УКР РУС  


 Головна > Цей день в історії > Цей день в історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 56 відвідувачів

Теги
Церква і влада Приїзд Патріарха Кирила в Україну УПЦ КП церква і суспільство вибори українська християнська культура іконопис Голодомор секти педагогіка комуністи та Церква постать у Церкві Археологія та реставрація церква та політика шляхи єднання Президент Віктор Ющенко забобони Києво-Печерська Лавра Доброчинність автокефалія розкол в Україні Церква і політика Ющенко Митрополит Володимир (Сабодан) Патріарх Алексій II церковна журналістика Католицька Церква УГКЦ Предстоятелі Помісних Церков 1020-річчя Хрещення Русі Вселенський Патріархат Священний Синод УПЦ Мазепа краєзнавство милосердя молодь конфлікти Церква і медицина діаспора монастирі та храми України






Рейтинг@Mail.ru






10 серпня 1936 року помер митрополит Антоній (Храповицький)



Я полюбив Христову Церкву, що виявляла в собі Божественну славу.

Митрополит Антоній (Храповицький)

 

 

Цього дня 1936 року в Сремських Карловцях, нині це територія Сербії, помер митрополит Антоній (Храповицький), архіпастирське служіння якого довгий час було пов'язане з Україною: спочатку у якості архієпископа Волинського, а згодом і митрополита Київського.

"Якщо повинен творити молитви за вселенську Церкву, від кінців до кінців всесвіту, то тим більше потрібно проявляти піклування про неї про всю, рівно піклуватися про всі (церкви) і дбати про всіх". Ці слова похвали святого Іоанна Златоуста святителю Євстасію Антіохійському цілком можна вжити і для характеристики особистості митрополита Київського Антонія (Храповицького). Він був дійсно вселенським святителем, що переймався всіма питаннями церковного життя у всьому світі, носив в собі всі його хвороби, немов би піднявши всю тяжкість їх на свої плечі.

Ще будучи молодим Уфимським єпископом, він переймається церковними поділом, що відбувався на Близькому Сході і пропонує патріарху Іоакиму способи до їх припинення. У той же час він зайнятий питанням про припинення старообрядницького розколу і одночасно веде листування з представниками англіканського віросповідання для з'ясування можливості возз'єднання їх з Православ'ям. Антоній цікавився всіма сторонами церковного життя. Близький йому був кожен православний, якої би він не був народності і з якого б не був краю. Для всіх, хто мав потребу в ньому, він був добрим батьком і мудрим наставником. До кожного, хто приходив до нього за духовною порадою, він відносився немов би до свого духовного родича, - тілесна спорідненість перестала для нього існувати після прийняття ним чернецтва. Всякому, хто звертався до нього за підтримкою і допомогою, він себе вважав зобов'язаним допомогти, як своєму ближньому, віддаючи нерідко останнє, що мав, перебуваючи при цьому в нестатках. Таке відношення до людей не було у нього штучним або примушеним. Воно виходило з глибини його єства і мало коріння в глибокій вірі і відданості Богу.

Володіючи великим розумом і будучи високообдарованим за своєю природою, Антоній, діставши прекрасну світську освіту, з такою старанністю вивчав потім науки богословські, що здавалось, ніби весь наситився богослов'ям, з'єднавши останнє з бездоганним моральним життям. Він сам став джерелом духовної мудрості і немов виливав з себе струми богослов'я, втамовуючи спрагу своїх духовних чад Божою благодаттю. Поводження його з людьми було завжди простим, природним, ніколи в ньому не було штучної солодкуватості.

Вважаючи головним для людини її духовне вдосконалення і порятунок душі, він піклувався про те і тоді, коли до нього зверталися з питань житейських, розглядаючи всі справи і вчинки з боку їх духовної користі і прагнучи зробити так, щоб це мало не тільки житейську користь, але і етичну цінність.

Кожний, хто ближче знав митрополита Антонія, відчував, що у його серці палає гаряча батьківська любов до людей.
Особливо ж сильно міг діяти митрополит Антоній на душі людські завдяки чистоті свого серця. Віддавши його Богу від своєї юності, він зберіг його непошкодженим до кінця життя і ще знаходячись в тілі весь поринув до небесного світу. Сам спрямовуючись все більше і більше до Царства Небесного, він до нього привертав і кожного, хто мав з ним спілкування, незримо діючи на нього чистотою і висотою свого духу.

Відмовляючись поступово від всього земного, віддавшись цілковито Богу і «в Бозі перебуваючи», він став твердим адамантом Віри. Митрополит Антоній (Храповицький) вміщаючи в своєму люблячому серці всіх і кожного, як магніт, притягав людей, що шукали спасіння, і направляв їх на шлях пізнання Божественної Істини.