УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 47 відвідувачів

Теги
розкол в Україні Патріарх Алексій II постать у Церкві автокефалія Церква і політика українська християнська культура Києво-Печерська Лавра Доброчинність Президент Віктор Ющенко Ющенко милосердя секти молодь церковна журналістика УПЦ КП діаспора Митрополит Володимир (Сабодан) Голодомор 1020-річчя Хрещення Русі Церква і влада Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти Католицька Церква вибори іконопис педагогіка Церква і медицина Мазепа комуністи та Церква Предстоятелі Помісних Церков Вселенський Патріархат церква та політика Священний Синод УПЦ Археологія та реставрація церква і суспільство краєзнавство монастирі та храми України забобони шляхи єднання УГКЦ






Рейтинг@Mail.ru






4 серпня 1854 року народилась Заньковецька Марія Костянтинівна – українська актриса



Я не можу грати те, чого не розуміє серце
М.К.Заньковецька

4 серпня на світ Божий з'явилась маленька дівчинка, яку назвали на честь рівноапостольної Марії Магдалини - Марією. Вона була сьомою дитиною в родині Костянтина Адасовського, збіднілого поміщика з давнім козацьким корінням. Атмосфера духовності змалечку оточувала Маню, як називали її рідні: батько був регентом заньківського церковного хору, а у їх рідній домівці часто збиралися студенти та молодь. У 10 років Марію віддають на навчання до приватного пансіону Осовської у Чернігові. «З десяти років у пансіоні я вже не тільки грала, але й (страшно сказати) писала п'єси-пародії на своїх милих вихователів і наставників! Ця звичка до імпровізації живе в мені й донині», - згадувала Марія Заньковецька.

Своє сценічне ім'я Марія Костянтинівна взяла на згадку про родинне село Заньки на Чернігівщині, де пройшло її дитинство. Дебют Марії Заньковецької відбувся 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді. Тоді Марія вперше вийшла на сцену в ролі Наталки Полтавки з одноіменної п'єси Котляревського. Потім будуть десятки різних героїнь, настільки правдивих і проникливих, що про український театр як явище заговорять по всій Російській імперії.

Талант Марії Заньковецької вразив багатьох тогочасних «володарів дум і сподівань». Бунін плакав на її спектаклях, а Чайковський виніс їй на сцену Одеського театру лавровий вінок із написом: «Безсмертній - від смертного». Зворушлива дружба поєднувала Заньковецьку із Чеховим. «Він теж умовляв мене перейти на російську сцену, а я у свою чергу соромила його, що він, сам українець, підмовляє мене до зради. Докоряла йому, що він не пише українською мовою... обіцяв написати п'єсу, в якій одна роль буде виключно українською», - згадувала вона. Невідомо, чи взявся Чехов за перо, однак письменник Микола Кагарлицький висловлює цілком імовірне припущення, що образ знаменитої «Чайки», що стала емблемою МХАТу, навіяно піснею «Ой горе тій чайці» у виконанні Заньковецької, а прототипом головної героїні драми стала сама актриса.
Її гра вражала своїм психологізмом і тонким розумінням людської натури. На її вистави світила медицини Скліфасовський та Богомолець водили студентів як на «психологічний практикум».
Вона ніколи не грала закордонної класики, хоча її сценічний діапазон дозволяв усе. Суворін захоплено відгукувався про неї: «Пані Заньковецька - неповторна у драмах Карпенка-Карого, в яких для неї поєдналися і Шекспір, і Гете, і Шиллер, і Островський».

До кінця життя Марія Заньковецька лишалася вірною театру. Ще після революції з її допомогою в Ніжині було створено народний хор, симфонічний оркестр і Народний театр. Пізніше вона всі свої коштовності віддасть Гнату Хоткевичу на створення Гуцульського народного театру. Її квартира в Києві по вулиці Великій Васильківській, 121 (тепер музей), була своєрідним університетом мистецтв. За порадами до неї часто приходили Панас Саксаганський, Іван Мар'яненко, Оксана Петрусенко, Гнат Юра, Наталія Ужвій. Особливо часто бував Іван Козловський. Саме він назвав актрису «світлим генієм справжнього народного мистецтва».