УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 90 відвідувачів

Теги
Вселенський Патріархат церква та політика Католицька Церква молодь Церква і медицина Доброчинність Мазепа Патріарх Алексій II Церква і влада шляхи єднання конфлікти Президент Віктор Ющенко забобони 1020-річчя Хрещення Русі розкол в Україні милосердя Приїзд Патріарха Кирила в Україну монастирі та храми України Голодомор Церква і політика секти краєзнавство церковна журналістика УПЦ КП Ющенко постать у Церкві Митрополит Володимир (Сабодан) діаспора педагогіка УГКЦ Священний Синод УПЦ церква і суспільство вибори іконопис автокефалія українська християнська культура Києво-Печерська Лавра Предстоятелі Помісних Церков Археологія та реставрація комуністи та Церква






Рейтинг@Mail.ru






18 липня 1855 року народився історик-археолог, етнограф-фольклорист Володимир Миколайович Ястребов



Повага до минулого ось межа, що відрізняє освіченість від дикості

Пушкін О. С.

 

Щороку в Міжнародний день музеїв у Кіровограді вручається краєзнавча премія імені Володимира Ястребова. Так було увічнено пам'ять дослідника археології, етнографії, топонімії, засновника музейної справи в краї, педагога, який з'явився на світ на російських теренах, а відомим шукачем і збирачем старовини став у Центральній Україні.

Народився Володимир Михайлович Ястребов у 1855 році в Кривій Луці Самарської губернії, у сім'ї священика. Він рано залишився без матері, тож виховували хлопця бабуся та няня. Згодом у Самарі Володимир закінчив класичну гімназію. Далі юнак їде до Одеси, вступає там на історичне відділення історико-філологічного факультету Новоросійського університету.

Навчання дарує Володимиру спілкування з професорами, дає можливість працювати з багатими книжковими фондами приморського міста. «Приблизно 1874 року до мене з'явився молоденький студент... обличчя його було таке виразне і освітлювалося таким приємним усміхом, що любо було дивитися на нього, - писав про Ястребова викладач Маркевич. - З того часу... часто приходив до мене, брав багато книжок і читав їх із захопленням».

Саме у Новоросійський університет Володимир поїхав тому, що там можна було слухати лекції відомого славіста Володимира Григоровича. Саме за ним, своїм учителем, випускник університету прибув і до Єлисаветграда. Існує версія, що Григоровича до провінційного на той час міста, привів інтерес і бажання попрацювати із так званим Єлисаветградським євангелієм ХVІ століття.

Із перших днів перебування в Єлисаветі Володимир Ястребов працює в архівах місцевих церков та колишньої фортеці, де знаходить матеріали для багатьох своїх праць. Але найголовніша з них - «Матеріяли по етнографії Новороссійскаго края» у двох частинах вийшла друком майже через два десятиліття перебування Володимира Миколайовича у степовій Україні - у 1894 році.

Багато років він викладав у земському реальному училищі, яким керував Михайло Завадський і зі стін якого вийшло надзвичайно багато, як для провінційного навчального закладу, видатних учених і творчих особистостей. Викладаючи в училищі, Володимир Миколайович міг би обмежитися звичайною, як тисячі його попередників і наступників, роботою з класом, але він створює для цього класу музей старожитностей. І хоча колекція такого статусу не мала, проте як навчальний музей була однією з кращих у Російській імперії. Ястребов дуже переживав, коли один із експонатів археологічна комісія забрала до Ермітажу як рідкісну і в науковому плані цінну річ. Та на жаль, після його смерті більшість експонатів вкрали, хоча частина їх таки стала основою нинішнього обласного краєзнавчого музею.

До безпосередніх досліджень на Єлисаветградщині учитель зумів залучити широке коло учнів свого земського реального училища. Крім учнів, до етнографічної збиральницької роботи Ястребов залучив і сільську інтелігенцію: учителів, священиків. Вони збирали пісні, казки, писанки і візерунки. З останніх він зібрав і видав невеликий альбом. Зібрані Володимиром Миколайовичем у північних повітах Херсонської губернії етнографічні матеріали відображали історико-етнічну карту цього регіону, яка сформувалася протягом спільного сторічного проживання різних народів.

В архівах церков та колишньої фортеці Святої Єлисавети науковець відшукав відомості для своїх наступних праць «Архив крепости Св. Елисаветы», «Греки в Елисаветграде» та інші. Потреби продовження наукових досліджень привели Володимира до поїздок в Одесу, Крим, на Кавказ, до Італії, Франції. Він провів велику кількість археологічних розкопок. Їх наслідки він оприлюднює, наприклад, в «Опыте топографического исследования древностей Херсонской губернии».

Оцінкою внеску науковця в дослідження давнини на землях Центральної України стало обрання його членом-кореспондентом Московського археологічного товариства, Одеського товариства історії і старожитностей, Історико-філологічного товариства при Одеському університеті, членом-кореспондентом Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії, співробітником Петербурзької археологічної комісії тощо.

Володимир Ястребов був одним із небагатьох учених, які не тільки задокументовували свої знахідки, а й емоційно коментували їх. Працюючи над знайденим у компаніївських могилах, він писав: «Можливо, тут ми маємо перші екземпляри, що належать загубленим, маловідомим племенам; можливо, вони кинуть промінь світла у темну передранкову пору давньої, рідної нам Русі; встануть із надр землі ці тисячолітні богатирі, свідки сивої давнини і самі дадуть нам відповідь, звідки вони прийшли... відкриють нам духовний скарб, цінніший від куп золота та срібла».