УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 59 відвідувачів

Теги
розкол в Україні Голодомор краєзнавство Предстоятелі Помісних Церков Церква і політика вибори Церква і влада педагогіка Ющенко забобони УПЦ КП церковна журналістика постать у Церкві Священний Синод УПЦ милосердя Мазепа іконопис автокефалія комуністи та Церква Митрополит Володимир (Сабодан) Києво-Печерська Лавра церква і суспільство молодь Патріарх Алексій II Вселенський Патріархат 1020-річчя Хрещення Русі українська християнська культура шляхи єднання конфлікти монастирі та храми України Церква і медицина Президент Віктор Ющенко Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну Доброчинність церква та політика Католицька Церква УГКЦ діаспора секти






Рейтинг@Mail.ru






24 липня 1964 року помер Максим Тадейович Рильський



Я більше не знав людей такої невичерпної енергії, які б все робили так багато і так скоро... І про талан його хочеться сказати так: він був блискучий, але глибокий, був скорий, але бездоганний

Юрій Смолич

Максим Рильський - поет і перекладач, громадський діяч і академік, великий знавець літератури та мистецтва, вчитель і наставник молодших побратимів по перу, багаторічний керівник Інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії... Але передусім Максим Рильський - поет. Великий, народний і самобутній. Його ім'я утвердилось у свідомості багатьох поколінь як ім'я поета-класика, тобто творця таких цінностей, які не втрачають свого значення з часом. Він був людиною чесного серця, чистих помислів і незвичайної доброти. Молодші літератори, яких поет охоче гуртував навколо себе, називали його вчителем, батьком.

Син дворянина, українського інтелігента, та селянської талановитої і співучої дівчини з села Романівки, Максим Тадейович Рильський увібрав у душу найкращі риси своїх батьків. Він ріс в оточенні Лисенків, Страрицьких, Косачів, Ревуцьких. Його дитинство минало серед книжок, музики, мистецтва, з одного боку і романівських краєвидів та сільського оточення - з другого. Змалку, відчуваючи тепло рідної землі і радість спілкування з видатними представниками київської інтелігенції, Максим почував у собі потяг до поетичного слова.

Він вступив до Київського університету на медичному факультеті. Втім, медицина була йому не до душі. Максим перевівся на історико-філологічний факультет щойно організованого Українського народного університету, але кинув і його, подавшись у рідні краї. Рильський почав учителювати. Викладав українську мову, літературу й історію.

Протягом 1917-1920 років перед його очима пройшло чимало бурхливих подій. Проте цей вихор не підхопив юнака. Відсторонений від політики, він продовжував жити в своєму світі - вчителюючи, занурюючись у книги.

Максим Рильський був гарним педагогом, але душа його все ж належала поезії. І на 1920-ті роки припадає зоряний час його творчості. Саме в ту пору вийшли поетичні збірки Рильського «Крізь бурю й сніг», «Тринадцята весна», «Під осінніми зорями», «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін».

У його житті було чимало драматичного, його ніяк не назвеш улюбленцем долі. У березні 1931 року Максим Тадейович був арештований і просидів у Лук'янівській в'язниці шість місяців за обвинуваченням у тому, що нібито був військовим керівником якоїсь таємної української націоналістичної організації. «Мене, суто цивільну людину, намагалися представити якимось мілітаристським монстром»...

У роки Великої Вітчизняної війни його поезія зазвучала по-новому, справді натхненною мовою. Патріотичні твори М.Рильського «Слово про рідну матір» і багато інших гаряче сприймалися і на фронті і в тилу. 1943 року йому було присуджено Сталінську премію, але вже через два роки його ім'я знову стало мішенню для критики.

Неодноразово його твори, котрі раніше були апробовані і здобули всесоюзне визнання і навіть нагороди, вилучали зі шкільних програм і з бібліотек. Але Максим Тадейович був перейнятий не турботою про добре ім'я, а добрими справами. Бути пасивним він не вмів. Допомагав усім, хто потрапляв у коло його уваги. Жоден лист, йому адресований, не залишився без відповіді. А їх приходило безліч - із проханням підказати, підтримати, допомогти. Але й були роки високого творчого піднесення, які сам поет назвав добою свого «третього цвітіння» - на жаль, останнього, передзимного...

Вагому спадщину залишив М.Рильський і в галузі літературно-художньої критики, літературознавства, та фольклористики. Він постійно займався мовою і як науковець багато зробив для лінгвістики. Об'єктом усебічних наукових інтересів Рильського була історія української літературної мови - починаючи від давніх часів і до середини ХХ століття. Також він один із найвидатніших в українській та світовій літературі майстрів художнього перекладу.

За видатні заслуги в розвитку науки і культури Рильського було обрано академіком АН УРСР, а згодом і АН СРСР. Він очолював Спілку письменників України, був директором академічного інституту мистецтва, фольклору й етнографії.

Одним із його захоплень були мандри. Друзі й рідні нерідко чули з вуст поета слова: «Мандрівонька пахне», - й це означало, що він знову лаштується в дорогу. Не дивно, що в поетичному доробку Рильського чимало «дорожніх» віршів, написаних ним під час відвідин як чужих країв, так і різних куточків любої його серцю України.

Він любив життя серед природи. Романівка, її світ залишалися його любов'ю до кінця днів. Але у 1951 році Рильські переїхали до новозбудованого будинку в Голосієвому. Це був його «мануар» - «замок-резиденція». Тут минули останні тринадцять років життя Майстра. Тут прийшло до нього те саме «третє цвітіння», яке подарувало українській поезії такі книги, як «Голосіївська осінь» і «Зимові записи». Він мріяв написати книгу на зразок сповіді. Але задум цей прийшов надто пізно. 1964 року Максима Тадейовича Рильського не стало - він помер від раку в своєму голосіївському «мануарі»...

Поховано його у Києві, на Байковому кладовищі. А на центральному вході Голосіївського парку постала бронзова скульптура видатного енциклопедиста та письменника, який залишив у спадок 20 томів своїх творів - поезії, філологічні праці, переклади, листування.