УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 96 відвідувачів

Теги
забобони церква та політика Ющенко Києво-Печерська Лавра вибори милосердя молодь українська християнська культура УПЦ КП Доброчинність Вселенський Патріархат краєзнавство постать у Церкві Церква і політика церковна журналістика 1020-річчя Хрещення Русі Приїзд Патріарха Кирила в Україну монастирі та храми України Президент Віктор Ющенко розкол в Україні педагогіка Церква і влада Священний Синод УПЦ Предстоятелі Помісних Церков іконопис діаспора автокефалія комуністи та Церква Археологія та реставрація секти Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква церква і суспільство конфлікти шляхи єднання Церква і медицина УГКЦ Мазепа Патріарх Алексій II Голодомор






Рейтинг@Mail.ru






13 липня 1918 року відбулося прославлення святителя Софронія, єпископа Іркутського



Справами проповіді та світильником любові зігрівайте світ людський,
бо тільки від любові любов запалає...
Святитель Софроній Іркутський

Цього дня 1918 року відбулося прославлення святителя Софронія, єпископа Іркутського, який подвигом любові до пастви своєї отримав від Господа вінець угодника Божого.

Блаженний Софроній (у миру Стефан Кристалевський), народився в містечку Березані, Переяславського повіту Полтавської губернії. Вихований благочестивими батьками у дусі відданої любові до Бога і Його святої Церкви, він вступив до Переяславської духовної семінарії, після закінчення якої поступив у Красногорський Покровський монастир Полтавської єпархії. Після трьох років послуху він був пострижений в ченці та невдовзі зведений в ієрейський чин. Пройшовши всі ступені послуху і отримавши повну семінарську освіту, Софроній був дуже скоро поставлений настоятелем цього монастиря і в цьому званні прослужив тринадцять років. Після цього святитель одинадцять років прослужив намісником Олександро-Невської Лаври.

За своє високе подвижницьке життя і за ту старанність, з якою Софроній трудився в славу Божу в столичній Лаврі, Святіший Синод призначив архімандрита Софронія на кафедру Іркутська із зведенням його в сан єпископа. Прибувши на місце свого служіння святитель повністю віддався многотрудній роботі на ниві Христовій. Великою турботою святителя був стан духівництва єпархії - деякі священнослужителі не уміли навіть писати. Іншою проблемою виявилася потреба в священиках - частина храмів стояли порожніми після смерті настоятелів.

У підборі кандидатів у священики святителю Софронію допомогла монгольська школа при Вознесенському монастирі. Святитель перевів її з монастирських стін в архієрейський будинок, щоб особисто керувати ходом освіти та виховання майбутніх пастирів, збільшив кількість предметів, що викладаються в ній, і розширив їх об'єм. Знаходив він час і для педагогічної роботи - сам викладав в школі слов'янську та російську мови.

Архіпастирські праці владики поєднувалися з істинно подвижницьким способом його життя. Харчувався він бідно, спав на якій-небудь шкірі на підлозі, невпинно молився і ніколи не пропускав чернече молитовне правило. До дня своєї кончини трудився він подвигом отця, люблячого свою паству. Щедрість його не знала меж. Усього себе святитель Софроній віддавав справі доброчинності. Його житло і весь Вознесенській монастир були переповнені хворими, бездомними та сиротами. І справді, від такої любові запалали серця пастви: не він шукав людей, які мали потребу в православній освіті, а самі вони, без відмінності племен і віри, йшли до нього тисячами і віддавали свої душі і серця, примножаючи собою стадо Христове.

Сімнадцять років горів світильник у церкві Іркутська, освітлюючи пастві шлях в Царство Небесне, але Господові було угодним забрати душу святителя Софронія, щоб його нетлінними останками явити світу Свою славу. Земний подвиг святителя закінчився 12 квітня 1771 року

Після кончини, що припала на другий день Святого Великодня, прикрита кришкою труна з тілом святителя цілі шість місяців і десять днів простояла поверх підлоги у влаштованій ним Казанській прибудові собору Іркутська. Увесь цей час, поки чекали рішення Святішого Синоду про поховання, тіло святителя залишалося нетлінним. Вже тоді, зважаючи на цю обставину, а також знаючи суворе подвижницьке життя святителя Софронія, паства почала почитати його як угодника Божого. І зовсім скоро від труни святителя почали відбуватися чудеса і зцілення хворих, які з вірою зверталися до нього про молитовну допомогу.

Після пожежі, що трапилася у квітня 1917 року в Богоявленському соборі Іркутська, залишилися тільки кістки святителя. І навіть тоді не припинилося, а, навпаки, збільшив благоговійне шанування святителя віруючим народом.

У 1918 році Помісний Собор Руської Православної Церкви ухвалив прославити святителя Софронія, зарахувавши його до лику святих угодників Божих. Саме торжество прославлення відбулося 13 липня.