях і висновках, послідовним у вчинках, наполегливим у досягненні мети. І справу свою робив фундаментальне. Добре, зокрема, усвідомлював, що здобутий ним досвід лише тоді буде чого-небудь вартий, коли стане надбанням найбільшої кількості людей, всієї країни. І саме з цих міркувань узявся за справу, досі небачену - відкрив першу в тодішній царській Росії, та й, здається, в усьому світі, бджільницьку школу.

Петро Іванович дуже переймався своїми сонячними комахами і долею пасіки. Першим своїм вуликам він навіть давав імена. Він мав чи не найбільшу у світі пасіку - кілька десятків тисяч вуликів. Його мед постачали до двору російського імператора, а воскові свічки - до Парижа.
Його іменем названо Український інститут бджільництва.