УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 71 відвідувачів

Теги
Церква і політика розкол в Україні Церква і медицина Церква і влада УГКЦ іконопис забобони діаспора Приїзд Патріарха Кирила в Україну Археологія та реставрація конфлікти Голодомор Києво-Печерська Лавра секти Ющенко шляхи єднання краєзнавство Католицька Церква педагогіка Священний Синод УПЦ молодь монастирі та храми України милосердя автокефалія комуністи та Церква церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан) Патріарх Алексій II Мазепа Президент Віктор Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі церква та політика УПЦ КП Вселенський Патріархат постать у Церкві вибори Предстоятелі Помісних Церков Доброчинність церква і суспільство українська християнська культура






Рейтинг@Mail.ru






25 липня 1866 року народився український письменник, педагог та лікар Модест Пилипович Левицький



Живе той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя

Василь Симоненко

Сьогодні виповнюється 140 років від дня народження лікаря, талановитого письменника, мовознавця, перекладача, педагога, громадського і політичного діяча, дипломата Модеста Пилиповича Левицького. Народився він в селі Вихилівка Хмельницької області у родині, коріння якої сягало давнього графського роду Рогаль-Левицьких. Батько Модеста, Пилип Якович, намагався дати дітям добре виховання й освіту. Тож усі його діти пішли у світ обізнані в літературі, музиці, добре володіли французькою, німецькою та польською мовами.

Нахил до літературної творчості виявився у Левицького рано - ще під час навчання у Кам'янець-Подільській гімназії, після закінчення якої він вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Але після чотирьох курсів навчання Модест перейшов на медичний факультет.

На Волині, в Ковелі, почалася лікарська практика Модеста Левицького. Познайомившись там з родиною Косачів, М.Левицький на довгі роки став другом сім'ї й приватним лікарем Лесі Українки.

Молодому лікареві вистачило мужності свідомо взяти участь у боротьбі зі страшною епідемією холери, що спалахнула у 1895 році в Ковельському повіті. У цей час Модест Пилипович майже не бував удома: їздив на села, хутори, днював і ночував там, де були хворі..

Пізніше Левицький залишив Волинь і переїжджає на Поділля. Власним коштом він видавав просвітницько-популярні брошури «Невидимі вороги та друзі наші», «Як рятуватись при наглих язвах та каліцтвах», «Лихі хвороби на очі», «Сибірська язва», «Про холеру», «Короста» та інші, також він застерігав від лікування у знахарів і баб-«шептух». Неабиякою популярністю серед широкого загалу користувався його «Лікарський порадник», в якому наводились головні ознаки різних хвороб та найелементарніші методи їх лікування та профілактики.

Але не лише медична тематика цікавила Левицького. Він писав і видавав популярні книжечки з мовознавства: «Українська граматика», «Рідна мова», «Круті слова», «Язык, наречие или говор?» «Паки і паки». Писати українською мовою та ще й на подібні теми в ті часи значило заявити про свою громадянську позицію, наражаючи себе тим самим на небезпеку, тому не дивно, що поліція встановила нагляд за лікарем-письменником-просвітителем.

У 1901 році на сторінках журналу «Киевская старина» з'явилося перше оповідання М.Левицького «За Коліївщини». Це поклало початок друкуванню його творів під псевдонімами Виборний, Макогоненко, Модест Пилипович та іншими. З допомогою Косачів письменник налагоджує контакти зі «Старою громадою», опікується поширенням українського друкованого слова, діяльністю «Просвіти» та її бібліотеки.

Модеста Пилиповича обрано дійсним членом Київського літературно-артистичного товариства. Тоді ж М. Левицький отримав місце директора Київської фельдшерської школи на Лук'янівці і за сумісництвом - посаду завідувача Лук'янівським притулком для дітей-сиріт. Його плідній праці на заваді стала... українська мова. За скорочення програми з російської літератури, дозвіл викладати і відповідати на уроках рідною мовою його незабаром звільнили з посади директора фельдшерської школи та позбавили займатись лікарською практикою у великих містах. Тож Модест Пилипович упродовж 10-ти років працював у Радзивілові, Боярці, Білій Церкві.

Період з 1912 до 1917 року був найбільш плідним і цінним у літературній біографії Модеста Левицького: понад 20 оповідань, багато з яких підказані його лікарською практикою: «Забув», «Санітар», «Давня пригода», «Таємниче вбивство», «Ніобея». Його перу належить два драматичних твори - комедії: «В клуні» (у співавторстві з І.Поповим) та «Безпартійний». У рукописах залишились романи «Перша руїна» і «Спогади лікаря». Вільно володіючи французькою, німецькою, польською, російською, латинською, грецькою мовами, їдишем, він здійснив і опублікував переклади творів зарубіжної літератури.

Власне саме тоді було створено все те основне, з чим він увійшов в історію українського письменства. До видання планувалося 5-ти томне зібрання його творів українським товариством «Сіяч». Утім, на жаль, через обставини воєнного часу вийшов лише перший том - «Оповідання», до якої увійшли 17 кращих творів: «Сини», «Кроваве поле», «Де правда?», «Згуба» та ін. Більшість з них неодноразово передруковувались за життя автора й стали хрестоматійними.

У січні 1919 року його призначають радником українського посольства у Греції, а згодом він очолює цю дипломатичну місію. Деякий час Левицький мешкає у Польщі, потім у Чехословаччині, де працює академічним лікарем і викладачем української мови в Українській господарчій академії.

Неодноразово М.П.Левицький збирався повернутися в Україну, жив цією надією. Втім, майже десять років промайнули на чужині. Повернувшись на батьківщину, Модест Пилипович оселився на Волині, у м. Луцьку, де у місцевій гімназії викладав українську мову і літературу та вів курс громадської етики. На добровільних засадах він продовжував займатись медичною практикою. Лікуючи малозабезпечених учнів, часто витрачав власні кошти, даючи ліки тим, хто не в змозі був їх придбати. У турботах про виховання підростаючого покоління минули його останні роки життя.