УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 68 відвідувачів

Теги
Археологія та реставрація педагогіка Києво-Печерська Лавра Президент Віктор Ющенко постать у Церкві вибори Католицька Церква Мазепа розкол в Україні іконопис секти Голодомор шляхи єднання молодь автокефалія монастирі та храми України Митрополит Володимир (Сабодан) Патріарх Алексій II краєзнавство забобони УПЦ КП церква та політика церковна журналістика Церква і влада Священний Синод УПЦ 1020-річчя Хрещення Русі Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і політика УГКЦ Ющенко комуністи та Церква Предстоятелі Помісних Церков Вселенський Патріархат конфлікти церква і суспільство Церква і медицина Доброчинність українська християнська культура милосердя діаспора






Рейтинг@Mail.ru






21 липня 1906 року народилася Олена Іванівна Теліга



Кожний вірш, образ, захід сонця, кожне миле обличчя і ніжне слово приймала моя душа гостро і здивовано. Весь світ був для мене, а я для всього світу

Олена Теліга

 

Сто років тому в Іллінському під Москвою в інтелігентній родині народилася відома поетеса Олена Іванівна Теліга (дівоче прізвище Шовгенова). Мати майбутньої поетеси, родом з Поділля, була дочкою православного священика. Батько - талановитий інженер-гідротехнік на той час жив і працював у Москві. Вперше Олена побувала у Києві у дванадцять років, коли її батько, Іван Шовгенов, перевіз сюди родину, влаштувавшись на службу у міністерство шляхів, а згодом - і професором до Київського політехнічного інституту.

Змалечку вабила Олену природа міста, його сади та парки. Цвітіння дерев зачаровувало дівчину і можливо саме природа пробудила у неї поетичну уяву. У Києві Олена навчалась у жіночій гімназії Дубинської.

Несподіваний від'їзд батька родини за кордон, коли Олені було лише 14 років, поклав край її безтурботному життю. Почалися будні з їх постійною боротьбою за виживання, недоїданням, злиднями... У липні 1922 року родина емігрує до Чехословаччини. Саме там Олена спочатку отримує атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом, з яким і піде на розстріл - з Михайлом Телігою. В Чехії відбувається її становлення як поета, публіциста-літературознавця.

Коли почалася Друга світова війна, Олена Теліга жила у Польщі. Настали злигодні та нестатки. Якесь нездоланне тяжіння до Києва жило в її душі постійно. Трагічний Київ чекав її і вона, не зважаючи, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста своєї юності.

У Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією Українського слова Івана Рогача, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

У своєму останньому листі вона напише: «...ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому... Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».

«Літаври» заборонили, почалися арешти. Але вона знала на що іде, тікати не збиралася. У приватній розмові з М.Михалевичем вперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу...»

У лютому 1942 року, голодної й холодної зими, в Києві спочила без труни, без хреста й напису у в холодних обіймах братської могили Бабиного Яру талановита поетеса Олена Теліга... Маючи можливість рятувати своє життя, вона свідомо пішла смерті назустріч, добровільно вибрала шлях на Голгофу... Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Ніби передчуваючи долю, колись вона пророче написала:

І в павутинні перехресних барв,

Я палко мрію до самого рання,

Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:

Гарячу смерть, не зимне умирання.

За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, всі вони вийшли посмертно («Душа на сторожі», «Прапори духа», «На чужині», збірник «Олена Теліга»), більша частина її віршів загубилася.

Юрій Шерех писав: «Можна творити поезію високого патріотизму, ні разу не вживши слів батьківщина або вітчизна; можна пройняти творчість палкою любов'ю до України, ні разу не вживши слово Україна; можна писати пристрасні любовні поезії, не вживши слів любов чи кохання. Бо поезія не називає, а пориває... Це добре знала Олена Теліга».