УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 56 відвідувачів

Теги
Митрополит Володимир (Сабодан) краєзнавство Церква і медицина Священний Синод УПЦ 1020-річчя Хрещення Русі Археологія та реставрація Патріарх Алексій II Предстоятелі Помісних Церков вибори монастирі та храми України Доброчинність комуністи та Церква Голодомор церква та політика милосердя конфлікти постать у Церкві шляхи єднання Ющенко Президент Віктор Ющенко молодь Вселенський Патріархат Приїзд Патріарха Кирила в Україну церковна журналістика УПЦ КП педагогіка Католицька Церква забобони Церква і влада автокефалія Церква і політика українська християнська культура УГКЦ Києво-Печерська Лавра секти іконопис Мазепа діаспора церква і суспільство розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






19 липня 1946 року помер Олександр Олександрович Богомолець



Професія лікаря - це подвиг, вона вимагає самовідданості,

чистоти душі і чистоти помислів

Антон Чехов

Цього дня 1946 року помер український патофізіолог, громадський діяч, академік та президент АН УРСР Олександр Богомолець. Усе життя цей видатний учений працював задля збереження людського здоров'я та розкриття таємниці довголіття. В одній зі своїх праць він писав: «У далині майбутнього постає золотий вік людини, де не буде місця стражданню, де страшний привид смерті стане химерою, жахом хворої уяви».

Сьогодні медична династія Богомольців відома не лише в Україні, а й за її межами. А заявили про себе представники цього роду ще в ХІХ столітті. Батьки майбутнього академіка працювали лікарями. Але Богомольці долучилися до активної суспільної діяльності і зрештою відійшли від медичної практики. Мати Олександра - Софія Присецька-Богомолець стала активісткою Південноросійського робітничого союзу і в січні 1881 року її, на той час уже вагітну, заарештували. Тому «пологовим будинком» для майбутнього академіка Олександра Богомольця стала камера Лук'янівської в'язниці. Розлучившись із сином-немовлям, жінка побачить його лише за два роки до своєї смерті - на сибірській каторзі.

Навчався Сашко в Києві в колегії Павла Галагана, а потім перейшов до Першої чоловічої гімназії, яку закінчив із відзнакою. Юний Богомолець мріяв стати адвокатом-криміналістом. Він вступив на юридичний факультет Київського університету, проте юриспруденція його розчарувала, і він перейшов на медичний факультет Новоросійського (нині Одеського) університету.

Ще будучи студентом, Олександр Олександрович мав власний, оригінальний і самобутній, підхід до будь-якого наукового питання. Його концепції ламали вже застарілі норми і традиції. Власне, завдяки своєму дару передбачати шляхи розвитку науки він стане засновником вітчизняної патологічної фізіології і закладе підвалини цього напряму, який стане свого роду теорією і філософією медицини.

У 1908 році Олександр Богомолець склав іспити на ступінь доктора медицини і розпочав викладання в Новоросійському університеті. В Петербурзі захистив докторську дисертацію. Пізніше молодий доктор наук виїхав на рік до Франції для підготовки до здобуття професорського звання. Він повернувся на батьківщину і організував під час Першої світової війни роботу в госпіталях та в бактеріологічній лабораторії. З 1925 року Богомолець очолив кафедру патофізіології в Другому Московському університеті, а потім був директором Інституту гематології і переливання крові.

З початку ХХ століття і протягом усього життя Олександр Богомолець розробляв питання імунології, неодноразово повертаючись до таких найважливіших напрямів цієї проблеми, як алергія та імунітет. Глибокі дослідження в ділянці імунології привели Богомольця до розвитку вчення про антиретикулярні цитотоксичні сироватки (АЦС). Сироватка Богомольця підтвердила на практиці свою високу ефективність і стала відомим у світі препаратом. Уже після війни, у 60-70 роки, її закуповували багато країн Європи. Також в історію науки і медичну практику ввійшли розробки Богомольця як керівника досліджень із консервування донорської крові, яку використовували для переливання крові при крововтратах поранених солдатів на фронті. Саме завдяки цим розробкам було врятовано багато людських життів під час Другої світової війни.

Він також здійснив ґрунтовні дослідження з проблем ендокринології, вегетативної нервової системи та онкології, заклав основи геронтології і вперше провів перепис усіх довгожителів СРСР. Обраний 1929 року президентом Всеукраїнської академії наук (ВУАН), Олександр Олександрович із 1931 року і до кінця життя працював у Києві, де організував і очолив Інститут експериментальної біології і патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. До речі, Ботанічний сад НАН України, де є багато рідкісних рослин, а в травні пишно квітне бузок, було створено 1936 року також за ініціативи Олександра Богомольця...

Навіть радянська влада досить прихильно ставилася до Богомольця, хоч він ніколи не був її прислужником. Збереглися дані про те, що 1937 року, дізнавшись про арешти кількох відомих українських учених, академік побував на прийомі у ЦК КП(б)У, після чого заарештованих було випущено. І коли у 65-річному віці академік Олександр Богомолець, який був найвідомішим радянським геронтологом, помер, вождь нібито розчаровано сказав: «Ти дивись, обдурив усіх».

Звісно, що і народження в тюрмі, і тяжка спадковість, і напружена праця протягом усього життя не минули для Богомольця безслідно. Наприкінці життя - протягом Другої світової війни - він перебував в Уфі, куди під час війни евакуювали лабораторії та співробітників АН УРСР. Після повернення з евакуації до Києва в Богомольця загострився туберкульоз легенів. Проте вчений продовжував працювати. Незадовго до смерті академік дав кілька важливих розпоряджень щодо будівництва й устаткування інститутів і лабораторій, облаштування обсерваторій. Уже помираючи, вчений не забув про своїх підлеглих - останні його вказівки стосувалися надання житла, матеріальної допомоги та ліків співробітникам академії.

Згадуючи останній період його діяльності, академік Олексій Мойбенко зазначає: «Вчені - це люди особливого складу характеру. Їх цікавлять не матеріальні, а моральні аспекти наукового життя, тобто досягнення якогось результату. Науковець здійснює експерименти, прагнучи пізнати певну галузь науки - в даному випадку медицину та біологію. Він має на меті з'ясувати механізми розвитку захворювань, щоб їх лікувати. Олександр Олександрович жив саме так - наукою».

Помер учений у липні 1946 року в Києві і був похований на території створеного ним Інституту фізіології НАНУ, який нині названий його ім'ям і розташований на вулиці Олександра Богомольця.